Біографія Івана Нечуя-Левицького

 Творча діяльність Івана Нечуя-Левицького знаменувала розширення тематичних меж, проблематики та збагачення жанрів і образних засобів українського художнього слова.


 Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми – І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй та ін.) народився 13 (25) листопада 1838 р. в м. Стеблеві Київської губернії (нині – Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями й побутом селян, осягав глибини українського фольклору, пізнавав велич поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилася в його творчості.

 Навчався Нечуй-Левицький у Богуславському училищі (1848-1852 рр.), згодом у Київській семінарії (1853-1859 рр.) та Київській духовній академії (1861-1865 рр.). Перед ним відкривалася перспектива духовної кар’єри, але юний магістр богослов’я, всупереч сімейним традиціям, рішуче від неї відмовляється і обирає для себе професію педагога. Він викладає російську мову й літературу, історію, географію, логіку в полтавській семінарії (1865-1866 рр.), гімназіях Каліша, Седлеця (1866-1873 рр.), Кишинева (1873-1884 рр.). 1885 року письменник вийшов у відставку, оселився в Києві й, ведучи досить замкнений спосіб життя, цілком віддався літературній праці.

 Вступивши на літературну ниву в 60-х роках ХІХ ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори – «Дві московки» (1868), «Рибалка Панас Круть» (1868), повість «Причепа» (1869) – вирізнялися новизною характерів, яскравістю барв.

1868 р. – «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності».

1874 р. – «Хмари».

1874 р. – «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі».

1875 р. – «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

1878 р. – «Микола Джеря».

1879 р. – «Кайдашева сім’я».

1880 р. – «Бурлачка».

1884 р. – «Старосвітські батюшки та матушки».

 Письменник набагато розширив можливості образного відображення людської психіки. Важливим елементом психологічної характеристики в його творах поряд із традиційними засобами (розповіді або діалоги персонажів) стає динамічний портрет героя, що фіксує в деталях духовну еволюцію людини під впливом життєвих подій і обставин.

 1890-1891 рр. – художньо-етнографічний нарис «Українські гумористи та штукарі».

 Сміх Нечуя-Левицького має серйозну суспільну основу й поєднаний з неприхованим уболіванням за селянську долю. Письменник вірить у красу народної душі. Гумор письменника сягає корінням у народний грунт і міцну національну літературну традицію – від старовинних інтермедій і дяківських віршів до творів І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського та М. Гоголя. Письменник широко вводить діалоги – то ліричні, у фольклорному дусі, то гумористичні, в суворому стилі народного реалізму.

1890 р. – «Афонський пройдисвіт».

1890 р. – «Над Чорним морем».

1893 р. – «Поміж ворогами».

 Спостерігаючи протягом десятиліть за народним життям, Нечуй-Левицький помічає в ньому багато змін. Його уваги не уникають соціальне розшарування села, темна влада забобонів, гультяйство, моральний розклад заможної верхівки.

1896 р. – «Не той став».

1897 р. – «Старі гультяї».

1901 р. – «Київські прохачі».

1912 р. – «Сільська старшина бенкетує».

 Не лише сучасність, а й сторінки української історії відображено у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів (казка «Запорожці» (1873 р.), романи «Князь Єремія Вишневецький» (1897 р.), «Гетьман Іван Виговський» (1899 р.), науково-популярні нариси «Перші київські князі», «Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина» та ін.).

 Особливу увагу письменника привертають проблеми історичного вибору в «смутні часи» 16-17 ст., коли йшлося про найефективніші шляхи України до державності, про визначення надійних спільників на цих шляхах.

 В основі історичних романів Нечуя-Левицького лежать праці М. Костомарова, В. Антоновича, О. Левицького та ін. українських учених, а також літописи 17-18 ст.

 У спадщині письменника є й казково-романтичні твори.

1875 р. – фантазія «Бідний думкою багатіє».

1892 р. – казка «Скривджені й нескривджені».

 Драматургія Нечуя-Левицького позначена жанровою різноманітністю, виразністю типів, прагненням сценічними засобами передати атмосферу епохи, показати сучасні й давні звичаї українців.

1875 р. – оперетта «Маруся Богуславка».

1887 р. – «Голодному й опеньки м’ясо».

1891 р. – дитячі різдвяні сценки «Попались».

1895 р. – сучасна комедія з міського побуту «На Кожум’яках».

1911 р. – історична драма «В диму та полум’ї».

 Характеристика творчого доробку письменника була б неповною, якщо не згадати про створений ним (у співавторстві з П. Кулішем та І. Пулюєм) перший український переклад Біблії (виданий у Відні 1903 р. накладом Британського та іноземного біблійного товариства). Власне І. Нечую-Левицькому належить переклад четвертої частини пам’ятки.

 Під час Першої світової війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918 р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні, де й помер 2 квітня 1918 р. Похований на Байковому кладовищі.

 

 




Ключевые слова: Іван Нечуй-Левицький, біографія Івана Нечуя-Левицького, життя і творчість нечуя-левицького, твори нечуя-левицького, українська література 19 ст., скачати реферат, скачать бесплатно, скачать биографию, микола джеря, кайдаш