Біографія ​Михайла Старицького

Біографія ​Михайла Старицького

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях на Полтавщині (тепер - Черкаська область) у дворянській родині. Хлопчик рано втратив батьків і його другою родиною стала сім’я дядька по матері В. Лисенка, а троюрідний брат Микола Лисенко - найкращим товаришем. Освіту майбутній письменник здобував у Полтавській гімназії, потім Харківському (1858-1860) і Київському (1860-1865) університетах. У Лисенків була прекрасна бібліотека і, приїжджаючи на канікули, Михайло читав багато творів світової та вітчизняної класики. Глибокий слід у свідомості юнака залишило спілкування з Олександром Лисенком (дядьком по матері), який був переконаним демократом і поборником національного відродження.

Співчуття трудовому людові, прагнення захистити й просвітити його розбудили національну громадянську свідомість молодого Старицького і спонукали до ентузіастичної праці в недільних школах, народних бібліотеках, театральних гуртках, фольклорних експедиціях.

Свої перші вірші Михайло пише в сумні для України часи Валуєвського циркуляра. Вустами ліричного героя вірша “Ізнов нудьга, непрохана кума!..” передано атмосферу зневіри, в якій жила тоді українська інтелігенція:

Чого чекать? Одурено гадки,
Оббрехано псалми моєї віри,
Знесилено кайданами заміри

Однак, незважаючи на категоричну заборону “малорусского языка”, якого, на думку царської влади, “не было, нет и быть не может”, Старицький не полишає ні письменницької, ні громадсько-культурної діяльності. Разом з М. Лисенком він організовує Товариство українських сценічних аматорів (1872). Друзі готують вистави. Старицький пише тексти п’єс, лібрето до опер і оперет: «Як ковбаса та чарка, то минеться и сварка» (1872), “Чорноморці” (1872), “Різдвяна ніч” (1874). Ці театральні дійства у супроводі чудової музики Лисенка мали великий успіх у глядачів.

Продуктивно працює Михайло Петрович і як перекладач. У 1873 р. він перекладає й видає власним коштом “Казки Андерсена”, у наступних - “Байки Крилова”, повість “Сорочинський ярмарок” М. Гоголя, “Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважною крамаренка Калашникова” М. Лєрмонтова (1875), “Сербські народні думи і пісні” (1876).

1883 р. виходить друком поетична книжка письменника “3 давнього зшитка. Пісні та думи”. Окремим виданням видруковано його переклад трагедії В. Шекспіра “Гамлет, принц Данський” (1882).

Не менш активною була видавнича діяльність письменника. Він організовує два випуски альманаху “Рада” (1883, 1884), де були надруковані його драма ”Не судилось”, повість І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”, частина “Повії” Панаса Мирного, вірші Б. Грінченка. Франко високо поцінував роботу Старицького-видавця, підкресливши, що альманах “був, мов перший весняний грім по довгих місяцях морозів, сльоти та занепаду”.

Не полишає письменник і мрію піднести театральну справу в Україні, бо переконаний, що сцена - могутній засіб зростання національної самосвідомості народу, його культурного рівня. У 1883 р. Старицький продає свій маєток, стає спонсором однієї з театральних труп і починає важке мандрівне життя керівника й режисера українського професійного театру. Як відзначав Франко, тогочасний український театр піднімається на небачену досі висоту.

Дбаючи про репертуар театру, Старицький пише свої п’єси і переробляє твори вітчизняних та зарубіжних письменників. До кращих переробок та інсценізацій належать оперета “Сорочинський ярмарок” (1883), комедія “Панська губа та зубів нема, або За двома зайцями” (1883), драма “Циганка Аза” (1888) та ін., а до оригінальних - п’єса “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (1885), історична драма “Богдан Хмельницький” (1887), драми “У темряві” (1892), “Талан” (1893).

У 1891 р. письменник дебютує як прозаїк: виходять повісті “Осада Буши” (в українському варіанті “Облога Буші”, 1892), “Заклятая пещера” (1892), “Розсудили” (1892), низка оповідань. Через утиски рідного слова, відсутність української періодики та видавництв Старицький змушений більшість прозових творів писати російською мовою. Ця обставина завжди його гнітила. Він з гіркотою писав, що “мусить їсти чужий хліб, коли свого дастьбі...”, але як натура громадянськи активна, діяльна, прагнув за будь-яких умов використати найменшу можливість висловити свої переконання, розповісти світові про Україну. У листі до М. Комарова письменник підкреслював:

Отже, я, працюючи і на чужій ниві, все живописую тільки своє, рідне з минулого і сучасного життя і прихиляю тим симпатії сотень людей до нашого поля, до наших розкіш.

Тривала напружена праця, тягар мандрівного життя знесилюють М. Старицького фізично, а соціальна незахищеність театральної трупи - матеріально. У 1893 р. через хворобу він полишає театр, однак літературну діяльність не припиняє до кінця життя. У цей час були написані драми “Маруся Богуславка” (1897), “Оборона Буші” (1898), “Остання ніч” (1899), “Крест жизни” (1901). Особливо активно працює письменник у жанрі історичної прози - завершує трилогію “Богдан Хмельницький” (1895-1897), пише дилогію “Молодість Мазепи”, “Руїна” (1899), романи “Останні орли” (1901), “Розбійник Кармелюк” (1903). Для альманаху “Нова рада”, який готував Старицький у 1903 р., призначалася повість “Байстря” (пізніша назва “Безбатченко”). На сторінках періодичної преси (“Зоря”, “Дзвінок”, “Киевская старина”, “Киевское слово" та ін.) було надруковано більш як тридцять його оповідань.

Письменник був одним з організаторів і активних членів Всеросійського театрального товариства, на І з’їзді якого (1897) виголосив доповідь про потреби й стан українського театру. У 1903 р. він узяв участь в урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де читав уривок з “Енеїди”, свої нові вірші. Це був його останній публічний виступ.

Помер М.Старицький 27(14 квітня) 1904 р. в м. Києві. Похований на Байковому кладовищі.

СТОРІНКА АВТОРА



Ключевые слова: Михайло Старицький,Михаил Старицкий,биография Старицкого,біографія Старицького,життя і творчість,вірші Старицького,скачать биографию,скачать реферат,скачать бесплатно,украинская литература 19 века,українська література 19 ст

Читайте также