Пантелеймон Куліш




(1819-1897)

 Дослідники історії української словесності, І. Франко, теоретики «Української хати», Ваплітяни, М. Хвильовий, М. Зеров, продовжуючи започатковану Т. Шевченком традицію, ставили Пантелеймона Куліша за взірець письменника і громадянина, як особливо яскравий приклад майже ідеального втілення рис борця за національну справу.


 П. Куліш мав достатні підстави оперувати світовими критеріями: він не тільки знав, а й високоталановито перекладав зарубіжну класику, починаючи від «Біблії» і продовжуючи творами письменників Європи XVIIXIX століть. А все те відповідало найвищому рівню, бо П. Куліш пильно вивчав літературне життя у Польщі, Німеччині, Швейцарії, Італії, Бельгії, і не тільки літературно-мистецьке. П. Куліш — носій народної гуманістичної етики, тому ще в XIX ст. помітив у зарубіжній дійсності ту філософію громадського спілкування, яка стане чи не вирішальною сферою роздумів та тривог філософів і митців XX ст.

 Пантелеймон Куліш пройшов довгий і складний шлях змін світогляду, боляче пережив кризи, метався і часом навіть розривав стосунки з українським культурним світом.

 П. Куліш був культурником, як він себе слушно самовизначав. Його культурництво було політично свідомим. 

 "Хутір" Куліша в світоглядній системі асоціюється не з провінційністю, відсталістю, шароварнищвом. "Хутір" — це ознака розселення українців, своєрідна риса індивідуалізму, незалежності, самосгійництва і чистоти єднання з Богом

 Пантелеймон Куліш — першорядний талант, заслуга якого і в тому, що він правдиво відбив суперечливу як історію, так і ментальність української нації та людини; більше: суперечність себе самого! 

 П. Куліш далекоглядний: він вловлює ознаки кризи між цивілізацією і культурою, наукою й релігією, селом і містом, духовністю й технократизмом, світом глибинних емоцій і раціоналізмом. 



 

БІОГРАФІЯ

ТВОРИ

КРИТИКА