Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,


Де покинув чорні очі...

Повій, вітре, з полуночі.

Між ярами там долина,

Там біленькая хатина;

В тій хатині голубонька,

Голубонька — дівчинонька...

Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця;

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівча мила.

Повій, вітре, нишком-тишком

Над рум'яним, білим личком;

Над тим личком нахилися,

Чи спить мила – подивися.

Чи спить мила, не збудилась,

Згадай того, з ким любилась,

З ким любилась і кохалась

І кохати присягалась.

Як заб'ється їй серденько,

Як дівча зітхне тяженько,

Як заплачуть чорні очі,

Вертай, вітре, к полуночі!

А як мене позабула

І другого пригорнула,

То розвійся край долини,

Не вертайся з України...

Вітер віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє,

Вітер віє, завіває,

З України не вертає.

24.VІІ.1856

 

 

   



Ключевые слова: степан руданський,повій вітре на вкраїну,поезія Степана Руданського,степан руданский,життя і творчість,биография руданского,твори с. руданського,произведения с. руданского,байки,гуморески,ліричні вірші,аналіз віршів,критика,скачать бесплатно,скачать биогр