З любов’ю до сучасника
Юрій Бурляй
Прозаїк Олександр Сизоненко — лірик за ладом душі. Це помітно було ще тоді, коли молодий, нікому не відомий початківець присилав до редакцій свої перші спроби. Його оповідання — речі за жанром безумовно епічні — були зігріті теплим подихом, в них виразно відчувалася сутність авторового «я». І хоча чимало ще було в творах незрілого, не довершеного, вони приваблювали своєю безпосередністю і щирістю.
З того часу багато спливло води. Сизоненко встиг опублікувати шість збірок повістей і оповідань, знайшов свій шлях до читачів. І от, гортаючи сторінку за сторінкою його нову книгу, знову спостерігаємо, певніше відчуваємо, давнє, усталене вже в творчості письменника ліричне начало.
Що ж приваблює нас у цих ліричних оповіданнях і начерках? Що змушує прочитати їх від першої і до останньої сторінки? Щира любов до рідних батьківських місць, звідки прослалась широка і рівна дорога в життя? Безсмертна героїка Вітчизняної війни? Чи тепло, з яким письменник підходить до зображення звичайних трудівників — справжніх героїв його творів?
І перше, і друге, і третє... Та найдужче приваблює, очевидно, останнє: любов письменника до наших сучасників, своїх товаришів. Думи про їхнє життя, про їхнє боріння — чи то в минулому, чи тепер, в сьогоднішньому дні, визначають пафос збірки «В батьківському краю», її патріотичне спрямування.
Книгу умовно можна поділити на дві частини. Оповідання і мініатюри першої близькі між собою не так тематично, як підходом, до життя і особливою ліричною манерою. Образ оповідача зв’язує ці твори в єдиний цикл, в своєрідну ліричну повість.
Про що вона, ця повість? Чи не про полювання? Адже з неї ви можете довідатись і про те, як збиратися «на охоту», і про смішні історії, які трапляються з мисливцями. Та, власне кажучи, коли уважніше придивитися до цих творів, то можна зразу сказати, що тут усі розмови про мисливство — лише своєрідний «прийом», не ціль, а засіб. Письменника та його героїв передусім вабить широке роздолля нив, рідна земля, де живуть батьки й товариші. Автор складає дифірамби рясному дощу, що впав на масну чорну ріллю, яку зорали його друзі-трактористи. Його хвилює доля врожаю, життя-буття тих трудівників, що працюють, не покладаючи рук, для добробуту всієї країни.
Чи не тому так близько герой бере до серця, скажімо, розповідь друзів про воду в степу — про оті дзеркальні ставки, колись, до війни, вщерть налиті водою, а тепер сухі? Чи не тому разом з ними, колгоспниками, він шукає шляхів, як зарадити лихові?
Мирна творча праця — благо і жадання народу. Про це розповідає автор в першому оповіданні збірки «До батьків». Така ж тема й інших його творів. Письменник славить непохитну дружбу народів — ту незламну силу, об яку розбивались, розбиваються і будуть розбиватись усі підступи напасників. Таким є історичне, але разом з тим і цілком сучасне оповідання «Дике Поле».
Близькі серцю автора й інші мотиви. О. Сизоненко в своїх ліричних експромтах, оповіданнях і начерках вміє віддати глибинні порухи людської душі. Іноді його ліричний начерк відбиває лише певний настрій. Але і це підпорядковано єдиній провідній темі — темі Батьківщини, рідної землі, творчого неспокою, темі вірності, краси і любові. Так, як, скажімо, у мініатюрі «Задощилось».
«А мені ось і тепер уявляється наше село, мокрі хати, задумані земляки мої, що, пильно оглядаючи небо з сіней, розмовляють півголосом, щоб не сполохати дощ, — хай іде подовше. І все чомусь думається: чи не виглядають вони, часом, і мене?
Мабуть, виглядають мене тільки самотні батьки, але коли йде дощ і я чую його шум, бачу, як він падає за великим просторим вікном, щось тихо озивається в серці, наче кличуть мене і сумують за мною і друзі юності, і несходимі поля, і розгрузла дорога поміж ними»...
Вчуваються в деяких з цих творів і мотиви, вже відомі. В завершених афористичних рядках висловив їх Максим Рильський:
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Красиве і корисне! Знов задумуємось ми над цим питанням, читаючи книгу «В батьківському краю». Та автор її не повторює видатного майстра, він аж ніяк не копіює і не наслідує, хоч його збірка появилась і пізніше книги «Троянди й виноград».
Справжнє оповідання не може існувати без повнокровних людських характерів. О. Сизоненко вміє «ліпити» їх. Насамперед це — характер самого оповідача, який має багато спільного із автором. Це людина щирого серця, справжній патріот. А поряд — чулий синок оповідача, і малесенька Яринка-щебетуха з душевного, ніби перейнятого світлом сонця оповідання «Яринка і новий будинок», і поважний мисливець Карпо, і бойовий тракторист Фролов, старезний дід Матвійович, мудрий батько...
Оповідання, де діють вони, чи не найкращі в збірці.
Друга група творів збірки — це «Пломеніючі канни». Це оповідання про героїв сучасних днів: геологів-розвідників («Море замерзає біля берегів») та шваторів-винахідників («Вогні за рікою»). Автор прагне показати не тільки деякі події, виробничі процеси, а й заглянути глибоко в душу простої людини, торкнутися певних морально-етичних проблем. Письменник стверджує думку про справжню творчість, про те, що шукати нове можна лише в гущі живого життя, там. де теорія перевіряється практикою. Це оповідання і про вірність своєму покликанню, коханню. О. Сизоненко вміє виразно розповісти і про минущі захоплення і про оманливу красу, що залишає гіркий слід у серцях.
І все ж, на нашу думку, твори ці менш досконалі. Так, в оповіданні «Вогні за рікою» О. Сизоненко не зумів показати хиже, чуже нам у красі Олени Костянтинівни, розвінчати цей «оманливий вогник». Думається, варто було б повніше змалювати і образ дружини, чия постать контрастує з образом Олени Костянтинівни.
Оповідання «Море замерзає біля берегів» не нове сюжетно. Та не в цьому біда. І у відомій сюжетній ситуації можна відтворити оригінальні, живі характери. Але авторові в даному випадку не пощастило.
Один із поетичних експромтів О. Сизоненка «Все проходить» — твір, в якому прославляється радість праці для щастя простих наших людей, — кінчається словами: «Не смертю й буттям визначається слід людини на землі, а її добрими ділами, що ніде і ніколи не проходять безслідно». Хороші слова! Ними і хочемо закінчити нашу розмову, побажавши письменникові нових творчих звершень.
Л-ра: Прапор. – 1960. – № 4. – С. 121-122.
Твори
Критика
Поділитися