18-05-2017 Борис Олійник 897

Біографія Бориса Олійника

Народився Борис Ілліч Олійник - український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури, Герой України (2005). Почесний академік Академії мистецтв України, Член правління Національної спілки краєзнавців України - 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка на Полтавщині.

Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1958.

У 1958 працював завідувачем відділу республіканської газети «Молодь України».

Пережите в дитинстві та в роки молодості склало основу першої збірки Б. Олійника поезій «Б'ють у крицю ковалі» (1962). Друга збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського.

Б. Олійник пише своєрідні віршовані «портрети» — монологи про сільських трудівників, як-от хворого хлібороба («Про хоробрість»), інваліда з фронту («Дядько Яків»), «співрозмову» зі скромною вчителькою В.І. Левкович («Формула»), присвячений М. Рильському вірш «Пісня», автобіографічні нотатки «Про себе».

Виходять збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973).

З 1962 по 1973 Борис Олійник працював у журналі «Ранок». Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором видавництва «Дніпро». З 1971 по 1974 — заступник голови правління Спілки письменників України. З 1974 по 1991 — завідувач відділу, член редколегії журналу «Вітчизна». З 1976 по 1991 — Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС. У 1999 — Голова Комітету з Державних премій України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.

Одинадцять років очолював парторганізацію СП України і пишався тим, що за ці роки ніхто з письменників не був виключений з її лав або посаджений за ґрати.

Володимир Щербицький відстояв Б. Олійника перед КДБ після того, коли вони почали його «пресувати».

Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»). А також він побував в зоні Югославської трагедії. З перших її днів рішуче виступив — у пресі, у Верховній Раді та Раді Європи — проти ембарго Сербії. Неодноразово бував у «гарячих точках» Боснії-Герцеговини. Після чого написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?» Вийшло окремою книгою українською і сербською мовами в Югославії (1996).

Під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців. Матеріали на захист сербів і чорногорців опублікував в українській, російській і югославській пресі.

Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла в Каневі, що загрожувало усипальниці Т.Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєно звання «Почесний громадянин Канева».

Був одним із тих, хто через пресу заблокував будівництво АЕС в Криму і під Чигирином та каналу Дунай-Дніпро, через який би пішов в Україну весь бруд Європи.

Саме Олійник вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову клопотання про звільнення від військово-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Маршал наклав позитивну резолюцію.

Один із фундаторів Українського фонду культури, незмінно (з 1987 року і до смерті) очолював його на громадських засадах. Був віце-президентом Парламентської Асамблеї Ради Європи.

У травні-червні 1986 одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва), «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.

На початку липня 1988 на XIX конференції КПРС у Москві Борис Олійник, зупинившись на сталінському терорі 1937 року, цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія». Тобто саме він першим на державному рівні 1988 року в Кремлівському Палаці сказав про Голодомор в Україні, запропонувавши створити «Білу книгу» про чорні діла 1932-1933 років.

З 1980 по 1991 обирався депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. У 1981 нагородження ювілейною медаллю Всесвітньої Ради Миру. З 1989 по 1991 — голова Комісії зв'язків ВР СРСР з громадськістю, віце-голова Палати Національностей Верховної Ради СРСР.

З 1992 по 1994 — народний депутат Верховної Ради України 12-го (1-го) скликання. Провідний науковий співробітник Інституту національних відносин і політології НАН України. З 1994 по 1998 — народний депутат Верховної Ради України 2-го скликання. З 1995 по 2006 Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 - віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.

З 1998 по 2002 народний депутат Верховної Ради України 3-го скликання. Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД. З 2002 по 2006 — обраний народним депутатом Верховної Ради України 4-го скликання. Входив до складу фракції Комуністичної партії України.

У 1987 обраний дійсним членом Міжнародної слов'янської академії. З 1990 дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов'янських народів.

Борис Олійник помер 30 квітня 2017 року після важкої і тривалої хвороби у Національному Інституті хірургії та трансплантологіїї ім. О.О. Шалімова НАМН України. Поховальна церемонія відбулася 3 травня 2017 року на Байковому кладовищі.

Біографія

Твори

Критика