11-12-2016 Зінаїда Тулуб 830

«Людолови» (Історичний роман З. Тулуб)

Коваленко Б.

Історичний роман користується заслуженою популярністю серед широких читацьких мас.

Ця популярність свідчить про культурне зростання читача, про його бажання досконало знати не лише сучасне, а й минуле.

Художня література показує це минуле в яскравих, живих образах, вона знайомить з історичними постатями й характерними для даної доби типами, з їхнім побутом, психологією, переживаннями. Тому ця література має велике пізнавальне значення.

Справжній історичний роман може бути засобом політичної освіти мас, оскільки він у художній формі дає уявлення про класову боротьбу на певному історичному етапі.

Незважаючи на своє велике значення, історичний роман був найслабкішим місцем української радянської літератури.

Коли читаєш роман З. Тулуб «Людолови», насамперед вражає багатство історичних фактів, уміння передати колорит доби, і то не лише в показі якихось вузлових соціальних процесів, а навіть у дрібницях побуту, в описах звичаїв, хатнього господарства тощо.

«Частування було сите, але не вишукане. Гаряче молоко, масний вершковий сир із тмином, суха «полендвиця», що вилискувалась на блюді червоним перламутром, пухкий струцель, варені яйця і келехи міцного литовського меду».

Побутові деталі самі по собі можуть і не звернути особливої уваги, але в цілому контексті роману вони дають всебічне уявлення про особливості історичної обстановки, психології героїв, їх класової практики. Побут шляхетського замка, старшинського хутора, середньовічного міського цеху, нарештіжиття широких народних мас — усе це змальовано З. Тулуб в яскравих, детально розроблених образах, що базуються на історичних фактах і документах. Сумлінне використання історичного матеріалу надає подіям і героям «Людоловів» правдивості і переконливості.

У романі «Людолови» змальований один з найскладніших періодів класової боротьби на Україні. Це був час бурхливого розвитку польсько-шляхетської колонізації степової смуги; спроби козацької старшини (на чолі з Сагайдачним) створити свій політичний і культурний центр у Києві, використати козацтво і міські верстви (буржуазію, ремісників), щоб домогтися рівності в правах з польською шляхтою; точилася боротьба народних мас проти польських і українських панів, проти кріпацької кабали.

Роман «Людолови» набагато в чому, хоч і не до кінця послідовно, розвінчує історичні теорії українського націоналізму. Автор виразно викриває економічно-класове коріння старшинської «державної» й національно-культурної політики. Дух конкуренції з польською шляхтою за землю, за кріпацькі душі, за торговельні привілеї, страх перед козацькою й селянською голотою — от що визначало старшинську політику. Ненависть до польської шляхти підіймала на боротьбу проти них поневолені трудящі маси.

По-новому показані в романі і взаємини козаків з татарами: не героїчна романтика, а прозаїчна купівля-продаж лежить в основі походів козаків на Крим і Туреччину і, навпаки, татар на Україну. Військово-розбійницька форма торгівлі як майном, так і людьми, добре організована й оплачена привілейованою верхівкою. Не тільки методи розбійницьких воєн були властиві як для татар, так і для козаків, але й інститут рабства. З. Тулуб наводить прекрасні зразки старовинних татарських пісень, де говориться про поневіряння невільників-татар на козацьких хуторах.

Я в батьків, в садку їх розквітала
В перлинах, наче кущик у росі,
Та на аул козацька сила впала
В безмовні передранкові часи.
Вони мені зв’язали міцно ноги,
Мій пояс став мені за кайдани,
Ридала я, чіплялась за пороги,
Коли мене тягнули у човни.
Серед степу — чужий, самотній хутір...

У романі «Людолови» широко представлені найрізноманітніші соціальні верстви XVII ст. Певне місце відведене в ньому і політичним керівникам польської шляхти й козацької старшини. Потоцький, Калиновський, Сагайдачний, основоположники київського братства типу Плетенецького — все це реальні постаті, що відіграли свою роль в подіях того часу. Але основні герої роману не ці представники привілейованих верств, а поневолені народні маси — українські, польські, татарські, що протистоять «людоловам» усіх національностей. Героям з народних мас присвячено роман З. Тулуб. їх становище і визвольна боротьба, їх настрої, інтереси — в центрі уваги автора. Цей принцип у підході до історичного матеріалу є безперечним досягненням З. Тулуб. Не історію гетьманів, королів, а історію народу дає вона в своєму творі, хоча, звичайно, не забуває висвітлити справжню роль представників офіціальних політичних кіл того періоду, зокрема постать Сагайдачного.

Нова, порівнюючи з рядом історичних романів, у тому числі і тих, що вийшли вже в радянські часи, позиція автора дає йому змогу глибше виявити основні пружини історії — класові інтереси різних сил, що між собою боролися.

Широке полотно класової боротьби, розгорнуте в романі «Людолови», вимагає особливо досконалого художнього оформлення. Важливо не лише зібрати багатющий історичний матеріал і правильно його висвітлити — важливо ще знайти таку літературну форму, в якій би цей матеріал ожив, виріс у суцільний образ певної історичної доби.

Щодо цього роман З. Тулуб має багато позитивного. Треба насамперед відзначити вміння автора цікаво і разом з тим змістовно розповідати. Кожний епізод роману не тільки знайомить читача з пригодами тих чи тих героїв (до речі, численних і різноманітних), аде й показує нову соціально-значиму сторону тодішньої дійсності.

Епізоди роману, як правило, дуже драматичні і в той же час позбавлені нарочитої авантюрності. Автор використовує справжні факти й документи, причому ці факти не залишаються в романі якимсь статичним, мертвим вантажем, а органічно вплітаються в дію.

Візьмемо для прикладу початок роману, де розповідається, як виникла боротьба польської шляхти з козацькою старшиною. Автор зразу вводить читача в центр тодішніх політичних інтересів, показує нову орієнтацію польського уряду (на мир з турками, татарами, щоб розв’язати руки для наступу на козацькі землі і «вольності»). Цей складний політичний матеріал подається у формі живого діалога персонажів, які зацікавлені в новій орієнтації уряду і відповідно до цього спрямовують свою колонізаторську діяльність.

Дія роману розгортається далі. Виявляється, що від нового напрямку державної політики в значній мірі залежить і доля козацької старшини, представленої серією яскравих типів. Новий екскурс — опис місцевого соймика Брацлавського воєводства дано як фон для показу вибуху лютої ворожнечі між шляхтою й старшиною. Ця ворожнеча призводить кінець кінцем до масової різанини, організованої магнатом Потоцьким і його прибічниками, щоб збройною рукою винищити конкурентів — землевласників із старшинської шляхти й привласнити їх землі.

Хвилі політичної боротьби розкочуються далі — переходять у збройні сутички рядового козацтва з новоявленими власниками королівських грамот на раніш вільні землі. Місцевий магнат примушує кадрового козака Коржа кинути своє господарство й шукати притулку в «свого брата» Повчанського — типового представника козацької старшини. Проте Корж скоро переконується, що Повчанський є такий самий експлуататор-рабовласник, як і польськ шляхта, відрізняється від неї він тільки тим, щ додержується більш патріархальних методі господарювання і намагається удавати з себе «батька» своїх наймитів.

Панські утиски женуть діда Омелька до міста. Він вступає до львівського, а згодом до київського цеху шевців, але й там хазяї-майстри тримають у безпросвітній кабалі своїх підмайстрів і учнів. Коло експлуатації народних мас замикається десь на Січі. Виявляється, що морські й сухопутні походи «вільного козацтва» цілком залежать від підприємств отаманів — власників чайок, провіанту і зброї. Глибоко викриваючи соціально-економічні основи суспільних взаємин, автор, проте, часом дає надто прямолінійні і спрощені «соціологічні» пояснення вчинків персонажів, допускає схематизм у показі класових властивостей типів.

Надто вже політично свідомі в нього окремі представники бідноти, наприклад, наймити Повчанського, які суперничають між собою щодо чіткості соціальних характеристик свого хазяїна, проводять антирелігійну пропаганду. Навіть старозавітний швець Омелько і той у розмові про пана вживає такої новітньої термінології, як «визиск».

Але загалом у показі персонажів, особливо основних, автор не обмежується спрощеною соціологією. Він намагається змалювати складні соціальні і психологічні суперечності вдачі і поведінки своїх героїв. За зразок такої складної характеристики може бути образ одного з діячів українського церковного руху — Плетенецького.

«І знов задумався Сагайдачний, дивуючись, як сполучається в одній особі така пожадливість з високими культурними потребами, твердий визискувач з аскетом, шанолюбець і феодал з невтомним діячем науки. Складний був кир Єлисей, і важко було відразу його зрозуміти».

Але якщо суперечливість вдачі Плетенецького добре обгрунтована класовими особливостями типу (представник ідеологічної верхівки старшинської аристократії), то суперечливість вдачі самого Сагайдачного подана в романі; так, що не дає цільного уявлення постаті цієї людини. Місцями маємо також певну ідеалізацію його.

Якщо показ складності натури окремих героїв, особливо з привілейованих класів, у романі «Людолови» не завжди можна визнати за вдалий, то значно кращі є типи характерних представників народних мас. З справжнім ліризмом, що зогріває образ внутрішнім теплом, малює автор безоднє народне горе, підносячись до високого соціального пафосу. Нелюдські муки бранців, що життям і неволею розплачуються за войовничу політику українських і польських феодалів, розпач матері-татарки, яка оплакує єдиного хлопчика, стоптаного яничарськими кіньми, смерть у далекому й чужому степу утікача з ханської неволі — всі ці трагічні сцени й епізоди передано в романі «Людолови» з великою художньою силою, хоча не без впливу сентименталізму.

Глибока гуманність, почуття солідарності до людей свого класу, зненависть до панів — от що характерне для типів з народу, виведених у романі «Людолови». Ці почуття допомагають бранці Горпині (жінка Коржа) перебороти виховане віками недовір’я й нелюбов до «бусурманів» і зрозуміти просту істину, що серед татар так само є і трудящі, й гнобителі, як і серед українців. Разом з тим зникають сумніви Горпини й щодо законності її кохання з татарським хліборобом і рибалкою Нур'ялі. Так по-новому освітлює автор традиційний мотив історичної літератури (доля жінок у неволі). Лірична теплота в показі переживань героїв з народних мас поєднується в романі з високим драматизмом у показі їхньої боротьби проти гнобителів.

«Мовчазні і грізні, як море перед бурею, щільно оточили вони верхівців, спідлоба оглядаючи худорлявих підпанків. Жінки юрбились осторонь, із жахом чекаючи, що воно буде. І ніхто не слухав старого лірника, який співав біля церкви старовинні псалми. Дзвеніла, рокотіла під пальцями ліра, голос то згасав, то знов здіймався і міцно бринів, лунаючи навколо, а незрячі очі дивилися просто на сонце, радіючи з його тепла, але не бачачи світла».

Художньо проста і разом з тим насичена внутрішнім драматизмом реалістична мова роману «Людолови» позначається і на образах твору, так само простих і разом з тим збагачених художніми деталями і певною емоцією.

«Над степом заходила громовиця. В блідій спеці липневого дня, в опалових випарах землі, що тьмяною імлою вкривала обрії, хмара видавалася надто загрозлива й темна. Холодно-синя, кольору темного індиго, вставала вона над розтрісканою землею, над рудими травами й запорошеним ковилем. Тихо-тихо було в степу, ні вітерця, ні подиху. Тільки сухо й жарко дзюрчали цвіркуни: і здавалося, що це кров дзвенить в ушах, густа, розпалена. І раптом здригнувся степ. Звиваючи смерчем куряву, промчав вихор. Припали до землі злякані Трави, вклонилися йому. Забелькотіло листя дурзілля, а ковиль струсонув порох із сивини й побіг, пригинаючись до землі пасмами сіруватого диму. Здавалося, вітер розчісує його коси й мчить їх далеко-далеко, до каламутних обріїв. І в цю мить на високу могилу вилетіла група ногайських татар...»

Роман «Людолови» є безперечним досягненням радянської літератури. Не можна не відзначити деяку ідеологічну і художню нерівність роману. Автор не завжди як слід опановує той багатий матеріал, що його мав. Зокрема, мова й образність історичних документів (мемуарна література) іноді некритично переносяться на характеристику представників інших (не українських) народів, особливо, татарського.

Л-ра: Коваленко Б. Літературно-критичні статті. – К., 1962. – С. 290-299.

Біографія

Твори

Критика