Поза межами біологічної статі: «Звірі подивляться замість тебе»

До гомосексуалістів в Україні ставлення неоднозначне. І воно в першу чергу асоціюється з гей-прайдами [в народі називаються вони «гей-парадами»], а не з літературою. Не чекайте в моїй літературній критиці, щоб автор цієї статті став на сторону «сімейних цінностей» або гендерної ідеології. Не буде в ній гендерних дискусій, але ображати геїв не збираюся, бо вони також люди. Цікавить виключно художня цінність квір-п’єс Олеся Барліга «Звірі подивляться замість тебе».

Олесь Барліг є письменником та поетом з міста Запоріжжя. Він відомий своїми віршами, які пов’язані з ЛГБТ тематикою [«Насолода уявної смерті» (2012)]. Олесь належить до співупорядників та є одним з авторів квір-антології «120 сторінок Содому» (2009). Цього року Тернопільським видавництвом «Крок» була видана збірка квір-п’єс «Звірі подивляться замість тебе».

І не випадково на обкладинці книги вжито слово «квір». На думку О. Барліга ЛГБТ наповнене ідеологією рольових моделей, соціальної поведінки та культурних традицій. Квір намагається вийти за їхні межі. Він визначає її як ідентичність, яка приходить на зміну будь-якій нормативній нормі. Тобто гетеронормативніть та гомо нормативність, як певні кліше (архаїка), на зміну яким приходить квір.

Вибір щодо п’єс був не випадковий, бо це формат не для широкого кола читачів. Драматургія це не проза, до якої більше звик український читач. Та не поезія, яка має постійно своє коло прихильників. З п’єс поки що не була поставлена жодна, але були зроблені публічні читання (на зразок ескізу вистави).

Не буду вдаватися в деталі всіх десяти п’єс збірки, але зверну увагу лише на кілька з них. Найповніше свої погляди на квір проблематику Олесь виклав у п’єсі «Уроборос у східному експресі». У ній дійові особи співпадають з реально існуючими людьми, такими як ЛГБТ-активісти Зорян Кісь, Тимур Левчук, Вікторія Зінчук, Віталій Юхименко та інші. «Уроборос» зроблена у вигляді телепрограми. Там кожен учасник захищає свою точку зору.

Не всі ЛГБТ спільноти сприйняли цю п’єсу, мотивуючи це тим, що в ній не заторкнуті основні проблеми спільноти (пор. з ЛГБТ стандартом п’єсою та серіалом «Звичайне серце» Ларі Крамера). Вклавши у вуста Тимура Левчука, Олесь висловив суть основної проблеми українського суспільства: «Українцям притаманна не гомофобія, а взагалі не розуміння того, що хтось може жити по-иншому. Це стосується людей, у яких не має дітей, це стосується людей, які живуть у стосунках та не одружуються, які не купують квартиру і машину, а наприклад їдуть подорожувати в Індію».

У п’єсах є присутні міфічні персонажі, вони сюрреалістичні та близькі до жанру фентезі. В «Демона викликаю, Тамаро!» розповідається про групу самогубць на реабілітації, яка допомагає виявити внутрішню сутність людини, якою є міфічна істота. Гомосексуальною парою в ній є «найкрасивіший чоловік на землі» Ребрерус та Василіск [міфічна істота з головою півня, хвостом дракона та тулубом жаби]. Перетворення стається з хлопцем Павлом, який стає Наберіусом [двадцять четвертий дух (демон), який з’являється у вигляді журавля). В «Звірі подивляться замість тебе» Перший та Другий елементаль перетворюються на козаків геїв. А у «Тигроловах» до головних героїв належить домовинок Віндред, а утоплена дівчина Оксана оживає.

Але автор виходить за межі квір проблематики в «Монстри виходять з хризантем». У ній він висловлюється проти примусового призову до армії, але підтримує ідею добровільної військової служби. Також Олесь вкладає у вуста героя п’єси Віті думку, що більшість жителів України не обирали українське громадянство, а просто тут народилися. З цього випливає, що громадянство має бути свідомою річчю. А тим більше бажання захищати нашу країну.

На мою думку, головним недоліком п’єс є те, що вони обриваються на самому цікавому моменті. З іншого боку, можна зрозуміти такий задум автора, бо в цьому випадку читач може додумати завершення вистави. Найбільше мені сподобалося, що ці п’єси написані іронічно. Їх смішно читати, а особливо коли іронічно зображені квір-персонажі. Але ЛГБТ-рух в основному бачить гомосексуалістів, як жертв. В п’єсах Олеся він показує їх не лише жертвами (бо гомофобія дійсно поширена серед українського суспільства), але також дає можливість читачу посміятися з них. Бо геї такої люди. А тому не позбавлені автоматично всіх вад та відповідальності за власні вчинки.

Дмитро Тирусь