Історія України від Діда Свирида

Ну й засніжило нас перед Водохрещем! Заметіль, снігопад – по обіді вже й не розбереш, чи ще день, чи вже смерклося. У таку погоду всі добрі господарі вмикають підігрів у собачих будах, а котів загортають пощільніше у теплі пледи і самі гріються вдома. І тільки такі, як я, проповзають, прогрібаються, грузнучи де по коліно, а де й по пояс, вперто сунуть, схиливши голову проти вітру, куди б ви думали? До відділення Нової пошти по свій примірник (з автографом, звісно) «Історії України від Діда Свирида»!

Коли ще у 2015 році стало зрозуміло, що шановний Свирид Опанасович таки пише цю книгу, то мені було ой як радісно: виявляється, я давно чекала саме на неї. Для нас, патріотичних бібліофілів, не проблема прочитати книги з історії, ні. Для нас часом проблема знайти ту книгу, яка буде наче відгуком на твої потреби читача й громадянина. А ще сім’янина. Тож і йшла я по цю книгу, як полярники до полюсу – вперто і з ентузіазмом.

Наперед знала, що радітиму, взявши книгу в руки. Так що додому поверталася уже підстрибом, впевнено долаючи замети і підкріпляючись сніжком по дорозі. Як заведено у бібліофілів, читати почала вже на порозі, стоячи в одному чоботі й шапці, хоч і без куртки. Дякувати сину – допоміг роздягнутися. Згодом, правда, взяла себе в руки, адже голодні син і чоловік, котрий пішки здолав шлях від роботи до дому, позирали на мене запитливо.

Пізніше ввечері я вирішила почитати трохи синові. Це у нас така традиція – ми часто читаємо одне одному вголос, то я, то чоловік, то син. Стараємось читати з артистизмом, душевно. І хто б міг подумати, що читання історичної книги спричинить бурхливий викид фантазійної енергії - трохи спальню не розірвало. Ліжкові дісталося так це точно! Мусила перериватися посеред абзацу чи й речення, бо син підскакував і починав змальовувати ті картини, що в його уяві викликало почуте. Причому виходили у нього цілі словесні картинки – своєрідні комікси. Скажімо, при порівнянні неандертальців з кроманьйонцями: «Мам, вони такі швидкі й кмітливі ці кроманьйонці, не те що неандертальці. Уяви собі – побачив олень неандертальців, відбіг, стоїть, насмішкувато поглядає, з зубів травичку виколупує. Тут бачить – кроманьйонці! Йой, мамцю, по копитах і тікати! І поки ті неандертальці на равликах доберуться, кроманьйонці на відстань кидка списа добігли – і оленю вже не до смішок!» Потім ще ми обоє вибухали сміхом від дідусевих смачних порівнянь і оживлення персонажів. Це дуже проймає і запам’ятовується нараз. Що вельми важливо.

Тож дідусю, якщо надумаєте використовувати коміксову візуальну форму для дитячих версій книг, то сценарист 11 років у Вас уже є ;). Малювати, правда, він не мастак, може, просто побоюється, що вийде негарно, проте ми вирішили, що у дідуся багато знайомих художників, то вже хтось з них і намалює!

Ох, дідусю, край, просто край потрібно Вам писати книги з історії для дітей! Пам’ятаю, обіцяли. Не підведіть ;) Тоді я матиму надію, що син і знатиме історію, і розумітиме її, а може, ще й полюбить. Бо поки що семестр вивчення історії у школі у цьому не поміг. Зараз займатимусь цим з допомогою «Історії України від Діда Свирида», але вона не в усіх випадках йому доступна й зрозуміла, бо писана все-таки для дорослих, тому далі читатиму йому її з певними тлумаченнями, купюрами. Коротше кажучи, усі вечори тепер у нас зайняті на тижні вперед. Я цьому дуже радію.

Більше того, мій чоловік, котрий скептично ставиться до бойового суржику і вважає, що книги з історії слід писати суто науковим сухим стилем, таки й собі взяв книгу – мовляв, картинки погортаю. Добре, що у мене ще тимчасово проживає примірник, котрий замовила для подруги, бо «гортання картинок» підзатяглося :)

Спасибі Вам, дідусю, за свято! Ваша книга – подія не тільки для нашої сім'ї, а й для всієї великої української родини. Не зупиняйтеся, щиро просимо.