25-02-2017 Микола Бажан 1392

Образне слово Миколи Бажана

Л.О. Ставицька

Першоелементом індивідуального стилю письменника по праву вважається слово. У ньому майстер закріплює своє бачення та розуміння дійсності, певні світоглядні ідеали, наслідки творчої пізнавальної діяльності тощо. Саме через слово читач починає входження у світ авторських ідей та образів, проникає в сутність творчості письменника.

Зрозуміло, що, ставши засобом втілення неповторного письменницького ідейно-художнього задуму, слово загальнонародної мови з властивими йому семантичними та емоційно-експресивними характеристиками не може лишатися незмінним. У системі естетично організованого цілого, яким є кожний твір письменника, слово набуває нових якостей: збагачується його смислова структура, розширюються можливості художньої виразності. У новій естетичній значимості відбиваються особливості творчого світосприйняття, індивідуальна манера образно-асоціативного мислення майстра слова. Особливо це стосується тих лексичних одиниць, що формують основоположні образи письменника і відзначаються високою частотністю вживання. Повторення надає їм особливої художньо-смислової цінності, примушує шукати закладений у них філософський зміст.

У складній і багатогранній естетичній системі, якою є мова Миколи Бажана, особливе місце посідає наскрізний для його поетики образ серця, що набув неповторного звучання. Притаманні слову серце в загальнонародному вжитку смисловий простір і певний емоційний ореол є відправною точкою руху авторських асоціацій, які лежать в основі створення оригінального образу, своєрідного ідейно-смислового та художнього узагальнення.

У творах Миколи Бажана помітно активізується вихідне пластичне уявлення, пов’язане з цим словом. Вислови типу «серце б’ється», «серце тихне», «слухати биття власного серця» передають багату палітру тонів і напівтонів емоційного життя людини, її внутрішнього почуттєвого світу.

Розгортання у творі конкретної ознаки — один із способів високохудожнього втілення важливих суспільно значимих ідей. Наприклад: «Я чую тебе, тихе серце солдата, Як б’єшся розмірено й зважено ти В часи, коли смерть потрясає світи». Наведена конструкція набуває широкого узагальнюючого змісту, передаючи волю, стійкість воїнів у смертному двобої з фашизмом.

Органічне поєднання та співіснування конкретно-чуттєвого та узагальнено-символічного планів зображення в художньому відтворенні явищ дійсності — характерна ознака індивідуального стилю письменника. Думка поета, що повсякчас прагне до абстрагованого узагальнення, відтворення значимих явищ суспільного, соціально-психологічного життя, знаходить вияв у гранично пластичних художніх образах. Становлення авторської ідеї-узагальнення відбувається в динаміці, розвитку; вона «рухає» сюжет твору, формуючи його композиційно-смислові вузли. Прикладом може бути вірш «Парад Перемоги» з циклу «Біля Спаської вежі», в якому картина параду перемежовується з описом ратного подвигу воїнів у борні з фашизмом.

Початок твору — зображення схвильованого й піднесеного стану воїнів-переможців: «І чути, як серце людське стукотить Об зорі дзвенючі мундиру». У процесі динамічного розгортання художньої оповіді образ серця стає лейтмотивом твору, збагачуючись додатковими смисловими відтінками. Пор.: «...серце солдатське в бою стукотить, Найдужче з сердець, що пульсують у світі»; «Таким воно є і таким воно буде, Таким його вклала Вітчизна у груди Безстрашного воїна й сина свого»; «Пройшло крізь вогненні надволзькі руїни, Крізь ночі сталеві Москви... Німецьку голодну, схололу дитину Живило ласкавим теплом».

Художній образ будується на паралельному співіснуванні і взаємодії двох смислових ліній: конкретно-чуттєвий зміст слова серце виражається лексемами стукотіти, груди, пульс; водночас воно вступає у семантико-синтаксичні зв’язки із словами, що створюють образ воїна-визволителя: найдужче, несхитне, завзяте, грізне. Таким чином відбувається перехід від прямого значення до переносного — «людина як носій певних якостей», — підкріпленого вживанням метонімічних конструкцій з цим словом (і серце пройшло, живило ласкавим теплом). У результаті створюється символічний узагальнений образ воїна-захисника, який позначений високим ступенем художньої типізації, емоційності та соціальної експресії.

Перехід від реального плану зображення до символічного, що зумовлює створення пульсуючого наскрізного образу, — улюблений Бажанів засіб організації мовного матеріалу в структурі художнього цілого. Така побудова образу посилює виражальний ефект поетичного вислову і головне — значною мірою підвищує інтелектуальну насиченість творів. Рух авторської думки активізує сприйняття читача, бо семантичне збагачення слова відбувається на його очах.

Пластична ознака, закладена в семантиці слова серце, лежить в основі оригінальних метафоричних зближень, образно-асоціативних аналогій, що сприяють високохудожньому втіленню ідейного задуму твору. Образ, побудований на зіставленні певного явища дійсності з ключовим словом, пройнятий глибоким психологізмом у відтворенні драм життя людини. Так, зображуючи злиденне життя бідних сіцілійських робітників у циклі «Італійські зустрічі», поет пише:

Тут в трепетанні серць —
пульс її [повісті нужденного життя] тужних глав,
В дикім ламанні доль — безум її протиріч.

Кінцівка твору звучить оптимістично: поет вірить у торжество правди, щасливе майбутнє італійського народу. Вираженню цієї ідеї сприяє вживання слова серце з протилежним смисловим звучанням:

Хай же в єдиний ритм, в спільних надій злиття Вплавиться слово моє, ввергнеться серце моє!

Сполучуваність у контексті слів ритм і надії сприяє їх образному ототожненню; у творі виникає своєрідна внутрішньотекстова антитеза, основана на протиставленні певного асоціативного комплексу початковому (пульс, нужденне життя). «Висікаючи» додаткові смисли, поет досягає поглиблення образної перспективи твору, робить відчутнішим його глибинний зміст-підтекст. Антонімічність образів набуває широкого узагальнення, бо протиставляються полярні духовні стани людини — розпач, з одного боку, і надія, віра в перемогу — з другого. Водночас утверджується провідна ідейно-естетична засада творчості поета — уславлення торжества людського духу над горем, безнадією у складних життєвих випробуваннях.

Поет прагне максимально вичерпати естетичний потенціал одиниці загальнонародної мови, тому слово серце виступає не тільки об’єктом метафоричних зіставлень, а й суб’єктом образних аналогій, породжених багатогранною творчою уявою письменника.

Спостерігається художня естетизація поняття металу високої якості, яке набуває ознак символу тих рис характеру людини, що видаються поетові особливо значимими і цінними — сила волі, духовна міць, мужність.

В одній з ранніх поезій М. Бажана, де оспівується героїка революційного подвигу, читаємо:

...серце його [командира] — не залізо на злом
і не трухлявий бурелом.

Введенням заперечного порівняння, яке передбачає наявність образної аналогії серце — метал високої якості, поет створює переконливий, емоційно вражаючий образ безстрашного воїна.

Чиста й сильна сталь — це символ твердості людського духу, віри у безсмертя (конкретно-чуттєвому втіленню авторської думки значною мірою сприяє наявність у наведеній конструкції алітерації звука с). І тут авторський образ-ідея кристалізується завдяки антитезі. Утвердження думки поета відбувається шляхом заперечення, протиставлення. У творі таким чином розгортається процес пошуку поетичної істини, її витлумачення, що надає авторському вислову експресивно-смислової насиченості.

Асоціативна співвіднесеність серця людини і металу пов’язана з фразеологізмом пекти серце вогнем — «завдавати комусь глибоких моральних страждань, мучити, непокоїти». Поет використовує загальне образне значення цього словосполучення — «впливати на духовний стан людини, вражати її». Образ обпеченого серця стає наскрізним у циклі «Київські етюди», де він уособлює гнів, ненависть воїна-захисника, який бачить зруйноване й пограбоване фашистами рідне місто. У контексті актуалізується прихована внутрішня форма вихідного фразеологізму шляхом включення натяку на об’єкт образної аналогії — «пекти залізо вогнем», завдяки чому посилюється експресивність поетичного вислову. Пор.: «Твій попіл, замучене житло, Вогнем обпікає серця»; «Я чую, як в тілі людини Бушує розгнівана кров І серце пече». Смислової багатоплановості і разом з тим максимальної художньої виразності набуває образ серця у контексті:

Шкарубкий, обпечений злобою,
Зливок серця — багровій, печи!

У метафоричній конструкції «серце, печи» — первинне значення дієслова пекти (порівн. — багровіти, зливок) і індивідуально-образне — «надихати на помсту». Не зникає тут і значення фразеологізму, що ледь-ледь просвічується у контексті — «той, хто приносить страждання», — адже душевний біль за сплюндроване місто вливає у воїна сили, кличе на помсту.

У творі «Бразіліана Віла Лобоса», відтворюючи стан людей, яким музичний твір допоміг подолати відчай, викликаний посухою, дав віру в свої сили, поет пише:

Аж серце блаженно стенулось, аж розпеклось, аж схололось,
Коли огорнувся круг нього всесильний жіночий голос.

Проникнення у світ музики — запорука духовної єдності, взаєморозуміння між людьми. Славнозвісний твір «Сьома симфонія Шостаковича» поет закінчує рядками:

Вона [натхненність музиканта] об’єднала нас, кожного й кожного,
Розпечене серце впаявши до серця.
О музики благословенна соборність!

Відтворення людських емоцій набуває досить характерного для індивідуального почерку поета образного втілення. В його основі знову ж таки лежить конкретизація пластичного уявлення, основаного на зіставленні серця з металом, яке надає тексту нової естетично-смислової значимості. Конструкції, що виражають стан людини в мить «високої разючості думок» і почуттів, наділені високим ступенем експресивності.

Образ серця збагачується широким узагальнюючим змістом, набуваючи ознак індивідуально-авторського символу.

Класичним у цьому плані є твір поета «Розмова сердець», в якому гнівно Осуджується духовна деградація, душевна роздвоєність індивідуалістичної свідомості обивателя старого світу. Серце — наскрізний образ поеми —у процесі динамічного розгортання художньої оповіді виростає до уособлення ганебного суспільно-психологічного явища. Поет не шкодує для його втілення антиестетичннх прийомів, які містять виразну авторську оцінку зображуваного. Наприклад: серця виссаний кавалок, розжоване серце моє, серця пощерблені, серця шматок і т. ін. Але пристрасна думка поета не задовольняється декларативним вираженням заперечення; з великою силою художньої виразності утверджується авторський ідеал — гармонійна людина з монолітним світоглядом.

Зіткнення протилежних ідей у творі наклало відбиток на його художню систему, що будується на контрасті образів. Негативні, оцінки поширюються на інші елементи художнього цілого, які підсилюють, увиразнюють емоційно-смислове наповнення ключового образу. Поет заперечує психологію страждання, роздвоєності, індивідуалістичної самотності.

Цілком закономірно, що негативний оцінний ореол наскрізного образу серця також змінює свою якість:

І нести серце, як трофей,
Порубаний в боях,
Як славний стяг,
почесний стяг,

Естетична значимість слів-символів знак живих людей, знак вітру конкретизується, вони набувають виразного соціального звучання, уособлюючи боротьбу людини за революційні ідеали. По-новому осмислюється традиційний бажанівський образ заліза, який зберігає смислову домінанту авторського символу ідеалу людини.

Аналізуючи «явище Бажана» у літературі XX століття, Л.М. Новиченко свого часу писав, що поет завжди мислив великими поняттями і проблемами епохи, та поезія майстра карбованого слова залишалась би декларативною і не мала б естетичної цінності, якби не відображала могутніх конфліктів доби у сфері людського мислення, суспільної психології. Закон поезії, як і мистецтва взагалі, такий, що освоєння і авторське витлумачення явищ об’єктивної дійсності, відкриття нового в навколишньому світі неодмінно супроводжується появою оригінальних художніх прийомів, які в кінцевому підсумку зумовлюють неповторність індивідуального стилю поета. Він спирається у Миколи Бажана на глибоке проникнення у потенційні можливості виразності слова загальнонародної мови, узвичаєні асоціативно-смислові уявлення, пов’язані з ним. Саме слово серце, у семантичній структурі якого закладена властивість бути багатогранним символом почуттєвого світу людини, стає частиною творчості поета.

Сприйняття внутрішнього світу людини у суперечливій складності, єдності й боротьбі протилежностей наклало відбиток на структуру ключового образу поета. Авторська думка кристалізується при наявності протиставлення, тому естетична значимість слова найповніше виявляється у нього в антитезі, побудованій на співвідношенні заперечення ствердження. Авторський образ — ідея абстрактно-узагальнюючого змісту — знаходить художнє втілення в конкретно-чуттєвій формі. Співіснування і взаємопроникнення вихідного пластичного уявлення, пов’язаного зі словом, та індивідуально-авторського значення надає творові поета емоційно-експресивної насиченості.

Становлення художньої значимості слова Миколи Бажана відбувається в динаміці, розвитку; образ серця стає лейтмотивом, формує семантичні вузли твору.

Естетична форма вияву образного мислення поета відкриває багаті можливості для художньої виразності слова загальнонародної мови.

Л-ра: УМЛШ. – 1986. – № 5. – С. 31-36.

Біографія

Твори

Критика