13-03-2017 Андрій Малишко 2220

Засоби ліризації в баладах А. Малишка

С.Г. Барабаш

Ліричне начало «розхитувало» і збагачувало такі канонічні жанри, як балада і сонет. Тому особливий інтерес являє вивчення взаємодії двох традиційних принципів — фольклорної поетики і жанрової структури балади. Життєвий матеріал, ідейна позиція поета породжували своєрідне переживання, яке і ставало істотним елементом ліризму. Воно вимагало своєрідних засобів вираження. Акумульована віками енергія цих двох канонічних начал асоціативно підключалась до змісту індивідуального образу, світовідчуття поета. Під цим кутом зору й розглядатимемо Малишкові балади, характеризуючи естетичні функції різних прийомів інтимізації почуттів ліричного героя і звертаючи особливу увагу на роль фольклорних елементів у розвитку ліричного почуття та становленні ліричного характеру.

Серед творців української балади А. Малишкові належить одне з найзначніших місць. Тяжіння до цього жанру проявилось у митця ще з самого початку поетичної практики (балада «Опанас Біда» і цикл «Іспанських балад» 30-х років).

«Баладні» симпатії А. Малишка йшли в руслі загальних тенденцій тогочасного літературного процесу. Відродження балади в українській літературі стало явищем повсюдним: героїчне начало нової епохи дало соціальну заявку на цей жанр з високою традицією.

Бурхливий розвиток епохи сприяв тому, що новітня балада, наповнюючись новим революційним змістом, оновлювалась під впливом героїчного і романтичного сприйняття подій. Творці жанру досягають органічності у співвідношенні спільного романтичного, соціально узагальненого кута зору письменників і самого характеру тогочасних бурхливих подій.

У сукупності іспанські балади становлять ніби драматичну оповідь про перемоги і поразки, в яких проявляється непохитний характер народу Іспанії.

Іспанський цикл Малишка навряд чи можна зарахувати до балад класичного типу: в них немає чіткої фабули: і тема, і матеріал, і образи, і форма оповіді незвичайні для традиційної балади. Найшвидше це — ліро-епічні вірші. Водночас постійне напруження оповіді, розкриття зіткнень і боротьби дають підставу говорити про революційну баладу тих часів.

Природа конфліктів іспанських балад лежить у соціальних і політичних зрушеннях суспільного життя, причому побутова сфера майже випадає з авторського поля зору. Балади Малишка виростають переважно з громадських, соціально-політичних колізій суспільства, набуваючи характеру соціально, значимого жанру. Саме іспанський цикл чітко визначив громадянську позицію поета як художника-інтернаціоналіста. Попри це, критика закидала молодому авторові, що він ще не піднявся над конкретними фактами до рівня широких узагальнень. Не досить глибоке знання матеріалу, який став об’єктом художнього осмислення, призвело до прямолінійності та описовості окремих творів циклу. Поруч з «Іспанськими баладами» з’являється драма в мініатюрі «Опанас Біда» — яскравий зразок новонародженого в українській літературі типу героїко-революційної балади, де опоетизовано подвиг бійців на фронтах революції і громадянської війни. Тут є те, чого бракувало іспанському циклу: глибина знання специфіки і обставин боротьби, життя і психології народу. Саме тому так полонить читача пульсування людських пристрастей. Автор малює не просто локальний фактичний епізод часів громадянської війни: типова трагедійна ситуація послужила матеріалом для узагальненої картини, в якій за законами естетики соціалістичного реалізму трагічне постає як один з виявів категорії героїчного.

У цій баладі поет розв’язав проблему героя, продовжив традиції своїх попередників і вчителів — В. Еллана, П. Тичини, Є. Плужника, В. Сосюри. Герой балади вихоплений автором з поля бою. Він не підноситься над масою, він — жива клітинка воюючого народу, волю якого виконує у драматичних обставинах. Автор опоетизував героїзм особи, яка йде на самопожертву заради великої ідеї, заради народу. Маса й індивід виступають у баладі як єдине ціле. Це і є родова властивість трагедійного характеру, з тією діалектикою особистого і загального, яке має головним змістом високі загальні цілі, в яких визначається суспільний смисл життя.

Балади А. Малишка будуються за законами революційного мистецтва: поет показує, що ідеї революції оволоділи свідомістю мас, ними керуються герої у своїх діях, для їх здійснення зневажають смерть, жертвуючи собою заради колективу. Тому балада про подвиг кулеметника сприймається як твір про подвиг усього народу, про джерела його безсмертя.

Вибравши надзвичайні події і трагічну особу як героя твору, поет осмислює їх з найбільшою силою драматизму. Сюжетна схема балади прозора, оповідь схвильована, сконцентрована головним чином на описі дій героя, його моральної перемоги. Так тісно переплелось героїчне й трагічне в житті, так взаємопроникають цї категорії і в мистецтві.

Поет освоює життєвий матеріал за законами баладного жанру, творить виключно напружену ситуацію. Вороги погрожують: «Вчепимо ногами до крайньої сосни», але ж — «чоловік без ніг». Це кульмінація твору. Здавалося б, за нею повинна йти розв’язка. Однак автор у дальшому чотиривірші зберігає попередню висоту внутрішнього напруження:

Горе невеличке в серці в нього є —
троє літ з тачанки друг мій не встає.
І стоїть та шляхта розгублена й бліда,
В очі їй сміється Опанас Біда!

Твір ніби не завершено, поет затримує ритм і темп оповіді, цим самим фіксуючи момент, в який народжується новий герой і героїчний подвиг, ущільнює час, емоційно розширюючи зміст. Це дає змогу читачеві гостріше сприйняти драматизм ситуації, мужність, велич і благородство воїна революції. Балада, створена задовго до війни, своїм гостро драматичним сюжетом ніби передбачала майбутнє звучання цього жанру в роки Великої Вітчизняної війни. В аналізованій баладі описова оповідь чергується з діалогами, природними і невимушеними, які роблять зображені події ймовірними і достовірними.

Динаміка революційних змін у житті диктує молодому автору необхідність писати стисло, чітко, енергійно. Ритм вірша Малишкової балади став гнучким, рухливим, форми і строфи — класичними. Динамічнішим, порівняно з іспанським циклом, стає слово, речення, збагачуючись уснорозмовними інтонаціями. Ударне, точне, вольове слово, поліметрія покликані передати атмосферу найнапруженішого часу:

Ну спочили, хлопці, вставайте, і гайда,
Із-під клен-дерева до суворих круч.
Натягає поводи Опанас Біда,
Кров’ю ополощена вибігає Случ,
А дороги міряні, хоч на дві версти,
А мости позривані — річкою брести.

Своєрідною є ритмічна організація вірша. В першому рядку автор вдається до іпостаси — хорей замінює ямбом, далі строфа ніби ламається і набуває нової форми. Такий прийом допомагає передати трагічні інтонації розповіді і наростаючий пафос воїнського подвигу людини — захисника рідної землі. Іноді перед цезурою виникає гіпердактилічна стопа. Такі ритмічні переломи відповідають схвильованому тонові оповіді.

Треба відзначити, що Малишко, постійно шукаючи неповторних ситуацій, своєрідних сюжетів, оригінальних постатей у сучасності та історії, оновлюючи свою мовнообразну палітру, щасливо уникнув модних формалістичних шукань, експериментів. Очевидно, імунітет виробився в молодій свідомості під впливом народної творчості, генія Шевченка. «Народність, — говорив він на Всесоюзному з’їзді письменників, — де першооснова будь-якого мистецтва, в тому числі й літератури, без неї література вироджується в декаданс, формалізм і різноманітні форми трюкацтва, а, виростаючи на народній основі, вона стає дійовим засобом суспільного виховання».

Поетика аналізованого твору — підтвердження благодатного, хай і опосередкованого, впливу народних традицій на створення митцем власної художньої системи, в якій органічно звучать у новому поетичному контексті традиційні синтаксичні й лексичні анафори, постійні епітети, уснопоетичні формули-звороти.

Як бачимо, уже тут якоюсь мірою проявились риси індивідуальної манери Малишка — творця балади. Визначаючи художню своєрідність цього жанру в поета, слід зауважити, що мислення народнопісенними образами як органічна, частина таланту особливо щедро проявилось саме в баладі — жанрі, який береже вікову фольклорну традицію. Ця традиція матеріалізувалась і на рівні, умовно кажучи, «зримої поетики». Так, створені за фольклорним принципом здвоєні іменники «клен-дерево», «зорі-зоряниченьки», «втіха-самосад» мимоволі залучають у поле емоційного сприйняття читача уснопоетичну інтонацію, що йде від традиційних народних образів.

У народній поезії, входячи в структуру психологічного паралелізму, даний прийом виконує ту естетичну функцію, що ніби визначає розвиток ліричного почуття або події у заданій тональності, наперед повідомляючи йому про певний настрій. У Малишка цей же прийом багатофункціональний. Позначаючи реальну деталь пейзажу, він водночас вводить у новий поетичний контекст закріплене за ним традицією емоційне поле.

Наслідуючи принципи фольклорної естетики, автор порівнює ворожі сили з двома великими хмарами. Сюди злітається вороння, передчуваючи велику битву («З піднебесся гайворон падає крилом»). Цей епічний мотив, який генетично підноситься до героїчного епосу, ніби розсуває часові межі дії, даючи відчути зв’язок часів.

Образ ворона в баладі виступає у своєму традиційному значенні: символізує печаль, тривогу. В народних піснях поява ворона є провісником смерті, або її передчуття — «Ой у полі могила», «Ой кряче, кряче та чорненький ворон», «Чорна рілля ізорана». Запитальні Малишкові конструкції типу «Ой чого ти вирвався вітру в перегон?» надають його баладній стилістиці фольклорного характеру, активізуючи в пам’яті давно знайоме з народних пісень («Ой не шуми, дубровонько», «Ой чого ти, дубе», «Ой з-за гори, з-за чорної хмари», «Ой закувала сива зозуля»).

Можливо, в баладі «Опанас Біда» ці літературно-фольклорні «стики» часом ще мають зовнішній, формальний характер (постійні епітети, образи-символи, пісенні звороти, лексичні й синтаксичні анафори), але це вже не стилізація з печаттю заданості, яку ми часто надибуємо в ранній ліриці Малишка.

Таким чином, уже перші балади Малишка виявляють відчутні контакти його слова з уснопоетичною традицією: «його твір зразу викликає асоціації з певними творами фольклорного походження, і треба сказати, що народнопісенний мотив невідступно супроводить, то стихаючи, то знову підсилюючись, твори Малишка, балади особливо, протягом усього воєнного часу».

Порівняно з іспанським циклом у баладі «Опанас Біда» реалізувались кращі риси жанру: драматично загострена ситуація, прискорений, динамічний темп оповіді, героїко-романтична тональність. Увага до традицій жанру проявилась у кульмінативності, відсутності багатослів’я. Водночас виразно відчувається властива Малишкові ліризація розповіді, яка визначається передусім фольклорною традицією і виражена в поетиці, яка включає й принципи фольклорної естетики.

Зв’язок жанру з фольклорним пракоренем найяскравіше проявився у творчості Малишка воєнних років, коли балада сягнула справжнього злету, набувши героїко-романтичного, патетичного характеру, і це має реальну основу: специфіка жанру щонайкраще відповідала духові героїчного часу.

Структура баладного жанру виявила свої потенціальні можливості сконцентровувати драматичне, трагічне і героїчне. Героями воєнних балад часто ставали не вигадані, а реально існуючі люди — герої-воїни, неперевершені дії яких були прикладом для мільйонів солдатів і об’єктом зображення для поетів. Достовірністю позначені «Балада про подвиг», «Твій син» М. Бажана, «Балада про комвзводу», «Балада про серце» А. Малишка, «Балада про мінера» М. Терещенка, «Балада про майора» М. Нагнибіди, «Смерть Горбатенка» І. Неходи, «Звитяжець» М. Стельмаха та ін. Це були своєрідні літературні пам’ятники і тим героям, які загинули в боях з ворогом, і тим, що продовжували воювати.

«Літературні обеліски, — зауважує Б. Палійчук, — одне з найважливіших, найблагородніших діянь українських літераторів у роки війни. Цей вид художньо-документальної літератури утверджував безсмертя наших героїв, оспівував велич їх подвигів, виховував радянських воїнів у дусі відваги і доблесті».

Творчість Малишка років війни стала художнім продовженням ідейно-естетичної лінії, початої поетами-співцями героїчних подій революції і Громадянської війни, збагачувала цю тенденцію ліро-драматичною манерою їх зображення, його воєнні балади критика називає «маленькими драмами», які, зберігаючи ознаки героїчного епосу, спираються водночас на фольклорні традиції.

Тогочасна Малишкова поезія розкриває і складові цієї місткої етико-естетичної категорії героїчного: воно неодмінно включає в себе цілеспрямованість, соціалістичний гуманізм. Героїчне у Малишка — справді піднесене, прекрасне. Ці риси втілив у собі герой його балад воєнних років.

Величний своїм героїчним пафосом цикл воєнних балад, що увійшли до збірки «Ярославна», відкривається гостро драматичною «Дитячою баладою». Закономірно, що доля дітей під час переломних подій завжди ставала об’єктом художнього осмислення в різних жанрах мистецтва. Пильно вдивлялась у процес змужніння дітей у складних обставинах революції і громадянської війни балада 20—30-х років («Хлопчик» В. Сосюри, «Марійка» Д. Загула). Сповнені драматизму події революційних років давали найбагатший матеріал для розробки теми дитячого героїзму в різних проявах (балади М. Йогансена, В. Сосюри).

Не випадково саме «Дитячою баладою» відкривається баладний цикл «Ярославна»: вона пояснює моральні джерела непереможності українського народу, в якого підростає надійна зміна. Автор «Дитячої балади» з любов’ю і симпатією виписує образи трьох дітей — двох хлопчиків і маленької блакитноокої їх подруги. Деталі підкреслюють драматизм ситуації: діти голодні, «в хлопчиків пальчата голі». Теплом авторського серця зігріті рядки про безстрашних дітей:

Побиті, обдерті,
Хлоп’ята уперті;
І Маруся-білоруся
Не боїться смерті.

Сюжет твору простий, не ускладнений додатковими лініями, дія розвивається швидко, драматично. Один з основних прийомів характеристики героїв — діалог. Динамічний, пружний, він допомагає глибше розкрити характери дітей, вихованих новим, соціалістичним ладом. Перед нами — характери героїчні. Сміливість, прагнення досягнути мети, готовність подати руку допомоги в складній ситуації — ці риси виховані новим часом, а водночас поет виражає їх інтимно, ніби камерно. Інтимізація героїчного начала у становленні характерів підлітків — специфічна властивість «Дитячої балади». Цей прийом є водночас формою вираження ліричного переживання в баладному жанрі.

Зображення воєнної дійсності у всій складності й драматизмі, в її трагічних колізіях підпорядковане у Малишка завданню дослідження ідейно-моральних, соціально-етичних джерел народного подвигу на війні. Героїчне і трагічне в його баладах — тяжкі випробування, пережиті дорослими й дітьми, страждання, смерть — служать утвердженню моральної краси особи, яка віддає своє життя за Вітчизну. В художній системі Малишкових балад знайшла закінчене вираження думка про природу народного подвигу і масового героїзму, про тісний його зв’язок з усім укладом способу життя, з трудовою природою людини.

Героїчний подвиг, піднесений до рівня символу, опоетизував автор-воїн у «Баладі про серце». Сюжет твору будується за допомогою казкової умовності, що включає в себе засоби оживлення, повставання з мертвих, властиві народній творчості. А. Малишко вплітає в сюжетну канву фрагменти відомої казки про калинову дудочку, зроблену з куща, що виріс на могилі убитих закоханих. Взявши за основу твору фольклорний сюжет, автор модифікує його, підпорядковуючи власному художньому задумові. З потоптаного фашистами серця «...кущ калини Виріс в темному лужку».

Мужньо поводиться легендарний Петро Субота у ворожому полоні: «Я все прийму!» — кидає він в очі катові. Озвірілі фашисти серце «вирвали йому». Малишко вдається до переосмислення давніх образів народної поезії, творить умовну ситуацію за принципами фольклорної типізації: в народній казці людським голосом говорить калинова дудочка, а в Малишка — серце (а потім — калиновий кущ). У найтяжчі хвилини серце звертається до воїна, підбадьорює його, надаючи сил мужньо витримати знущання:

Брате,
В північ грозову Буде кров моя проллята,
Упаду я, розіп’яте,
И знову оживу...

Тричі повторений рефрен підсилює вагу сказаного. Досить виразно проявляється тут одна з основних рис балади Малишка — його глибокий і органічний ліризм.

Яскраво виражене ліричне начало ріднить балади Малишка із Шевченковими і народними. Схильність до глибокої ліризації сюжетної оповіді визначає індивідуальність поета, бо за об’єктивним зовні описом читач завжди вловлює пульс авторського настрою і почуття. Це спостерігається в будь-якому баладному фрагменті. Тепло і ніжно говорить автор про серце, «люто вирване з тіла», вдаючись до свого улюбленого прийому градації:

Те, що билося, любило,
Чуло спів, ловило грім,
Затихало, стрівши милу,
В дивнім трепеті живім.
Пломеніло з поцілунку,
Впавши пташкою до рук,
Тріпотіло, билось лунко
Від розлук і до розлук.

Семантичне поле, створене значенням підкреслених дієслів, визначає напругу ліричного переживання, інтимізує оповідь. Таку ж естетичну функцію виконують створені за принципом фольклорних тавтологічні вирази (горенько-тужилко, димно-тепле, мовля-перемовля). Звертаючись до традиційно-фольклорного сюжету, автор оригінально розв’язує проблему співвідношення реального і вигаданого, фантастичного. Фантастичне в баладі виконує функцію поетичного прийому. Така ж роль відведена пейзажним зарисовкам: природа в його баладах — активно діюче начало. Як і в усній традиції (фольклорний психологічний паралелізм), вона найчастіше відповідає настроєві героя, рідше — контрастує з ним. Функцію настрою, заспіду- прелюду виконує пейзаж у «Баладі про Оксану»:

Дуб дзвенить над синім долом, снігом сипле з віт.
Та над милим рівним полем багровіє світ.

Художник створює яскравий малюнок природи: тихо сиплеться сніг; подзвонюють від морозу дерева, синє небо відбивається в кожній сніжинці. На перший погляд — це мирний зимовий пейзаж. Але вираз «багровіє світ» одразу ж насторожує. Багряний колір пожежі стає символом зла, насильства, війни, виступаючи контрастом до білого — символу спокою. А синій колір асоціативно зв’язаний в уяві читача з мирним небом. Різка зміна кольору передбачає зміни в настрої героя: ось він трепетно чекає на зустріч з Оксаною, а серце передчуває біду. Пейзаж активний, рухливий, мінливий, як і душевний стан героя, що поспішає до коханої: «Йду до тебе, мчусь до тебе, юносте моя».

Для підсилення драматизму ситуації — контрасту між бажаним і реальним, — автор різко міняє тональність розповіді від епізоду до епізоду.

Епізод передчуття радості: «— Хлопчику, вернувся? Здрастуй, хлопчику, в огні».

Картина передчуття лиха: «...Ніч стоїть, зима, Голос глухо відмінився, а тебе нема. Мати кинулася: — Сину, я ж тепер сама».

Пластика зорових образів, кольорова гама, ритмомелодика вірша ріднять голос поета з поетикою Шевченка, з народним словом.

На прикладі цієї балади виразно відчуваємо, як зросло в баладному творі Малишка смислове емоційне навантаження на деталь. Усе нагадує воїнові Про кохану: і рушник «у півниках рясних», і хата, й старі ворота, і любі материнські руки, які за традицією подають «хліб-сіль». Не хочеться вірити, що коханих синіх очей уже немає. Серцем чує юнак:

Із німецьких чорних земель не привіт, не сміх:
— Поспішай до мене, милий! Чи раніш не міг?
Поспішай до мене, любий, я ж тут не одна.
Світ горить, і перед нами дихає війна.

Цей монолог-звернення скомпонований автором за принципом фольклорних плачів-звертань українських полонянок-бранок часів турецьких набігів: адже давня українська пісня і пісня полонянок воєнних часів фіксує аналогічні ситуації:

Ой, повій же, вітре, з рідної країни,
Принеси вістоньку любої дружини!
Ой, повій же, вітре, з мої сторононьки!
Та скажи, що роблять дрібнії дітоньки!

Жіночі пісні-плачі, створені за принципами фольклорних плачів і голосінь, — явище поширене. До них звертались М. Ісаковський, М. Терещенко, А. Кулєшов. «Лист з полону» А. Кулєшова дуже близький і настроєм, і поетичною стилістикою до Малишкової «Балади про Оксану»:

Я пишу, я прошу: ти прийди, ти помстися, мій милий,
Ти ж свойого листа На багнеті неси до Берліна.

Тут типологічна схожість зумовлена тим, що драматичний матеріал часів війни осмислювався двома поетами з єдиної позиції художника, але в різних індивідуально-стильових інтерпретаціях.

П’ятий бій ведуть солдати — герої «Балади про танкіста». Поруч смерть, але командир сам керує боєм, викликаючи вогонь на себе. Над убитим солдатом «в полі жайворон плаче», природа сумує над загиблими (подібна ситуація характерна для фольклору).

Близькість до народнопісенної ритмічної організації підсилюється за допомогою повторів слів (пил), через внутрішні рими, відтінені цезурою (втихає-затихає), за допомогою специфічних пісенних мовних зворотів (згадаймо у Тичини «Та й на білий сніг»). Смерть зупинила серце бійця, але він лишається взірцем мужності для екіпажу, і по смерті його образ мобілізує воїнів.

Як бачимо, тему безсмертя Малишко ставить і розв’язує на новому життєвому матеріалі, плідно розвиваючи традиції революційного ліро-епосу.

Горьківська теза: завдання мистецтва — навчити людей героїзму — в години війни зазвучала особливо актуально щодо творів, у яких трагічне художньо реалізувалось як прояв героїчного.

Яскравим свідченням єдності в баладі ліричного і драматичного лишається Малишкова «Криниця». Композиція твору багато в чому нагадує прийоми будови фольклорних творів. Ось характерний зачин:

Ой яка була криниця, А чи коней напоїти,
А чи вмиться чи напиться, Попустивши поводи...
Чи полить зелені віти, ...Ой яка була вода,
Скільки хоч тії води, В зуби зайде — так біда.

Не викликає сумніву факт, що пісенний образ криниці і коня біля неї перетворився на фольклорну формулу. У фольклорному контексті образ криниці часто асоціюється з картинами світлої тональності: щаслива зустріч закоханих, лагідна або грайлива розмова молодих. У баладі «Криниця» цей образ наповнився трагедійними інтонаціями.

Часова категорія у Малишка настійливо підкреслюється, нагадуючи при цьому своєю гіперболічністю стабільність фольклорної формули часу: чотири дні воїни не виходили з бою, чотири дні, змучені і голодні, не мали в роті крапельки води. Тому так поспішають вони до прохолодної криниці:

Другу раненому сниться Синь-джерельна глибина.
Крапля падає, іскриться,
Зруб дзвенить, немов струна.

Замість води радянські воїни побачили сліди звірства німецьких катів:

В тій криниці ні водиці,
Ні краплини на денці.
Партизани смуглолиці Та розстріляні бійці В ній лежать.

Різкий контраст між зображуваним і реальним підсилює драматизм ситуації, обгрунтовуючи результат дії: серця воїнів наповнюються гнівом, вони з потроєною ненавистю йдуть «фашиста бити».

Фольклор наклав свій відбиток і на «Солдатську баладу» Малишка. В свої села після жорстоких боїв повертаються три солдати, сподіваючись побачити рідних, їх розмови нагадують характерний для народної пісні полілог:

Перший каже: — Хлопці, друзі, Тут у мене брат в артілі,
Десь у мене в цій окрузі Онде стежка, онде слід.—
Батько й мати, й добрий рід, Третій каже:—Не дивина,
Може, зайдем на обід? — Звісно, рідна сторона,
Другий каже: — Двоє літ Тут у мене в Хворощині
Я не бачив цих воріт. Двоє діток і жона.

Один з воїнів зустрічається з матір’ю і батьком, другий — «брата обніма». А третього не зустрічає ніхто: ні дружина, ні діти. Драматизм ситуації сконденсований і в коротких запитальних реченнях, і в психологізованій пейзажній замальовці, на перший погляд буденній, звичайній:

Де та хата, де поріг?
Місяць звів щербатий ріг.
Дві берези біля двору Поклонилися до ніг.

Атрибути мирного спокійного пейзажу констрастують із людською трагедією:

Не берези — білина, Пізнаєш, кажи,— вона? — І висить біля солдата Неоплакана жона:..

Визначальною рисою жанру балади є, як відомо, єдність у ній драматичного, епічного і ліричного начал. Вона повною мірою проявляється і в баладах з циклу «Ярославна»: в них найтіснішим чином лірика переплетена з епосом, епос — з драмою. Все це йшло від життя, автор добре розумів солдата, оскільки сам сходив чимало доріг у солдатській шинелі.

Поет був свідком боїв, знав солдатський побут, тому увага до факту в нього підвищена. Тяжіння до достовірності, документальності — характерна риса радянської балади воєнних років, оскільки її героєм стала нова людина — реальна, земна. Реальні факти, невигадані імена згадувались у баладах, які часто супроводжувались коротким коментарем, що засвідчує невигаданість життєвого матеріалу. Андрій Малишко, наприклад, вважає за необхідне зробити примітку до своїх творів («Балада про панфіловців», «Балада про танкіста»), а «Баладу про комвзводу» починає фразою: «Невідомий поранений комвзводу стукав нам у броню, показував цілі». Двічі поранений офіцер, лежачи на піску, стікаючи кров’ю («без крові зблідла врода»), вказує цілі танкістам. Він не думає про смерть, для комвзводу важливий результат: «І горять два «тигри» справа чадним димом, як смола».

Справді баладна ситуація за законами жанру вимагає напруженості і динамічності розвитку подій. Незважаючи на виключну драматичність, цей епізод зображує типову картину бою на фронтах. Достовірність ситуації досягається підвищеною увагою до деталей воєнного побуту: автор підкреслює, що танкісти стомилися, в них на плечах «виступає сива сіль», воїн «стріляє з ходу, піт втирає із чола».

Героїчний командир навіки залишився в пам’яті бойових друзів як символ безсмертя, мужності, готовності до самопожертви в ім’я свободи Батьківщини. Поет концентрує увагу на громадянську значних моментах у житті героя, підкреслюючи типовість ситуації, в якій гине людина, але живе її подвиг.

У цьому творі велике емоційне навантаження лягає на пейзаж: він значно економніший, ніж у попередніх баладах. Епітет у баладі психологізований. Авторською настановою на конкретність зображення пояснюється особлива увага поета до прозаїчних деталей солдатського побуту, які органічно «вростають» у піднесено драматичний світ Малишкових образів. Художник точно синтезує ці приземлені реалії з романтично узагальненими картинами історичної масштабності.

Цими ж рисами позначено один з кращих творів Малишка аналізованого жанру — «Балада про колосок», в основу якого ліг зворушливий слов’янський звичай — від’їжджаючи на чужину, брати з собою жменьку рідної землі, щоб мати біля серця часточку Батьківщини як спогад про той край, де поховані діди і батьки, де навіки лишилось серце. Відгомони цього звичаю, найновіша сучасна його інтерпретація втілені в «Баладі про колосок». Відступаючи, покидаючи тимчасово батьківський дім, солдат бере із собою «Сухеньку грудочку землі, Опалену снарядом».

На важких воєнних дорогах беріг воїн дорогу ношу — землю з хлібною зерниною. І трапилось дивовижне:

I в грудці зерно проросло, На втіху всьому взводу,
Від жару серця мойого В осінню прохолоду,
Від крапель крові на грудях, Від теплоти долоні,
Від подиху товаришів У третім батальйоні.

І тут улюблений малишківський прийом градації розширює коло асоціацій, активізуючи емоції читача.

У баладі своєрідно трактується героїчна тема про жменьку землі, взятої на пам’ять про батьківщину. Трагічне під пером українського поета поступається провідній оптимістичній ідеї безсмертя людини, Вітчизни. Так традиційна трагічна тема наповнюється високооптимістичним звучанням. Росте колосок на радість воїнам, нагадуючи їм «отецький дім»: життя перемогло смерть. Цей оптимістичний кінець балади наближає її до народної творчості, — адже у фольклорі в сутичці з ворогом завжди перемагає життя. Так окремі образи, ситуації в баладі Малишка наповнюються символічним, узагальнюючим змістом, хоч проросли вони із зерна фантастичного.

Як і в інших баладах, у «Баладі про колосок» — велика питома вага романтичного начала, що виражається в ліропісенній стилістиці. Це визначає певні особливості її поетики. У баладі зустрічаються широко експлуатована народною творчістю синтаксична конструкція негативного типу — градація з негативними частками і протиставленням, підсилена гіперболою і порівнянням, фігурою умовчання, вишукана звукова інструментовка.

На новому матеріалі поет ставить проблему безсмертя у багатьох баладах, зокрема і в «Баладі про Остапа з Веселого Броду», де йдеться про сільського хлопця, який не бажав підкорятися німцям. Кати гнали його в неволю, але все його єство протестувало: «Утечу». Фашисти схопили юнака, викололи йому очі і «сліпим пустили в світ». І ось ходить хлопець дорогами України, зустрічають його і «на полтавськім шляху, і в запорізькім степу, і на донецькім шляху». На близькість до уснопоетичних традицій вказують уснорозмовна інтонація, традиційний образ хліба-солі, характерні для народної пісні здвоєні іменники («сорочка-вишиванка»), образ ворона, який «в’ється у степу».

Образ Остапа стає символом ненависті до ворогів. Покалічений юнак перетворюється у казкового богатиря, який наводить жах на катів: «Він іде через фронти, Сниться німцеві в кошмарі, І тремтять ві сні кати».

Цей образ — символ ненависті до ворога — знаходимо й у воєнному фольклорі, наприклад, у пісні «Утечу я в ліс зелений».

Подібний образ-символ зустрічаємо і в старовинній народній баладі «Смерть Морозенка».

Умовність образу Остапа йде від фольклорного способу узагальнення життєвого матеріалу: героя не бере ні шабля, ні куля, він безсмертний, йому підвладні необмежені простори.

Щодо цього цікаво згадати глибоку думку В.П. Адріанової-Перетц про те, що узагальнені образи народного епосу і літературні умовно перебільшені образи виражають «активне ставлення до життя, віру в силу, здібності і моральні цінності людини. Такий вид гіперболізації в літературі співзвучний справді народній творчості».

У цій баладі митець робить спробу змалювати узагальнену картину і вдається до умовності зображення. Ліричний персонаж воєнної балади Малишка вимальовується в єдності романтичної незвичайності, винятковості й опоетизованої буденності, людської реальності — «притомлений, бородатий, не голений много днів». Він красивий і вепичний і в подвигу, і в смерті.

Баладам Андрія Малишка властиві широта емоційно-інтонаційного діапазону: від високої романтичної патетики до найглибшого драматизму; гострота і напруженість сюжету, драматична тональність, романтична піднесеність, ліричний спосіб зображення, оптимізм, прагнення до документальності, органічна єдність зі світом народно-поетичних уявлень. У нйх, як і у всій його творчості, виявилась величезна любов поета до Батьківщини, до народу, до воїна-визволителя, переможця в грізній битві двох світів.

Аналіз воєнних балад Малишка переконує, що звернення до героїчних і трагічних сторінок народного життя допомогло художникові в дослідженні надзвичайної могутності і духовного багатства характеру, у розкритті ідейно-моральних джерел героїзму народу, який здобув перемогу над фашизмом. Поет змальовує не тільки глибокі переживання своїх героїв, а й авторське ставлення до їхніх дій і думок. Ліричний елемент баладних творів Андрія Малишка ввібрав у себе внутрішній світ яскравих характерів ліричного героя і поета. Інтимізація багатого і різноманітного образного спектра почуттів українського народу, виражена всіма поетичними засобами фольклорного, літературно-традиційного і авторського походження, — промовисте свідчення народності талановитого митця, сили й оригінальності його таланту.

Л-ра: Радянське літературознавство. – 1986. – № 7. – С. 14-23.

Біографія

Твори

Критика