26-10-2018 Джон Лілі (John Lyly) 282

Жанр комедії маски у творчості Дж. Лілі (п’єса «Ендиміон»)

Л. В. Фоміна, Л. П. Привалова

Англійська література епохи Відродження викликає пильний інтерес дослідників. Актуальним залишається питання про жанр комедії маски в творчості англійського письменника, драматурга Епохи Відродження, одного з попередників Шекспіра – Джона Лілі (1553 (4), графство Кент – 27.11.1606, Лондон.

Згідно з бібліографічними джерелами Джон Лілі, онук автора латинської граматики, за якою вивчали латинь у школі, у тому числі й юний Шекспір, син нотаріуса, здобув вищу освіту в університетах Оксфорда і Кембриджа. Він увійшов до літератури як автор роману «Евфуес» («Euphues»): перша частина – «Евфуес, або Анатомія Дотепності», 1579; друга частина - «Евфуес та Його Англія», 1580.

У романі Джон Лілі розкриває духовний світ людини епохи Відродження, демонструючи це в украй штучній і претензійній стилістичній манері, що отримала назву «Евфуїзм» за ім’ям головного героя роману. Евфуїстичний стиль — перевантажений вишуканими тропами і риторичними фігурами, насичений образами античної міфології – став взірцем для наслідування в аристократичному середовищі. Успіх твору (чотири видання за два роки) дозволили письменникові зайняти місце придворного драматурга. Придворний етап творчості Джона Лілі відмічений створенням цілого ряду п'єс: «Ендиміон» (1591), «Кампаспа» (1584), «Сафо і Фао» (1584), «Галатея» (1592), «Мідас» (1592), «Матір Бомби» (1594), «Жінка на Луні» (1597), «Метаморфози кохання» (1601), «Попередження довірливим жінкам» (1599), «Метаморфози дівчини» (1600) та семи постановок королівських святкувань і забав.

Гостру полеміку викликає питання про жанр п'єс Джона Лілі. Американська критика вважає письменника лише творцем придворних комедій, чітко розмежовувавши їх від маски. Цю ж точку зору висловлює петербурзький літературознавець Н.В. Зоніна, яка розглядає англійську маску 16-17 ст. лише як придворне дійство (найчастіше на античні, міфологічні і казкові сюжети), головними дійовими особами якого є алегоричні фігури. Маска зазвичай створювалася до якої-небудь важливої події, пов’язаної з особою монарха. Важливим елементом маски є залучення глядача до її дії та обов'язкове завершення її святкуванням. Англійська критика по праву визнає за Джоном Лілі створення нової придворної комедії, що не має раніших аналогів. На творчість Джона Лілі значний вплив зробила та історична обстановка, яка склалася протягом всієї першої половини 16 століття в англійському театрі. Це була боротьба різнорідних елементів, вітчизняних і привнесених, в результаті якої з'являлися комедії різних типів. Одні з них є наслідуванням античним, інші - італійським, у свою чергу, нерідко заснованим на античних зразках. Ми вважаємо, що італійська комедія масок дель артэ зробила величезний вплив на всю світову драматургію, отримала свій подальший розвиток не тільки як іспанська комедія масок «плаща та шпаги», - в творчості Лопе де Вега, але й в англійській придворній комедії масок - в творчості Джона Лілі. Саме Лілі встановив на англійській сцені атмосферу італійського свята. Втім, маска під пером Лілі була не тільки витонченим уявленням, але і віддзеркаленням складної драматичної епохи, зі своїми інтригами і пристрастями, сентиментальною історією двору.

Таким чином, новаторство Джона Лілі полягає як в літературному оформленні евфуїстичного стилю, так і становленні жанру англійської комедії масок, що характеризується рядом відмінних рис:

1) звернення до класичних зразків і використання міфологічного сюжету як данини античної традиції;

2) культ монарха як фон п'єси;

3) подвійність сюжету і великий алегоричний і стилістичний потенціаі твору;

4) аллегоризація персонажів, що мають історичні прототипи;

5) зображення конфліктів, породжених людськими пристрастями (коханням, ревнощами, почуттям честі);

6) швидкий розвиток дії, переважання інтриг над розробкою характерів, стійких сценічних типів;

7) динамічні діалоги другорядних персонажів, що відрізняються сатиричною характеристикою інших героїв.

Зразком англійської комедії масок є комедія Джона Лілі «Ендіміон». Згідно титульному листу першого друкарського видання, що зберігся п'єса була поставлена в Грінвічі, передмісті південного Лондона у виконанні дитячої трупи каплиця Павла увечері 2 лютого 1588 і приурочена до святкування Срітення. Вперше надрукована в 1591. П'єса складається з п'яти актів. В основу сюжету комедії покладені історії кохання головного героя Ендиміон признається своєму другу Евмініду в нерозділеному коханні до Леді-Місяць, Кінфії (Цинтії). Покинута Ендиміоном Телл присягається Флоскулі помститися за свою зганьблену честь і вступає в змову із старою чаклункою Діпс, яка занурює Ендиміона у вічний сон. Дізнавшись про біду, що трапилася з Ендиміоном, Кінфія звертається за допомогою зняти закляття в Грецію, Фессалію, Єгипет. Телл ув'язнюють, але ні єгипетський оракул Джіпт, ні грецький філософ Піфагор не в силах позбавити старіючого Ендиміона від смертельного сну. Евмінід переконує Кінфію поцілувати Ендіміона. Поцілунок коханої руйнує чари Ендиміона - і він прокидається. Увага і доброта з боку Кінфії продовжують творити дива. Він знов знаходить молодість. На радощах Телл прощають і видають заміж за Корсита, Діпс сватають Джерону, Баго – серу Тофу, а Евмінід одружується з Семелі.

Проте в п'єсі Лілі спостерігається та ж подвійність сюжетної лінії як у Едмунда Спенсера (1552-1599) в «Королеві Фей» (1589-1596). Пєса містить зашифрований натяк на реальних осіб і події. Алегоризм п'єси не викликає сумніву. Якщо одні критики роблять спробу вгадати в алегоричних персонажах їх історичні прототипи, то інші прагнуть розкрити алегорії з погляду християнських образів. Сама п'єса є однією великою алегорією — це охолодження в стосунках королеви Єлизавети до Роберта Дадлі, першого графа Лейстеру, у зв'язку з його одруженням на леді Шеффілд. Тому комедію Лілі можна розглядати як освідчення в коханні і поклоніння Єлизаветі.

Якщо в поемі Спенсера «Королеві фей» Єлизавета представляється в трьох образах: Глоріани, Брігомарт і Бельфеби, то у Лілі в двох - Леді-Місяць та Кінфії. Ендиміон (Роберт Дадлі, граф Лейстер) закоханий в Кінфію (Єлизавета), уособленням якої є Леді-Місяць. Як помічає І.А. Краснов, в єлизаветинській придворній культурі, одним з найбільш стійких символів королеви була Діана - Цинтія, цариця ночі, оточена німфами і граціями. Ставлення Ендиміона до Телл (прототип леді Шеффілд - дружини Лейстера) повинне переконати Кінфію (Єлизавету) в глибині і щирості почуттів головного героя. Використання міфологеми сну Ендіміона (за міфом вічно сонного коханого) актуалізує тему вічного кохання і відданості Єлизаветі. У п'єсі Лілі царить культ королеви. Звучать не тільки хвалебні оди її красі, благородству, честі, але і явні лестощі.

Щодо питання про жанрову специфіку п'єси, необхідно відзначити звернення Джона Лілі до зразків класичної літератури, яка знаходить своє віддзеркалення: у «міфі про Ендиміона», відтворення діалогу Місяця і Венери римського письменника Лукіана (125-180 н.е.); у синтезі італійської комедії дель арте і латинської комедії Плавта (254-184 до нашої ери) і Теренція (19(8) 5-159 до н. е.). Творчо переосмисливши класичну спадщину попередників та порівнявши її з популярністю маски як розважального свята, підпорядкованного культу монарха, Джон Лілі створює новий жанр - придворну комедію масок. Не дивлячкь на те, що інтрига в комедії переважає над розробкою характерів, п'єса містить динамічні діалоги другорядних персонажів з різною сатиричною спрямованістю (Тоф, Дар, Епітон, Самі). Промова героїв виразна і соціально забарвлена. Численні латинські вислови з будь-якого приводу, що промовляє сер Тоф, барвисто характеризують самого героя. У придворній комедії масок проблема кохання і щастя вирішується з незрівнянно великою легкістю і веселістю. Нікому з героїв не заподіюють серйозного зла (з Ендиміона знімають чари, а Телл визволяють з в'язниці). П'єса має щасливий кінець. По одностайному визнанню критиків «Ендиміон» Джона Лілі зробив вплив на розвиток театрального мистецтва та світової літератури, у тому числі і величезний вплив на комедії Шекспіра (1564-1616) «Дванадцята ніч» (1591-1601) і «Сон в літню ніч» (1591-1601), який розвинув і підняв на новий рівень майстерність побудови захоплюючої дії, силу зображення конфліктів і розкриття людських почуттів і пристрастей.

Л-ра: Філологічні науки. Збірник наукових праць студентів факультету: У 3 т. – Дніпропетровськ, 2009. – Ч. 3. – С. 264-269.

Біографія

Твори