Григорій Сковорода і Біблія

Ліна Подюченко

 

Тисячолітній шлях української літератури проходив через буремні періоди вітчизняної і світової історії, сповненої величних наукових відкриттів і катастрофічних політичних потрясінь, незчисленних здобутків і втрат як у матеріальній, так і в духовній культурі. На цьому шляху Книзі Книг довелося зазнати і всенародного поклоніння, і загального збайдужіння, і навіть забуття. Перші серйозні випробування випали на долю Біблії у XVIII столітті, коли  світ  почали  звойовувати  ідеї  матеріалізму,  демократизму, просвітительства. В Україні XVIII століття знайшли відгомін ідеї західного Євангелізму [3, 204]. Найяскравішим прикладом незалежного від церкви самостійного сповідування Біблії було життя Григорія Сковороди. Саме він, український мандрівний філософ і богослов, найґрунтовніше розробив теорію символічного, а не буквального, догматичного розуміння Святого Письма. Він прагнув захистити універсальну Вічну Книгу і від марновірів, і від безбожників. Сковорода явив приклад нецерковного апостольського служіння Ісусу Христу.

Як відомо, Сковорода не одружувався, не влаштовував власного дому. Не прилучився він і до якої-небудь чернечої громади. “Не вибравши собі жодного стану, - писав про свого вчителя Ковалинський. – він твердо поклав на своєму серці, що посвятить своє життя стриманості, задоволенню малим, цнотливості, смиренню, працелюбності, терпінню, добродушності, простоті манер, щирості, облишить усі суєтні намагання, всі турботи надбання майна, всі труднощі надмірностей”. Словом, Сковорода обрав собі дорогу християнина. На підтвердження сказаного можна навести думку самого Сковороди, яку він висловив у Пісні 12-й “Саду божественних пісень”:

В город не піду багатий – на полях я буду жить,

Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Бо міста, хоча й високі, в море розпачу штовхнуть,

А ворота, хоч широкі, у неволю заведуть.

…………………………………………………

Не бажаю наук нових, крім здорового ума,

Крім розумностей Христових, бо солодкість там сама. [2, 197]

Вже сама поетична збірка має промовисту розгорнуту назву “Сад божественних пісень, що прозріє із зерен Священного Писання”. Перед кожною з 30-ти пісень автор поставив епіграфи, показуючи саме ті зерна, з яких виростають його власні поетичні твори. Рядки для епіграфів поет знайшов у таких Книгах Біблії: Буття, Вихід, Псалмів, Пісні над піснями, Приповістей Соломонових, Сирах, Книг пророків Ісаї, Єремії, Захарія, Йони, Авакума, Євангелій від святих Матвія, Луки, Послань апостолів Павла, Івана (Йоана), Якова, Об’явлення св. Івана Богослова. Найчастіше Сковорода цитує псалми царя Давида.

Неважке побачити, що за темою і за духом його поезія була суголосна високим релігійним зразкам, або, за словами поета, проростала із зерен Священного Письма.

Духовні пісні Сковороди різноманітні за формою, але єдині за своєю релігійною спрямованістю. На мою думку, відрізняє “Сад божественних пісень...” від Псалтиря хіба те, що всі свої помисли і почуття український поет спрямовує до Ісуса Христа.

У своїх поезіях, за давньою богословською традицією, Сковорода переживає реальну присутність Христа у власному житті.

Коли ж від гріхів воскресну, вдягну я плоть небесну,

Ти в мені – я в Тобі вселюся І солодко нап’юся,

З Тобою в бесіді, з Тобою в совіті...

(Пісня 1-ша).

Таким чином можна сказати, що поет посвідчує в піснях всечасну актуальність євангельських історій для його власної душі.

Тема порятунку людської душі від гріховних спокус цього світу – одна з наскрізних тем поезії Сковороди. Про це ж він міркує у знаменитій піні 10-й “Всякому городу нрав і права” (“Всякому місту звичай, права”). В океані житейської суєти, де стільки спокус і неправди, поет бачить два непорушні орієнтири: світлий розум, просвітлений Біблією і книгами, і чисту совість моральність, звірену з євангельськими заповітами.

Важливість вчення Сковороди полягає в тому, що мислитель розробляв оригінальне світобачення в рамках християнської культури, але намагався розширити ці рамки і вивести релігійну доктрину на поле вільного розуму і об’єктивного знання.

Сковорода, судячи з усього, не сприймав буквального, догматичного підходу до Святого Письма. Він був предтечею релігійних філософів нового часу. Його богословське трактування сюжетів, мотивів, образів і символів Біблії завжди несло на собі відбиток його непересічної особистості. Як носій гуманістичного світогляду Сковорода–філософ найперше бачив і цінував у Євангелії християнську концепцію вільної особистості, неповторної людської індивідуальності, носія вищого духовного виміру буття. Саме цю концепцію розробляв він у своїх трактатах та діалогах. Філософ закликав людину пізнати себе і піднести себе над світом марноти і глупства, розвинути в собі мудрість, бо мудрість – це розум, це Бог.

На підставі поданої концепції Сковороди можна зробити спробу назвати його світогляд дуалістичним. Остаточно класифікувати вчення Сковороди досить важко. Але важливо визначити, що Сковорода був шукачем нового знання, розуміння світу і людини в світі, тобто шукачем неординарних підходів до старих проблем, перетворених у догми.

Відповідно до своєї концепції вільної особистості Сковорода, можна сказати, розглядає Біблію як витвір людини, де втілені образи й фігури невидимого духовного світу. Як витвір людини, Біблія підлягає критичному аналізу людського розуму. Сковорода не сприймав ані догматичного, раз і назавжди усталеного трактування, ані буквального розуміння тексту, ані начотництва, ані марновірства.

Однозначно можна сказати, мабуть, тільки те, що Сковорода бачив складність і заплутаність біблійних текстів, однак захоплювався їх великою внутрішньою силою, образністю і поетичністю, увагою до людини... Біблія була одним (чи не головним) із джерел його творчості, активно присутня у всій його філософській системі. Він не заперечував Біблію, а утверджував її як джерело знань, мудрості, вікового досвіду пояснення і пізнання світу.

Надзвичайно цікавим є питання про Сковороду як читача Біблії.

Йдеться про власне ч и т а н н я. Вірогідно, що воно було для Сковороди своєрідним способом розумового і морального існування. То був найбільш плідний засіб “очистить, просветить и укрепить душу”. Все це разом становить процес, постійний, безкінечний, вічний.

Очевидно, звідси у творах Сковороди безліч порад і настанов щодо того, як треба читати Біблію. Не про тлумачення тут мовиться, а саме про закони читання, обов’язкові правила його. Так, у “Жене Лотовой”, одному з найскладніших трактатів філософа, детально регламентується все: роль наставника в читанні, значення “сострастія” між читачем і наставником, вміння відмежуватися од світських впливів. А ще цілі розділи про страшні небезпеки читання хибного, “о чтении в меру”, “о чтении в пользу душевну”. Тільки за умови дотримання цих порад можна сподіватися, що чисте читацьке серце спорідниться з Біблією.

В той же час Сковорода висловлює думку, на перший погляд навіть єретичну: “Кратко сказать, все библіа преисполнена пропастей и соблазнов... Помни, что библія есть еврейская с ф и н к с и не думай, будто об ином чем, а не о ней написано: “Яко лев, рыкая, ходит, искій, кого поглотити” [1, 14]. Але це має означати, що богослов і філософ бачив у Біблії символічні образи всього світу, а отже, вчив читати цю Книгу без поспіху, ретельно обмірковуючи прочитане, аби не сприймати бездумно історії та вислови, складені в давні часи.

Читання Біблії для Сковороди – це спосіб життя, життя у злагоді з вірою і мораллю.

ЛІТЕРАТУРА 1. Сивокінь Г. Григорій Сковорода як читач Біблії //Слово і час. – 1993. – №9. – С.11 –

16. 2. Сковорода Г.С. Твори: У 2 т. – К.: АТ “Обереги”, 1994. 3. Сулима В.І. Біблія і українська література: Навч.посібник. – К.: Освіта, 1998. – 400 с.


   



Ключевые слова: Читати статтю Григорій Сковорода і Біблія, григорий сковорода, читати критику, твори, біографія автора, сковорода письменник