Роздум

Хочу я дійти до серцевини,
все пізнати — в світі і в собі.
Глибини б! Та де оті глибини,
коли сам гублюся я в юрбі.

Простоти!.. Вона мені жадана,
як окраєць хліба... Зірку ту,
що освітить шлях до океану,—
бачить шлях би й знати, що іду.

Взяв дітей за руки я й на гору
їх веду — допитливих, зірких.
Хочу не собі,— для них простору,
миролюбний я — в ім’я ж бо них.

Зрілість — це збагнути в неспокої,
з ясністю, що сумніву не зна:
кожна кривда ношею тяжкою
кволі їхні плечі пригина.

Лиш не довелось би виправляти
справ моїх їм завтра на льоту...
Ні, не хочу їхнього прокляття,
як свою обстоять правоту.