29-05-2018 Володимир Яворівський 900

Розмаїття українського світу (До 60-ліття Володимира Яворівського)

П. Осадчук

Невже минуло десять років з того дня, як розмовляв я з Володимиром Яворіврьким напередодні його 50-річчя, аби потім надрукувати ту взаємно цікаву бесіду в газеті «Літературна Україна»? За змістом розмова, щойно прочитана мною, не втратила, як мені здається, своєї актуальності й наче вона відбувалася вчора. А коли згадуєш про те, що відбулося за ці десять років у нашому житті, зокрема в житті В. Яворівського як письменника й політика, то доводиться змиритися: було це давно, в зовсім іншу епоху. Багато води спливло в Дніпрі до Чорного моря, яке від цього не стало глибшим і чистішим. І багато сучасників роману Яворівського «Марія з полином в кінці століття», скалічені Чорнобилем, передчасно перебралася в інший світ, не доживши до нормальної тихої старості.

Як би склалося життя письменника й громадянина Яворівського, коли б не було чорнобильської катастрофи, і чи було б те життя ближчим до щастя і слави чи дальшим? - спитав я Володимира Олександровича десять років тому. На що він, зокрема, відповів:

Думаю, що наш народ був би набагато щасливішим, а з ним був би щасливішим і я. А слава? Слава, Петре, поняття відносне і для багатьох саморобне. Я переконаний, що і я, і ти, і багато наших побратимів все одно робили б те, що робили в 88-му, 89-му роках, ставши фундаторами Народного Руху України. Просто Чорнобиль вніс дуже багато страшних, моторошних коректив. Але, ще раз підкреслюю, краще б їх не було.

Правомірність слів «робили б те, що робили» варто підсилити роздумами письменника Броніслава Грищука, також десятилітньої давності, в його статті «Ще не падають яблука», де є такі небезпідставні слова:

Володимир Яворівський був колись поетом і жив у Львові, писав римовано та верлібром незвичні для мого цілком реалістичного слуху вірші, в яких, приміром, дядько на мотоциклі промчав вулицею, полишивши над вечірнім селом звуковий пунктир, а молодиця вийшла з ганку надвір та й порозвішувала на тому пунктирі щойно випрану білизну. Отаке, приблизно, щось він писав. Ефемерне, імпресіоністичне, ірреальне. А втім, для декого... Яворівський і досі «націоналіст». Щоправда, уже віддавна «націоналіст» цілком, сказати б, заслужений, натуральний.

Крім багатьох книжок художньої прози, В. Яворівський послав у читацький світ окремими виданнями кілька публіцистичних творів, серед них - «Вічні Кортеліси», що свого часу були відзначені Шевченківською премією. Можна сказати, що політик у Яворівському визрівав давно, задовго до того, як він став народним депутатом, публічним політиком. Це точно, й справедливо окреслив згадуваний уже Б. Грищук:

Твори Яворівського — як дерева. Ось вони, вишумовують «сьогоднішніми» кронами, але живляться «старішим» од себе корінням, пам’ятають про нього, сполучаються з ним крізь вертикаль стовбура і часу, гойдаються у ясній синяві неба водночас із двигтінням коренів у мороці землі.

Багато сил і енергії у В. Яворівського забрала політика. Йому як письменнику, можна стверджувати, пощастило, що він програв парламентські вибори 1998 року, тому що на межі тисячоліть одержав нагоду, як дарунок долі, зосередитися на творчій роботі: внаслідок маємо прецікаві прозові книжки, що відкривають новий етап у творчості письменника і за формою художнього вираження, і за глибиною соціального наповнення творів. Поряд з цим - «20 хвилин з Яворівським», щотижнева передача на українському радіо, яка сколихнула уми й серця багатомільйонної слухацької аудиторії в українському суспільстві. Недарма автор і блискучий виконавець яскравих публіцистичних радіотекстів одержав понад 20 тисяч листів - небайдужих відгуків на свою передачу, що засвідчила нову грань таланту і потужну працездатність В. Яворівського напередодні його 60-річчя. І все-таки найважливіше - на стику століть у письменника й політика вийшли три нові книжки.

Талановита книжка завжди подія в житті суспільства. І хоч би що там говорили задиристі теоретики й практики нової літератури, нині, як і вчора, роман, повість чи новела, не меншою мірою - поетичний твір являють собою сконцентроване вираження в слові суспільної свідомості.

Книжки Володимира Яворівського «Вовча ферма», «Перед тим, як жити», на мій погляд, - яскравий художній документ нашого суперечливого, історично неминучого, динамічного й трагічного часу, саме художній документ, в якому, певно, більше і точніше сказано про суспільство, в якому живемо, ніж в протоколах засідань Верховної Ради і навіть в заведених на різного калібру кримінальних осіб багатотомних справах. Це враження посилюють дві книжки під одною назвою - «Що ж ми за народ такий?..»

Новели, повість «Варвара серед варварів», роман «Криза», що увійшли до книжки В. Яворівського «Вовча ферма», - це густа, суперсучасна проза від реального, прекрасного і страшного життя, з його поруйнованими морально-етичними цінностями, з ницістю й потоптаним благородством. Людська комедія і трагедія тут тісно переплітаються, переростають одне в одне, створюють сейсмічне поле під знаком біди.

Письменник у новелах «Вовча ферма», «Донна Ганька і Гань Дон», як і в інших творах, не викриває напряму огидні явища в сучасному житті, він так змальовує своїх персонажів, так розкриває їхній внутрішній світ, що вони самі викривають себе - в помислах, діях і вчинках. Те саме знаходимо в повісті «Варвара серед варварів» та в романі «Криза». Колоритні персонажі Бос, Шафа, бізнес-леді Ганька (вона Хс Ганьчірка і Донна Ганька), її поштуркач і холуй та ще й коханець Гань Дон; хитрий, підступний полковник-податківець Лященко; потворні, жорстокі рекетири Бомбовоз і Сікач, «сторожові пси» - охоронці Бомбовоза, що ладні за гроші катувати будь-кого; ласий на дурничку невдаха Вар (Варфоломій), його похітлива жона Варвара, що, врешті, стає підстилкою для грошовитих кнурів; чорнобильський самопоселенець пияцюра Вампір, що живе в мертвій зоні; Васюра, голова самозваного теклівського активу; колишній чемпіон області з метання списа Безкоровайний; Серьога Козак; Льоня Шайтан, який крав у самого себе дошки на труну Ґандзі Основоположниці та інші численні колоритні фігури, що заселяють Теклівку в романі «Криза» - усе це аж ніяк не літературні моделі з уяви письменника.

Ми впізнаємо в персонажах творів Яворівського знайомих, близьких і далеких, сучасних псевдобізнесменів і псевдополітиків. Це типи, яких понад десять років тому В. Яворівський не зміг би ввести в свою таку ущільнену, предметну прозу, що бурхає пристрастями, здригається від проклять і плачу, якими переповнене сучасне життя. У порівняно невеликій книжці постає перед нами велика панорама, насичена персонажами нової, перехідної доби, коли руїна в голові поглиблює руїну в економіці, веде до руйнівних деформацій у людських взаєминах, знищення морально-етичних цінностей. Про чільних героїв, точніше- - антигероїв нової прози В. Яворівського можна сказати: «Зажерливість росте, звіріє мисль»... А коли звіріє мисль, то діють переважне інстинкти. Із вражаючою психологічною точністю виписано не лише дії, а й мислення рекето-бізнесмен Вара (Варфоломія), який опиняється прикутим на ланцюгу в мертвій зоні Чорнобиля. Зраджений партнером Сікачем і уярмлений конкурентом Бомбовозом, він гине закутим. Ця смерть - символ і застереження. Не може бути вільною людина, яка насильницькими, підневільними щодо інших людей методами прагне влаштувати собі розкішне життя. Цікаво, що персонажі-хапуни в книжці В. Яворівського цілком позбавлені думок і клопотів про загальне добро, не терзаються інтересами суспільства. Виходить, хто зорієнтований на дармівщину, той втрачає Батьківщину, а не тільки людську подобу.

Феномен В. Яворівського в тому, що він довів: справжній письменник, припинивши творчу роботу на 10 років, виявляє згодом свій талант із ще більшою силою, як раніше. Правда, за умови, якщо він живе повнокровним життям, занурившись у вир суспільних проблем. Так, як це зробив В. Яворівський. «Ще недавно, - читаємо в авторській передмові, - компартійні погоничі вимагали від письменника «вивчати життя», щоб писати про нього так, як вони скажуть. Я - не вивчав життя. Воно вчило «мене, кидаючи в найгостріші епізоди цього десятиріччя», І маємо нині - блискучий результат - книжку «Вовча ферма», що визріла й написалася письменником і політиком в епіцентрі подій, на зламі формацій і епох.

Окремі сторінки нової прози Яворівського будять думки й почуття, що межують з розпачем і відчаєм.

Герої чи пак антигерої цієї книжки надламані й багато в чому ущербні. Але є серед них такі, як, наприклад, Марія з повісті «Варвара серед варварів», натури цільні й світлі, що уособлюють незнищенне благородство народу. Тому книжка В. Яворівського — віхове явище на складному й болісному шляху нашого повернення з манівців історії до самих себе.

Процес цього повернення триває, про що свідчить теперішня творча й громадська робота письменника, який у розповні сил і таланту переступає 60-річний життєвий рубіж.

Л-ра: Дивослово. – 2002. – № 10. – С. 14-18.

Біографія

Твори

Критика