Микола Зеров. Олександрія

Згасає день, і море вечоріє,
Пасатний вітер нам вітрила рве,
І чорний корабель спішить-пливе
До портових огнів Олександрії.

Он в сутіні велике місто мріє,
Двигтить і дихає, немов живе,
О серце світу, муз житло нове,
Наш Геліконе, наша Пієріє!

Ми скрізь були, нас вабив світ сирен,
Сарматський степ, і мармури Антен,
І Сапфо чорна скеля на Левкаді;

Але ніщо не хвилювало так,
Як Фарос твій, твій білий Гептастадій,
І тінню чорного піднесений маяк.

Біографія

Твори

• Олександрія
• Саломея
• Самоозначення

Критика

• «Камена» Миколи Зерова: проекція на уесерівську дійсність 20-х років
• Поетичне осмислення Миколою Зеровим світової культурної спадщини
• Словесно-художні образи поезій М. Зерова