29-03-2017 Іван Чендей 309

Творча удача новеліста

Іван Вишневський

Тринадцять ліричних новел І. Чендея, що ввійшли до його нової книжки «Ватри не згасають», — це тринадцять різних, майже завжди цікавих історій. Деякі з них, правда, викликають біль або сум («Ватри не згасають», «Весільний кулон»), але вся книжка пройнята однією думкою: хорошій трудовій людині гарно і щасливо живеться на нашій оновленій землі.

«Не шукайте в житті легких шляхів», — радить депутат Василь Павлович Синичка молодій дівчині, що зібралась поступати зразу ж після школи до інституту («Кажіть, як мені бути?»). І ця порада містить у собі широке узагальнення. Письменник мов би радить всім, хто прагне до щастя, шукати його не на вечірках і не в ресторанах, а на виробництві, там, де вирує життя, бо саме там і здобувається право на нього.

Справжньою романтикою огортає І. Чендей молоду героїню новели «Берізка», верстатницю Настю Павлюк, яка знайшла своє місце, свою долю, своє щастя на виробництві. Юнак Василь за давньою народною традицією під перше травня приносить їй берізку — «дерево чистоти, кохання і сердечної приязні», «як знамено чистої любові, як символ чесності і щирості». У Насті святковий настрій. Але її радість затьмарюється. Виявилось, що оту саму берізку для неї Василь зрубав у сусідському садку, заподіявши шкоду бабусі Грицанисі. Насті здалось, ніби хтось її несподівано обікрав. І справа тут зовсім не в прокльонах Грицанихи і не в примхах молодої дівчини, а значно глибше. Моральні принципи людини не дозволяють радіти, тішитись тоді, коли оточуючі тебе люди терплять кривду. «Справжню, велику радість не сміє тьмарити нічиє горе, нічия кривда...» — думає Настя. Тільки тоді, коли Настя побачила на тому місці, де був пеньок берези, дві молоденькі берізки, які посадив Василь, все стає на своє місце. Новела завершується ліричною кінцівкою, що увінчує всю розповідь і розв’язує сюжетний вузол.

Раніше героями новел Чендея були переважно селяни, рідше робітники лісової промисловості. В новій збірці зустрінемось з робітницею і студенткою, з вчителькою і агрономом, солдатом і головою колгоспу, колгоспним сторожем і державним діячем, десятикласницею і художником... Ширшим і різноманітнішим став світ його героїв.. Це є, безперечно, свідченням творчого зростання письменника-новеліста.

Для жанру ліричної новели найчастіше вживається форма розповіді від першої особи або від імені автора. Це дозволяє найповніше виявити внутрішній світ письменника чи героя-оповідача. Так написані новели «Кажіть, як мені бути?», «Біловолоса Галя» та деякі інші. Але може найкращий для ліричного обдарування Чендея спосіб розповіді, обраний ним для новели «Вікна у світ». Форма листа (звернення до свого друга-читача), дала змогу письменникові з винятковою щирістю і ліризмом розповісти про найдорожчі скарби людської душі.

Фашистські хортівські власті довели до смерті бідняка, старого бохтера Мортха Шумільлейба (новела «Весільний кулон») — і на підставі цього факту ми безпомилково визначаємо характер суспільних відносин на Закарпатті в буржуазних умовах. Донька колишньої наймички пана Горенфельда — студентка університету (новела «Ялинка»), агрономом колгоспу працює бойова дівчина Галя («Біловолоса Галя»). Героїня «Берізки», верстатниця Настя Павлюк, встановлює новий виробничий рекорд. За сотнями подібних явищ легко вбачаються істотні ознаки нашого часу. Так крок за кроком, від твору до твору йде процес пізнання епохи, розкриття душі героїв чендеївських новел.

В процесі пізнання характеру діючої особи або обставин в художньому творі важливу роль відіграє деталь: портретна, психологічна, пейзажна. Оскільки головною передумовою існування трудової людини і змістом її життя є праця, письменник зосереджує увагу читача на характерних деталях, зокрема на руках, якими створюються усі блага на землі. Світосприйняття героя новели «Вікна у світ» відбувається через спостереження за руками найближчих та найдорожчих йому людей: батька, матері та першої вчительки. Ось як влучно описані в новелі трудові батькові руки: «Важкі, мозолясті долоні, мов підошви в хлопчиків, що цілу весну, ціле літо, цілу осінь бігають за худобою по верболозу, по випаленому сонцем покосу, по стерні. Скільки робіт переробили ті руки! Скільки сокир ливарники вилили для них, скільки викували кіс, пил! А вони все міцні, все дужі. Тільки пальці їх шкарубкі неподатливими стали. Неслухняні, коли батько ними книгу гортає.

Я залюбки стежив, як він робить тими руками, мені завжди спадало на гадку — руки ті не прості, то велети, і батько мій велетень. Бо коли бачив, як тримав тими руками чепіги плуга, як ішов з косою у валку, як кидав сіно в оборіг, як щепив дерева, я був певен, що дужчих, що кращих і вправніших рук немає у світі».

З такою ж художньою майстерністю малюються далі «завжди порепані, зниділі і помарнілі від важкої праці» материні руки, руки вчительки, якими вона відчиняла вікна в класі, водила крейдою по дошці, показувала літери в букварі... Закінчуються ці описи емоційно наснаженим резюме: «Шаную батькові руки, низько схиляюся перед руками моєї матусі, клонюся рукам своєї першої вчительки!..»

В «Ялинці» в уяві оповідача одна за одною постають картини в панському дворі, — і випливає значуща деталь: «...А в моїх очах наймичка, її розпалені холодом, червоні руки».

Тут відчуваємо вже інший відтінок. Автор співчуває знедоленій людині. Одним мазком, однією влучною деталлю він змушує читача гостро відчути усю гіркоту підневільної праці. Як бачимо, навіть зовнішньо чимсь подібні деталі можуть містити в собі різне навантаження в залежності від характеру героя, задуму та ідейно-естетичної настанови митця.

Але найчастіше І. Чендей вмонтовує в новелу пейзажну деталь, яка психологічно поглиблює вчинки героїв, їх настрої. Дуже цікава з цього погляду новела «Весільний кулон» — один з кращих творів збірки «Ватри не згасають».

Твори І. Чендея відзначаються високою поетичністю, чим нагадують часом чеховські мініатюри. Створенню поетичної атмосфери в новелах письменника сприяє також вибір персонажів, відповідний стиль, пейзаж. Цікаво, що в багатьох новелах збірки «Ватри не згасають» в центрі стоїть образ жінки. Це агроном Галя з твору «Біловолоса Галя», студентка університету з «Ялинки», робітниця Настя з «Берізки», службовка Наталя Романівна з новели «Жмуток кленового листя», вчителька з «Вікон у світ» і т.п. М’якість натури героїні обумовлює відповідний стиль розповіді, загальну тональність твору. Цьому ж завданню підкорені маленькі картинки природи. Образ сонця знайдемо майже в кожній новелі. Вчителька «відчиняє вікна і впускає до класу сонце» («Вікна у світ»). Значення цієї метафори зрозуміле кожному. Якщо пройдемось по всій книжці «Ватри не згасають», то побачимо, що сяйво сонця допомагає героям краще побачити світ, зігріває землю своїм теплом, створює радісний настрій. В його промінні купається все живе.

Не раз сходить сонце в новелах Чендея, щоб ласкаво зігріти тіло і душі земляків, простих людей — героїв коротеньких, яскраво розказаних історій.

Злі люди смертельно можуть образити і ображають хворого чоловіка, лише «сонце щедро гріло худі плечі Мортха» («Весільний кулон»). Саме в співчутті простим людям — верховинцям виявляється одна з головних особливостей творчості Чендея — її гуманістична спрямованість.

Нарешті хочеться спинитись ще на одній стороні творчої манери Чендея-новеліста. Письменник намагається відтворити у своїх новелах життя у всій його складності і багатобарвності. Новеліст не маг змоги вдаватись до надто докладних описів настрою і поведінки героїв, бо цього не дозволяє сама специфіка жанру. Тому він прагне поглибити художню картину передачею найтонших пахощів і гомону життя, щоб викликати в уяві читача цілісну гармонійну картину.

У нього пахнуть трави, квіти, терен, сіно, повітря, сніг, картоплиння. Ви навіть відчуваєте в новелі «На фронт» «аромат першої закоханої весни», а взагалі знайдете чудовий букет різних запахів.

Прислухайтесь до музики його творів — і ви почуєте мелодію пісні, трембітині ноти, гру на сопілці, шелест трав, шум лісів. Коротше кажучи, читаючи твори Чендея, ви побачите і гостро відчуєте, як вирує, шумить, квітне, пахне, палає багатоманітне життя.

В більшості творів нової збірки Чендея події відбуваються в одному місці — Забережжі. Висвітлюються різні сторона духовного життя, побуту, культури закарпатського села. Це надає до деякої міри єдності всьому циклу і дозволяє простежити, що і як робиться в одному пункті великої країни, а тим самим — як і чим живуть люди взагалі, бо через окреме в художньому творі завжди пізнаються загальні риси і закономірності суспільного життя.

Ні на мить не покидає думка, що книжка І. Чендея «Ватри не згасають» — нова творча удача письменника-новеліста.

Л-ра: Жовтень. – 1960. – № 12. – С. 120-122.

Біографія

Твори

Критика