30-10-2018 Драйден Джон (John Dryden) 227

Політична проблематика в ранніх героїчних п’єсах Драйдена

О. В. Плаушевська

Жанр героїчної п’єси, що виник в Англії у період Реставрації і набув надзвичайно великої популярності у 60-70-х роках XVII ст., привертає увагу дослідників тогочасної англійської літератури. Починаючи з С. Джонсона (XVIII ст.) і кінчаючи нашими сучасниками Ел. Ніколлом, Б. Добре та Ю. Вейсом, літературознавці замислюються над виникненням, проблематикою та приналежністю героїчних п’єс до того чи іншого художнього напрямку. Жанру героїчної п’єси, і зокрема драматургії Драйдена, у науковій літературі присвячено близько двадцяти монографій. Однак досі єдиної думки щодо основних питань не досягнуто.

Розглядаючи проблематику героїчних п’єс Драйдена — засновника цього жанру — дослідники зосереджують основну увагу на таких проблемах, як кохання, честь, обов’язок, а також на впливі ідей М. Монтеня, Т. Гоббса, Р. Філмера та інших видатних діячів XVI-XVII ст. на тематику героїчних п’єс. Але і зарубіжні, і вітчизняні дослідники (які лише побіжно згадують про цей жанр) оминають найактуальніші політичні проблеми, відображені у героїчних п’єсах Драйдена. Завдання даної статті — виявити ці проблеми, не розглядаючи любовні і морально-етичні конфлікти, висунуті у п’єсах Драйдена на перший план.

Деякі зарубіжні літературознавці, говорячи про XVII ст. в Англії, стверджують, що цей «вік був рішуче не героїчний». Інакше сприймав свою епоху Джон Драйден (1631-1700 рр.) — поет, драматург, перекладач, «батько англійської літературної критики». Як і Шекспір, який вперше відобразив зіткнення двох епох — відмираючого феодалізму і капіталізму, що народжувався, — Драйден гостро відчував переломний характер XVII ст.

Джон Драйден походив з незаможної провінціальної пуританської сім’ї, однак в нього не було тієї відданості ідеалам республіки, яка надихала Дж. Мільтона і Дж. Беньяна. Оскільки культурне і літературне життя в Англії середини XVII ст. було сконцентроване при королівському дворі, Драйден пішов на службу до реставрованої династії Стюартів як придворний поет-лауреат, а згодом і королівський історіограф.

Зацікавлення Драйдена актуальними проблемами дійсності виявляється вже у його ранніх героїчних п’єсах — «Королеві індіанців» (1663 р.) і «Імператорі індіанців» (1665 р.). Місце дії цих п’єс, пов’язаних між собою одним із персонажів, — Центральна Америка, Мексика, Перу, відкриті і завойовані іспанцями у XVI ст.

Вибір теми і місця дії не є випадковим. XVII ст., в якому жив Драйден, характеризувалося не тільки розвитком філософії і природничих наук, а й жорстокою боротьбою між європейськими державами, що вела свій початок від епохи Великих географічних відкриттів.

У 1494 р. відбувся поділ світу: папа римський Олександр VI на прохання іспанців провів на карті світу лінію вздовж 46-го меридіану західної довготи: західні землі були віддані іспанцям, східні — португальцям. Однак держави, що включились в освоєння світу лише з початку XVI ст. (Голландія, Франція, Англія), не бажали визнавати «папський меридіан» і монополію Португалії та Іспанії на колонізацію відкритих земель. Протягом усього XVI ст. французькі, англійські моряки, і пірати та голландські купці здійснювали рейди до берегів Америки, Африки і південно-східної Азії. Вони вторгались у володіння іспанців і португальців, грабували їх, закладали свої торгові факторії і дрібні поселення, налагоджували торговельні зв’язки з туземними вождями, організовували хутрові і рибні промисли; і работоргівлю. Після приєднання Португалії до Іспанії у 1580 р. її колонії захопили голландці і англійці. XVII ст. стало часом заснування нових колоніальних імперій Голландії і Англії, їх жорстокої боротьби, а також посилення суперництва Англії і Франції, інтереси яких особливо гостро зіштовхнулися в Америці.

Дослідник англійської героїчної п’єси Л. Чейз зазначає, що «Королева індіанців» була першою англійською п’єсою, дія якої відбувається в Америці. Проте зарубіжні дослідники не надають значення цьому факту, розглядаючи його як типове для англійської драми XVI-XVII ст. прагнення до екзотики, заради якої дія переноситься в найвіддаленіші кутки світу.

Драйден вибирає місцем дії Центральну Америку не лише тому, що інтерес англійців до відкритих замель був надзвичайно великим, а й тому, що в «американських» п’єсах можна було поставити актуальні проблеми, безпосередньо пов’язані з Новим світом. У використанні екзотичного місця дії Драйден зовні дійсно іде за традицією. Але треба віддати належне проникливості поета, який зауважує та узагальнює політичні явища, що відбуваються як у Новому, так і в Старому світі, і ставить перед собою питання, чому так легко відбувається падіння стародавніх монархій Америки (у даному випадку царства інків та ацтеків, для підкорення яких іспанцям потрібно було лише кілька років) чи Європи.

«Королева індіанців», написана спільно з Р. Говардом, розглядається як твір Драйдена, оскільки до його творчої манери вона стоїть ближче. Існує також думка, що сюжет цієї п’єси запозичено з роману М. Гомбервілля «Полександр», який був надрукований у Парижі в 1616-1630 рр. і користувався великою популярністю в аристократичних колах Європи. Проте жоден дослідник не звернув уваги на сюжетну подібність «Королеви індіанців» з визначним пам’ятником фольклору інків — народною драмою «Ольянтай». На англійську та інші європейські мови вона була перекладена лише у XIX ст., але Драйден та його сучасники могли її знати за перекладами іспанських хроністів перших років конкісти або інших іспанських авторів. Так, у книзі «Зібрання повідомлень про інків» Хуана де Бетансоса, одруженого з представницею колишньої пануючої династії інків, рідною сестрою Атауальпи, було багато семійних переказів, легенд і повідомлень інків історичного та етнографічного характеру. П’єса Драйдена сюжетно, за характером конфлікту і у першій сцені навіть текстуально близька до історії Ольянтая.

Частина дослідників називає обстановку, в якій відбувається дія англійських героїчних п’єс, «псевдоісторичною»и. До Драйдена це можна застосувати тільки в тому відношенні, що історичні конфлікти складають лише фон його п’єс, а сюжетні ситуації позбавлені історичної конкретності. Так, він описує не зафіксовану історією війну між ацтеками й інками, королеву індіанців називає за назвою однієї з областей Центральної Америки — Земпоалла, а її спільника — Траксаллою, маючи на увазі, певно, плем’я траскаллапців, що перейшло на службу до Кортеса. Нарешті, кохання персонажів у Драйдена змальовується в стилі рицарських романів XV-XVI ст., якими захоплювались придворні періоду Реставрації.

Проте, нехтуючи історичною конкретністю і догоджаючи аристократичним смакам, Драйден не зраджує духові історичних подій. Мотивуючи поведінку персонажів і сюжетні ситуації любовними поривами і вимогами рицарської честі, він відтворює у п’єсі саме ту міжусобну боротьбу між корінними жителями Центральної Америки, яка допомогла іспанцям швидко і порівняно легко підкорити їх. Роз’єднаність у критичний момент — ось перша причина падіння стародавніх монархій, яка об’єктивно знайшла відображення у «Королеві індіанців».

Події у п’єсі розгортаються у середовищі коронованих осіб. Перед глядачем — перуанський Інка, який внаслідок зради і воєнної поразки втратив свій престол, мексиканська королева — узурпатор Земпоалла і «законна» королева Мексики — Амексія, яка у фіналі п’єси повертає собі престол предків. І хоча дія п’єси відбувається в Америці, і боротьба іде між володарками-жінками, схема подій відтворює у загальних рисах долю англійської монархії у середині XVII ст.: падіння «законної» монархії Карла І, «узурпація» Кромвеля і реставрація «законного» монарха в особі сина страченого короля — Карла II.

В образі Інки Драйден втілює тип монарха, переконаного, як і перші Стюарти, у божественному походженні королівської влади. Як і у старовинній драмі інків «Ольянтай», він вважає неможливим шлюб полководця Монтезуми зі своєю дочкою принцесою Оразією, — адже внучка бога Сонця може зв’язати свою долю лише з рівним собі. Ця типова для феодальної монархії примха дає поштовх розвитку дії. Інка втрачає трон внаслідок зради ображеного його відмовою Монтезуми. І хоча у фіналі Інка знову приходить до влади, Драйден підкреслює необоротність потрясіння, що похитнуло основи монархії.

Як придворний поет Драйден змушений зберігати певний декорум. «Законні» государі — Інка і Амексія — зображені як благородні особи, а у V акті показано радість народу при поверненні Амексії. Проте образи обидвох «законних» монархів у значній мірі поступаються образові узурпатора Земпоалли — королеви індіанців.

Сестра короля Мексики Земпоалла, яка влаштувала за допомогою відданого їй воєначальника Траксалли вбивство брата, захопила престол, і Драйден наділяє її типовими для узурпатора рисами — жорстокістю, владністю, свавіллям, зарозумілістю і недовірливістю. Однак з реплік і «законного» монарха Інки і узурпатора Земпоалли видно, що ореол «святості» втрачений королівською владою назавжди. У словах Земпоалли — точна характеристика становища монархії, але не мексиканської, а англійської періоду Реставрації.

Земпоалла вважає силу тим основним фактором, який визначає могутність і богів, і земних володарів. В «Імператорі індіанців» це положення ще більше конкретизоване. Королі втрачають владу, коли в країні з’являється сила, що переважає їхню власну.

І хоча слова жерців звернені до бога Сонця, у виступі Земпоалли вже називається земне, матеріальне джерело могутності, що підкоряє королів, — їх підлеглі (their subjects).

Як і Шекспір, Драйден відкрито проголошує право підлеглого на повстання проти монарха, якщо його правління не відповідає інтересам суспільства.

Повстання проти небажаного монарха — не тільки право, а навіть обов’язок громадянина. Слід зауважити, що п’єса була написана у той час, коли в Англії діяв «Акт про корпорації» (1661 р.), який зобов’язував усіх урядовців сліпо коритися королівській владі і стверджував, що нічим не може бути виправдане повстання проти монарха.

Роздумуючи над причиною можливості узурпації влади, Драйден підводить до думки, що феодальна монархія віджила. Так, Земпоалла відверто зневажає «законних» володарів (dull successive monarchs): живучи за рахунок нажитого предками майна, вони не здатні ламати старі закони, бо не мають достатньої сили встановити нові.

Одним з таких монархів в «Імператорі індіанців» змальовано старіючого Монтезуму. У хвилину навали іспанських конкістадорів він вболіває не за долю держави, а за уладнання власних справ. Кволий і забобонний, він не здатний вжити якогось рішучого заходу (у цьому образі не важко було побачити недвозначний натяк на Карла II).

У кінці V акту «Королеви індіанців» всі натяки на сучасний стан монархії, переадресовані богам чи переплетені з диспутами про кохання і честь, матеріалізуються в описанні народу, що кинувся назустріч Амексії і проголосив королем її сина – Монтезуму.

У даному випадку народ — це сила, що піднялась на захист «законного» монарха. Драйден таким чином показав грізну силу народних мас і залежність королівської влади від волі народу.

Історичний досвід, набутий англійським суспільством під час революційних подій 40-50-х років, сприяв розвитку політичної свідомості і допомагав тверезо оцінювати оточуючу дійсність. Рядки з епілога «Королеви індіанців» можна було цілком застосувати до того нового світу, який утверджувався у Англії після, буржуазної революції 1648 року.

Характерними представниками цього світу — енергійними, хижими, переконаними в тому, що сила — це право, є Земпоалла, юний Монтезума, а в другій п’єсі — конкістадор Кортес. Поява таких героїв є однією з специфічних особливостей героїчної п’єси Драйдена.

У ранніх п’єсах Драйдена показано три основні причини падіння старих монархій: внутрішні чвари і відсутність єдності, криза абсолютистського порядку, виникнення могутніх сил, що ведуть суспільство новим соціально-історичним шляхом. Те, що «законні» монархи Амексія і Монтезума, зобов’язані своєю реставрацією народові, — мотив не тільки не випадковий, але й у вищій мірі значний. Він нагадує Карлові II обставини, при яких він сам зайняв англійський престол. Жоден з «законних» володарів не змальовується Драйденом як ідеальний монарх, і це — один з найбільш переконливих доказів того, що Драйден розумів необоротність соціальних процесів, що привели до буржуазної революції 1648 р. і у прихованій формі відбувалися в сучасний йому період Реставрації.

У пролозі до «Королеви індіанців» накреслюється, і друга актуальна для сучасників Драйдена проблема шляхи і методи створення колоніальної імперії.

Колоніальна проблема у XVI-XVII ст. мала декілька аспектів. Захоплення і експлуатація колоній сприяли посиленню економічної могутності і політичного престижу держави-колонізатора. Колонізація проводилась за допомогою мушкета і хреста. Католицька церква всілякими засобами розповсюджувала у відкритих землях свою владу. З другого боку, багато колоній, зокрема в Америці, засновувалися протестантами, що тікали за океан від переслідувань католицизму.

Англія проводила активну колоніальну політику. У першій половині XVII ст. вона витіснила Голландію з колоній Португалії, відвоювала в Іспанії Вест-Індію (Малі Антільські острови, Багамські острови, Барбадос і Ямайку); у 20-30-ті роки у Північній Америці виникли пуританські колонії. В 60-ті роки Англія зміцнила свої позиції у Індії, організувала торгівлю рабами в Африці, перехопила у Голландії «Нові Нідерланди» в Північній Америці і заснувала там нові колонії Північна Кароліна, Нью-Йорк, Нью-Джерсі і Делавер. Громадянські війни, встановлення республіки, протекторат Кромвеля, а потім Реставрація не змінили колоніальну політику Англії. Це одне з найяскравіших свідчень буржуазного переродження англійської феодальної держави, що почалося ще в XVI ст. Періодом зародження Британської колоніальної імперії стало XVII ст.

Художня література Англії звертається до використання колоніальної тематики лише з Другої половини XVII ст. Серед перших був у 50-ті роки поет і драматург Вільям Девенант. Після Реставрації він більше не звертався до цієї теми. Це зробив його молодший сучасник Джон Драйден вже у героїчних п’єсах.

Жоден дослідник не звернув уваги на той факт, що пролог до «Королеви індіанців» не відповідає її змістові, а набагато ближчий до «Імператора індіанців». У цьому пролозі звучить тема щедрої природи американських земель, яка водночас і захоплювала європейців, і розпалювала їхню жадобу. Драйден наводить давнє пророцтво, за яким американські народи будуть підкорені народами старовинного світу (про це пророцтво він дізнався з іспанських джерел). Тут Драйден ніби підказує англійській буржуазії тактику поведінки з народами колонізованих країн. У період жорстокої боротьби Англії, Голландії, Франції за поділ світу гуманне ставлення до тубільців набувало значення додаткової зброї, за допомогою якої нові колонізатори, спираючись на підтримку місцевого населення, намагалися витіснити відомих своєю жорстокістю іспанців і португальців.

Драйден, як і багато його сучасників, вважав, що колоніальна політика — це засіб зміцнення економічної могутності і міжнародного престижу Англії. Проте він був гуманістом і противником варварства при застосуванні цієї політики, хоча гуманізм його обмежувався рекомендаціями стриманості і людяності у спілкуванні з народами колонізованих країн. У діалозі підлітків-індіанців Драйден змальовує ідеалізований образ колонізатора — милосердного захисника наївних індіанців.

Художнім втіленням цього ідеалу в другій п’єсі став образ Кортеса. Саме тут набувають розвитку ідеї пролога до «Королеви індіанців» і показується зіткнення Старого і Нового світів.

В «Імператорі індіанців» Драйден звертається до однієї з найбільш трагічних сторінок історії Центральної Америки — завоювання іспанськими конкістадорами під проводом Кортеса великої імперії ацтеків у 1519-1522 роках. Стисло викладаючи історичні події, Драйден змальовує у п’ятиактній п’єсі всю історію завоювання Мексики — від висадки Кортеса на березі Мексиканської затоки до загибелі імператора ацтеків Монтезуми і падіння столиці Мексики Теночтітлана. І знову, як і в «Королеві індіанців», він дає глядачеві можливість самостійно зробити важливі політичні висновки з окремих реплік, сюжетних ситуацій, що переплітаються з любовними сценами і диспутами про честь та обов’язок.

Драматизм історичної ситуації, яка склалася в Центральній Америці у 20-х роках XVI ст., полягав не тільки у завоюванні однієї країни іншою, а й у зіткненні двох цивілізацій, які досі не знали про існування одна одної. Драйден протиставляє природність наївних індіанців розбещеній цивілізації феодально-монархічної Європи. «Природній» розум і здоровий глузд використовується Драйденом так, як згодом його використовували Монтеск’є і Вольтер, — гострою зброєю проти, колоніалізму і католицизму. І в той же час Драйден наділяє позитивних персонажів обидвох сторін — мексиканського принца Гійомара й іспанського конкістадора Кортеса — зовсім ідентичними, типовими саме для феодальної Європи рисами: рицарською етикою і високорозвиненими вірнопідданськими, монархічними почуттями. Це у деякій мірі послаблює якщо не силу зіткнення між двома цивілізаціями, то принаймні контраст між ними.

Жорстокий, підступний і винахідливий Кортес у п’єсі Драйдена відверто ідеалізований: він змальований не тільки поборником честі, але й ідеальним вірнопідданим короля Іспанії. А офіцери Кортеса, другорядні персонажі, яких Драйден називає іменами відомих конкістадорів Пісарро і Васкеса, разом з християнським священником втілюють жорстокість іспанської колоніальної політики.

Ідеалізація образу Кортеса зумовлюється не лише бажанням Драйдена створити улюблений придворними дамами ідеал доблесного воїна і ніжного закоханого. Викриваючи жорстокість іспанських конкістадорів, Драйден не хотів компрометувати сам принцип колоніалізму, який послідовно проводився і республікою Кромвеля, і монархією Стюартів. Увести в п’єсу благородного англійського колонізатора, на кшталт Девенантовего Френсіса Дрейка, означало б грубо знехтувати не тільки історичною дійсністю, але й художнім принципом правдоподібності, якого дотримувався Драйден у своїх п’єсах.

В «Імператорі індіанців» — ще одне протиріччя у світогляді Драйдена. З одного боку, його, як і багатьох англійських буржуа, приваблює ідея колонізації і експлуатації багатств відкритих земель. Він захоплюється мужністю і силою конкістадорів, які з «чотиристами солдатами і сорока кіньми» завойовують нові світи. Але з другого боку, Драйден засуджує жорстокість колонізаторів, лицемірство і користолюбство духовенства. Як гуманіст він не може не співчувати народам, що потрапили у колоніальне рабство. У п’єсі подано картину трагічних наслідків навали колонізаторів: голод в обложеній столиці, вбивство старшого сина Монтезуми — принца Одмара і тортури і загибель самого Монтезуми; добровільне вигнання осиротілого принца Гійомара. Втрата незалежності, силуване хрещення, грабунок, розруха, муки, загибель і, як кращий вихід, еміграція в неродючі гірські райони — ось що несе народам щедрої Мексики вторгнення посланців «найхоробріших націй».

На відміну від багатьох сучасників (та й просвітителів XVIII ст.) Драйден не зводить своїх «наївних індіанців» до рівня примітивних дикунів. Вони не поступаються перед європейцями мужністю і благородством (Гійомар), силою і ясністю розуму (Алібек, Монтезума).

Вже у першому акті Драйден порушує основну проблему, що неминуче виникає у зв’язку з колоніальними; завоюваннями — проблему права.

З’ясовується, що політика загарбань і насильства грунтується на авторитеті «духовного глави» християнського світу — папи Римського. Англія, Голландія і Франція, як це вказувалося вище, не визнали «папського меридіану». Драйден як англієць і протестант не без іронії викриває примарність цього «права» і реальні наслідки його здійснення — загострення конфліктів між державами.

У зв’язку з цим Драйден висвітлює іншу важливу проблему — роль християнської церкви у здійсненні колоніальної політики. Церква показана не тільки як знаряддя насильства і грабунків, а й як активний колонізатор, лицемірний і жорстокий.

Драйден говорить не про римсько-католицьку церкву, що було б зрозумілим при змалюванні іспанських конкістадорів, а про християнську церкву взагалі. Тому серед дійових осіб цієї п’єси — не католицький, а «християнський священник». У V дії Драйден змальовує катування Монтезуми, наочно демонструючи методи, які застосовує церква для навернення в християнство населення колонізованих країн. Очолює катування християнський священник.

У репліках персонажів, окремих сюжетних ситуаціях відбито політичну роль духовенства як опори монархії і водночас давній конфлікт між світською та духовною владою. В п’єсі дається об’єктивна характеристика прагнень і ролі християнської церкви впродовж усього середньовіччя і XVII століття.

«Королева індіанців» закінчується реставрацією законної монархії, але Драйден вже відзначив, що неможливо відновити споруду, фундамент якої розхитаний. Юний Монтезума у першій п’єсі і Кортес у другій досягають своєї мети. Але своїм торжеством вони зобов’язані силі, а не законові, і позаду них — руїни старого світу.

Драйден співчуває не стільки дряхліючим Інкові й імператору Монтезумі, скільки нащадкам — прекрасним рицарям Акасісу і Гійомару, волелюбній і вдумливій Алібек. Проникливим смутком сповнена остання репліка принца Гійомара у фіналі «Імператора індіанців».

На руїнах старого стверджується новий світ. Це світ хижацтва, насильства і беззаконня, але його запанування — об’єктивна реальність.

Доля монархії, шляхи та методи колоніалізму, роль християнської церкви в політиці — такі найважливіші проблеми сучасності відображає Драйден у ранніх героїчних п’єсах. І хоч драматург переносить місце дії в Америку, глядачі розуміють, що в п’єсах порушено докорінні проблеми життя Англії XVII ст. Інтерпретація цих проблем свідчить про те, що драматург правильно розумів суть історичного процесу та історичну перспективу — кризу і загибель англійської феодальної монархії під тиском нових суспільно-історичних сил.

Актуальністю проблематики, характером персонажів, які уособлюють ті чи інші політичні принципи і явища, історизмом героїчні п’єси Драйдена відрізнялись від творів його сучасників і епігонів — Р. Оррері, Е. Сеттла, — які використовували зовнішні форми його драм і окремі сценічні засоби, але не в змозі були відтворити ідейну насиченість і ту відповідність духові часу, що становить головну цінність «Королеви...», «Імператора індіанців».

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1976. – Вип. 41. – С. 90-101.

Біографія

Твори