​Відзолотилось і відлистопадилось...

Відзолотилось і відлистопадилось.
Те — не зліпилось, а інше — не зладилось.
Те — загубилося, інше — одвіялось.
Що це з тобою, жінко, сподіялось?

Ти ж і в зимову безжалісну еру
вся була в квітах, мов Примавера,
Хто обірвав їх із царственних шат? —
Вітер часу і морози утрат.

Сухість безсмертника, кволість суріпки —
то вже останні втіхи полів.
Господи, швидше б засипало сріблом
мертве обличчя землі.

Швидше б засніжилось, вгоїлось,
стишилось.
Може б, могла усміхнутись весні.
Синій промінчик проліска ніжного
Личить моїй сивині...