08-12-2015 Михайло Коцюбинський 11748

Метафора у творах М. Коцюбинського

В.П. Ковальов

Яскрава барвистість мови М. Коцюбинського зумовлена значною мірою широким вживанням метафор, на що неодноразово звертали увагу численні дослідники його творчості.

Внаслідок незвичного поєднання лексичних одиниць в одному із слів одночасно реалізується його пряме значення й переносне вживання; наприклад, у словосполученні піна гречок («Intermezzo») у слові піна сприймається не тільки його метафоричне вживання, а й первісне, пряме значення.

Метафоричні словосполучення М. Коцюбинський широко використовує у творах, різних за жанром і тематикою, в цілому в різних композиційних елементах. Щоправда, метафоричність усе ж насамперед поширена в пейзажах, які в його творчому доробку мають далеко не допоміжне значення: природа у нього здебільшого живе і діє разом з людьми. Тому основними видами метафоризації у творах видатного українського прозаїка є оживлення й олюднення, тобто надання предметам неживої природи якостей людей і взагалі живих істот. Наприклад: «З-за галузки смереки виглядали зажурені гори, напоєні сумом тіней до хмар, що все стирали бліду усмішку царинок» («Тіні забутих предків»), «Замовкла сіра земля, здрімнули хати, тополі і поле» («Під мінаретами»).

Значно рідше у М. Коцюбинського спостерігається метафоризація іншого типу, коли проявам розумової діяльності, почуттів людини приписуються властивості живих істот або неживих предметів: «Сполох літав над селом, знімався вгору, до верхніх хатин, скочувався вниз, скакав з покрівлі на покрівлю і збирав народ» («На камені»), а також найрізноманітніші переноси з одних явищ або предметів неживої природи на інші: «Я зачиняю двері, наче боюся, що світло лампи витече крізь шпари» («Intermezzo»), «Червона манійолова спідниця, блиснувши до світла гарячою барвою, лягла коло ослона» («На віру»), «Вітер наби мені вуха шматками звуків, покошланим шумом» («Intermezzo») та ін.

Різні за змістом метафори найчастіше, як звичайно в художі творах, реалізуються у двочленних словосполученнях, насамперед у сполученнях дієслів з іменниками: вечеря обізвалася («Відьма»), вода; трохи рідше – у сполученнях прикметників з іменниками: чепурні берези («Лялечка»), радісним сонцем («Хвала життю»); за ними йдуть субстантивні і, нарешті, прислівникові сполучення; мелодії барв («Для загального добра»), вогко підпадьомкує («Intermezzo»).

Метафори можуть виявлятися не тільки у двочленних словосполученнях, а й у тричленних виразах. Так, у прикладі вікна... весело сяли («Під мінаретами») в групах граматично зв’язаних слів весело сяли і вікна сяли поєднання лексичних одиниць таке саме, як у загальномовному вживанні; проте в цілому тричленному словосполученні є метафора, і реалізується вона в парі, слів вікна і весело, які граматично не пов’язані, а тільки співвіднесені за допомогою третього, проміжного слова сяли, внаслідок чого ніби виникає образ «веселих вікон».

В інших за структурою і семантичними відношеннями складових частин тричленних словосполученнях метафори можуть у той чи той спосіб підсилюватися. Так, у вислові молочні зубки травиці («Лист») метафора міститься насамперед у словосполученні зубки травиці, проте і слово молочні вжите не у зовсім звичному значенні. Граматично домінуюче над словом травиці слово зубки в семантичному плані йому, підпорядковане, зубки немовби є ознакою травиці, зубки травиці фактично виступає перифразою до слова травиця, предметом судження в цьому разі є травиця, а не зубки. Таким чином, граматично не пов’язані слова травиця і молочні співвіднесені за змістом, завдяки чому образ, який є в сполученні зубки травиці, підсилюється, тобто виникає ніби уявлення про молочну травицю (пор. молочні зуби – у фразеологічному значенні: зуби людини в дитячому віці, що потім замінюються новими).

Трохи інакше підсилюється метафора в таких виразах, як море задиристо хлюпа («На острові»). Тут незвичайне за змістом і «граматичне» словосполучення задиристо хлюпа, проте ледве помітна метафоричність прислівника стає чіткішою внаслідок поєднання граматично не пов’язаних слів задиристо і море, а в усьому тричленному словосполученні ніби міститься твердження про задиристе море.

У тричленних словосполученнях може виникати і своєрідне «подвоєння» метафори. Так, у виразі мисник осміхавсь... мисками («На віру») всі зв’язки слів у семантичному відношенні незвичайні, внаслідок чого в слова з двостороннім зв’язком, у цьому разі в слова осміхавсь, виникає подвоєна метафоричність: метафорично вжите дієслово і в сполученні мисник осміхавсь і в сполученні осміхавсь мисками, Проміжним словом у сполученнях такого типу може бути тільки дієслово, яке на відміну від інших частин мови метафоризується як у граматично залежному, так і в граматично не залежному вживанні.

Детальніше слід розглянути ще один стилістичний прийом, здійснюваний у тричленних словосполученнях. До переносно вжитого слова додається елемент, який ніби повертає цьому слову його первісне, пряме значеня. Наприклад, у вислові сонце весело осміхалося («Для загального добра») дієслово осміхалося в сполученні з іменником сонце вжите метафорично (олюднення), що поглиблюється прислівником весело, вживаним у мові як ознака дід саме людини.

Цей прийом, який можна назвати прийомом розвитку метафори, фактично є різновидом другого типу тричленних словосполучень (див. молочні зубки травиці). Щоправда, на відміну від цього типу, для прийому розвитку метафори характерна інша структура (в ньому немає іменникового сполучення-перифрази); напр. ще: «тиша жадливо підхоплює всі звуки» («На крилах пісні»); «Широка річка спокійно дрімає в легкому тумані» («Дорогою ціною») та ін.

Граматичним засобом розвитку метафори є не тільки прислівник, як це спостерігається в наведених прикладах, а й порівняння, іноді виражені формою орудного відмінка іменника: «Світ хвилями ллється з неба» («Хо»), але найчастіше – порівняльними зворотами: «слова були міцні та повні, наче добре зерно»; «Хома мовчить, та Андрій чує, що сміх клекоче в Хомі, мов вода в казані»; «Околишня тиша була насичена тривогою, жахом, навіть тепле повітря мовчало, як залякана дитина» («Лялечка»); «лише інколи, немов крізь сон, тихесенько зітхне деревина» («На віру»); «Здавалося, що земля тут в хвилину гніву наморщила свою кору, як дикий звір шкуру, та й так захолола» («Посол від чорного царя»).

Розвиток метафори може здійснюватися не тільки в словосполученнях з підрядними зв’язками, як це було проілюстровано б наведених прикладах. Спостерігаються і такі випадки, коли зі словом, ужитим переносно, сполучаються однорідні члени або навіть цілі сурядні речення, що призводить до поглиблення метафори.

Так, образ «живого мороку» в сполученні «він (морок) жив» поглиблюється однорідними членами «рухався, дихав, шептав»: «Він жив, той морок, рухався, дихав, шептав щось тисячними устами» («Дорогою ціною»); образ «грізних дубів», створений в тричленному сполученні дуби грізно стояли, поглиблюється сурядним реченням «їм було байдуже»: «Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах; їм було байдуже, що бурхав холодний вітер, ішов сніг» («Ялинка»). Пор. ще приклади, в яких курсивом виділено елементи, що поглиблюють метафору: «Його (моря. – В. К.) ніжна блакить наливається в мене крізь очі і сповняє ущерть»; «Там море дере свою синю одежу о гострі скелі на білі клапті і закидає ними весь берег» («На острові»); «Поле німує, знесилене літом, спить мертвим сном, руде, обдерте», «Земля повечеряла сонцем і обляглася на ніч»; «триногий рояль, мов чорний казковий звір, одкрив широку пащу і скалив до світла білі здорові зуби»; «А ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в край неба» («Intermezzo»). Те саме спостерігаємо і в прикладі «Спокійний, самотній, сідав десь на ганку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню» («Intermezzo»), де метафоричність виразу «будувалась ніч» поглиблюється окремим складним реченням. Такі випадки поглиблення метафори межують, а то й просто переростають у так звані образні вживання слів.

Крім уже згаданих прийомів творення метафори, в основі яких лежить гра на різних – прямому і переносному – вживаннях слів, що виникає в незвичайних у семантичному відношенні підрядних словосполученнях, певний інтерес викликає ще прийом одночасної гри на різних вживаннях слів, яка, на відміну від метафоризації, виникає в сполученнях із сурядним зв’язком. Ідеться про таке використання сурядних конструкцій, коли в один ряд однорідних членів вводяться слова, семантично неоднорідні, внаслідок чого у граматично домінуючого слова в сполученнях із сурядним зв’язком одночасно здійснюються пряме й переносне його вживання. Наприклад: «Верби та дами з містечка наділи зелені вуалі» («Дебют»); «в його пісні є трохи з Везувія сірки і трохи ослячого крику» («На острові»).

Аналізуючи словосполучення, де реалізуються і поглиблюються метафори, ми використовували словосполучення ізольовані, вилучені з широкого контексту. У новелах М. Коцюбинського часто спостерігається переплетення різних засобів творення і розвитку метафор.

Особливістю власне індивідуальної творчої манери М. Коцюбинського є посилена метафорична образність, яка виникає внаслідок смислової взаємодії між компонентами відносно невеликих за обсягом контекстів.

Так, у реченні «Де тільки з’являлось його обличчя старої баби, глибоко зоране плугом життя, де падав лині погляд зелених очей, владний і невблаганний, там дух руйнування напружував жили, і зміцняв сили в нелюдські» метафора, створену сполученням «обличчя зоране», поглиблюється додатком «плугом», який у свою чергу вжито метафорично – «плугом життя»; в прикладі «Андрієві треба щось відповісти, та язик, полохливий, як заєць, тіка кудись в горло» – метафора в сполученні «язик тіка» поглиблюється прикметником «полохливий», який також вжито переносно, а ця переносність розвивається порівнянням «як заєць»; метафора, ледве помітна в сполученні «росте крик»: «Росте крик, скаче, мов по драбині, все вище, як дикий звір в горах» («Під мінаретами»), – поглиблюється однорідним членом скаче, до якого додаються послідовно два порівняння: мов по драбині і як дикий звір в горах, що розвивають метафоричність дієслова скаче.

У подібних семантично багатопланових витворах нерідко спостерігається своєрідна гра прямих і переносних слововживань. Так, в описі пожежі в оповіданні «Дорогою ціною» – «Здавалося, розбурхане море вогню кипіло, ревло, бризкало вогняною піною, раз червоною, як грань, раз білою, як світло блискавки, і йшло сердитими хвилями» – у виразі «море вогню кипіло (ревло, бризкало)» сполучення море вогню – перифраза до слова вогонь, чому й виникає образ «вогню, який кипів», що підтримується прикметником вогняною; але при цьому не втрачається і пряме вживання слова море, підтримане словами піною і хвилями (останні, щоправда, в свою чергу, персоніфіковані – «сердитими хвилями», – та це не заважає читачеві уявляти розбурхане море). При описі наближення полудня в казці «Хо» – «Світ хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожира тіні на землі, заганя їх під дерева і кущі, у гущину» – М. Коцюбинський уподібнює світ не тільки рідині, що «ллється хвилями», а й якійсь тварині, яка може «пожирати», та ще й «несито»; створивши дві метафори, письменник прямим додатком тіні ніби повертає читача до первісного, неметафоричного значення слова світ, але дієсловом заганя знов підтверджує метафоричність уживання іменника.

Пор. ще складніший образ: «З самої глибини його істоти вставали нікчемність, фальш, компроміси й світили до нього зеленими очима, і вились, як гадюки, і задурювали голову важким сопухом» («Поєдинок»). Метафоричність слова вставали в сполученні «вставали нікчемність, фальш, компроміси» ще більше «оживлюється» словами світили очима, подальша конкретизація цього «оживлення» абстрактних понять здійснюється дієсловом вились, а потім і порівнянням як гадюки (чим, зокрема, виправдане вживання прикметника зеленими в сполученні «світили... зеленими очима»). Створене таким чином уподібнення «нікчемності, фальші і компромісів» тваринам дає змогу авторові сказати, що всі ці – не то абстрактні поняття, не то гадюки – «задурювали голову важким сопухом», при цьому «задурювали голову» власне нікчемність, фальш, компроміси, а «сопухом» – то вже гадюки!

Нерідко такі складні за змістом і структурою образи реалізуються у значніших за обсягом контекстах, і звичайно, що із збільшенням

Л-ра: УМЛШ. – 1979. – № 11. – С. 26-30.

Біографія

Твори

Критика