14 ноября 2017 в 22:37 Улас Самчук 27

Особливості часо-простору в структурі роману «Кулак» У. Самчука

Особливості часо-простору в структурі роману «Кулак» У. Самчука

Світлана Бородіца, канд філол. наук

Образ навколишньої дiйсності у романі “Кулак” У. Самчука антиномiчний, сповнений внутрiшнiх драм, руйнiвних катаклiзмiв i спочатку нiби чiтко визначеного майбутнього, яке в кiнцевому результатi виявляється невiдомим. У ньому переплiтаються впорядкованiсть i хаос, рух i застiй. Така дихотомiя, за Гегелем, є невiд’ємною об’єктивною характеристикою духу, що розвивається, iсторичного буття i мислення. Зображення iсторичної дiйсностi у романі розгортається в тих координатах, якi необхiднi для вiдтворення i дослiдження особистого свiту головного героя. Iсторичнi подiї наче вiдступають на заднiй план, зате об’ємно, наближено до читача простежується процес духовного життя персонажа, крiзь призму сприйняття якого випуклiше вимальовується складнiсть соцiальних i нацiональних процесiв на землях Захiдної України. В його характерi акумульовано суперечностi часу, долi тих, хто опинився на iсторичному роздорiжжi.

Кожній з визначених у романі моделей простору вiдповідає своє вiдчуття часу, притаманнi тiльки їй часовi координати, i цей аспект сюжету виступає як структурний момент. Хронотоп провiнцiйного мiста впевнено входить у роман на початку ІІ роздiлу, коли Бойчук остаточно вирішує завоювати мiсто. Хоча тут все “своє, знайоме”, вiн сприймає його як ворога, ”прiрву”, “пекло”, повне чужакiв, “чорних п’явок”: “...мiсто лежить перед очима, мов чудесний полiп витягнений зо дна великого моря, що розлилося навкруги...Яким чином виросла отут та купа зброду, що стягнулася в оцю балку зо всiх суходолiв свiту...Кiлька сухотних дерев, а мiж ними три будинки - бiльший, менший, ще менший, мов три рiднi рахiтичні брати. За ними спад до потока, до якого стiкають усi вiдпадки містечка. За потоком череп’янi стрiхи, комин парнi, баня й дзвiниця собору...Все те зрудiле, обвiяне вiтром, ополоскане дощами”. Предметний свiт мiста надiляється гротесковими рисами, грубо натуралiстичними якостями, через якi автор передає застиглiсть даного середовища i розкриває сутнiсть його населення. Це “вiдтiнює” характер центрального героя i служить бiльш повному його розкриттю. Великого значення надає У. Самчук описові мiсця дiї, середовища, в якому живе персонаж: це визначає переконання людини, його соцiальну функцiю, час, що його сформував. Тому реалiзм захiдноукраїнського письменника, як і, наприклад, реалiзм О. Бальзака, аналiтичний, оскiльки вiн досліджує причини появи тих чи iнших типiв, їх внутрiшню суть (Лев, Шабелян, Китай, Трохим Сорока, “товариш” Андрiй, панна бурмiстрівна).

Хронотоп провiнцiйного мiста окреслює всю множину людських пристрастей i подiй у його суспiльствi, сконденсовує iстотнi прикмети iсторичного, побутового, бiографiчного часiв. У таке закостенiле середовище вливається молода сила, повна енергiї i завзяття. Через опозицiю застiй-рух автор передає напружене протистояння Бойчука i мiста. Хронотоп провiнцiйного мiста вiдбиває глибоку дисгармонiю мiж зовнiшнiм середовищем i внутрiшнiм свiтом персонажа. Лев Бойчук не живе часом міста, а зовсім іншим часом: він спрямований у майбутнє, тому є активним і вільним. Герой долає “час у часі” через безмежну повноту й інтенсивність життєвих миттєвостей і моментів, виходячи з обмеженого простору у нові часові та просторові площини. Хронотоп великого світу демонструє якісно новий рівень життєдіяльності Льва. Здійснюється його мрія: “більше часу і ширше поля!” Розмах європейських просторів дає йому свободу дій і широту думки. Час кардинально змінює свій ритм із спокійного, розміреного на швидкий, шалений: “В русі, в праці минає літо й наближається чудова золота осінь. Але він не бачить її так само, як не бачив літа, як не бачив весни. Він летить вперед планетним летом і кожний день для нього – вступ у нову зону боротьби. Його нерви завжди нап’яті, його воля вічно насторожена, дійсність робиться перед ним покірною, й він день-у-день здобуває її, мов неухильний завойовник”. Драматичне напруження наростає поступово. Сконцентрована внутрішня енергія виплеснулася назовні. Така традиційна для романної форми модель сюжетобудування, як випробування героя подіями, пригодами, коханням, трансформується в романі У. Самчука у випробування часом: витримає герой чи ні несамовитий лет часу. Динаміка життя, його епічно-подійний аспект посилюються за рахунок детального аналізу морально- психологічного змісту особистості. Бойчуку “здавалось, що все, що робиться навкруги нього самого, робиться дуже поволі. Він почав вираховувати роки свого життя й побачив, що коли так буде працювати далі, то зробить дуже мало. І він бажав усе скрізь приспішити, надати нове темпо”. Автор поглиблює образ переживання часу індивідуального буття, внаслідок чого виявилась тенденція до деформованого сприйняття часу персонажем, викривлення часового потоку у його свідомості. Це посилює розвиток романної дії, драматизує її.

Етико-філософське ядро роману “Кулак” - концепція життя у його розвитку, динаміці, але людське життя “вузьке й коротке”, що й спонукає морально розвинену особистість шукати і віднаходити сенс власного буття, щоб тим самим засвiдчити й забезпечити собі єдино можливу форму виходу за емпіричні часові межі свого існування. Рiзний ритм часу в хронотопах провiнцiйного мiста i великого свiту становить дихотомiю стiйкостi i мiнливостi, спокою i динаміки, тобто творить своєрiдний художнiй рух роману “Кулак”. “Художнiй рух - це змiна художнього образу, рух думки i почуття художника, виражений рiзними засобами мистецтва”[2]. Художнiй рух, простiр i час є способом iснування художнього образу як у зовнiшньому, так i у внутрiшньому свiтi. У. Самчук дослiджує обидва напрямки детермiнованих процесiв художнього руху, щоб простежити змiни в суспiльствi i героєві, змоделювати об’єктивну картину дiйсностi. Часто зовнiшнi обставини активізують психологiчне життя людини, як-от у першiй частині чи в бiльшому обсязi другої. Тому подiї внутрiшнього життя персонажiв невiддiльнi вiд реального життя з усiма його суперечностями. Аналiтично проникаючи у потiк життя i людську психiку, окремi життєвi процеси, факти i механiзми поведiнки, прозаїк відтворює складну дiалектику морально-психологiчних начал — почуттiв i розуму.

Hавколишня дiйснiсть пропускається через свiдомiсть головного героя, змiщуючи часовi i просторовi площини. Потiк часу, його об’єктивний хiд, як уже зазначалося вище, часто деформується у сприйняттi людини, то прискорюючи свою ходу, то сповiльнюючи. Схематично художнiй рух образу часу в романi “Кулак” накреслюється так: повiльно (застiй) - спокiйно (одноманiтно) - швидко (шал життя) - неквапно (протяжно). Чергування ритмiчних часових вiдрiзкiв утворює особливий вид художнього ритму, який динамiзує чи уповiльнює наративний процес i “акцiональний ланцюг” (Р. Барт) сюжету твору. Першi три ланки схеми демонструють поступове наростання драматичного напруження, яке врештi досягає найвищої точки. Пожежа на тартаку i смерть Йорданова знаменують емоцiйний апогей у психiцi Бойчука. В нього загострюється вiдчуття часу, вiдбувається своєрiдне розшарування часових пластiв, кожний з яких має власний ритм: “Осiннiй ранок зводився поволi, але люди, бюро й усе, що виповняло довкiлля, швидко рухалося, говорило, метушилося”. Опозицiя поволi-швидко передає почуття нереальностi у сприйманнi свiту героєм, його несправжностi. Усталений ритм життя руйнується, перетворюється на хаос. Простiр, де сконденсовувались усi мрiї, прагнення, сили Льва, за мить перетворився у руїну: “Тут, на це мiсце, ступила нога двох сил. Вдарилися й розбилися. Мов два буревiї, мов двi планети. Тiльки вогонь, чад i попiл лишились...Тiльки рана, що ятриться на очах Бога й людей, що творить гнiв, кличе помсту, бурить наростаючi пристрастi”. Автор усе пiдпорядковує розкриттю характеру та ситуацiї, у якiй герой постає цiльним i складним образом. Час немов застиг, зупинився, чiтко окресливши протирiччя, протиборства рiзноспрямованих в один i той же момент часу сил.

У дискурсi роману “Кулак” зосереджується багаторiвнева художня модель простору-часу, яка складається iз декiлькох основоположних пластiв. Перший поверх дискурсу розгортається навколо аналiзованих вище хронотопiв провiнцiйного мiста i великого свiту. Другий поверх окреслює хронотопи примiщень: в’язнична камера - кiмнатка Павловського - нове помешкання Льва. Через просторово- часовий континуум кожного з них У. Самчук розкриває процес становлення характеру головного персонажа, його переродження, морального змужнiння. З iншого боку, вони дають можливiсть простежити i проаналiзувати психiчнi стани особистостi, зiставити рiзноманiтнi почуття. Це вело до дослiдження людини i дiйсностi в усiй повнотi, на основi чого формується цiлiсна картина свiту. Тому детальне моделювання мiкросередовища у романi - важливий момент його композицiйної структури.

Принцип ущiльненого, стиснутого простору не звужує жанротворчих можливостей романiста. Завдяки наближеностi художнього бачення вiн вiдкриває новi аспекти мислення i психологiї людини. Поселивши свого героя в замкнутий просторово-часовий континуум в’язничної камери, автор активiзує його пiдсвiдомiсть, яка породжує прозрiння. Мислиннєва дiяльнiсть Льва Бойчука посилюється, демонструючи динамiку думок, емоцiй, уявлень, бажань. Рух героя у просторi обмежений, його дiї насильно припиненi, дiяльнiсть перервана. Вiн живе лише внутрiшнiм життям, замкнувшись у власному свiтi. Його внутрiшнi монологи якнайповнiше окреслюють борiння душi: “Вiн нiяк не мiг втихомирити своїх пекучих...так, так, пекучих думок. Вони, мов ревматизм кiстки у слоту, сверлували мозок, шарпали та вибагливо, як найкращий кат, тиранили й душили...Розв’язки, вiдповiдi, протирiччя!. . Що значить?. . Гризотнi питання? Брехня? Одчайдушнiсть? Безмежна вiра в абсолют, що вiн не iснує? Е, нi. Раз так, так так. Раз порушено, так подавай вiдповiдi, говори, гризи недогризене, бодай виломав усi твої зуби. Докопуйся до найдальших глибин, торощи свiй хребет, купайся в кип’ячому своєму потi, але винеси наверх вiдповiдь - звичайну, просту, намацальну”. Hевласне пряма мова вiдбиває внутрiшнiй зв’язок мiж наратором i героєм, що виражається у двоголосих роздумах, якi є своєрiдною композицiйно- мовленнєвою формою у структурi роману “Кулак”. Внутрiшнє мовлення вiдкриває неочiкуванi, прихованi ресурси свiдомостi. Одночасно варiацiйна гнучкiсть образу тюремного простору дозволяє досягнути ритмiчної багатошаровостi нарацiї i незвичайно динамiчної змiни емоцiйних станiв. Оскiльки час у даному художньому просторi нiби зупиняється, згущується, то на перший план висувається просторова органiзацiя композицiйно-наративної структури. Hаратор поселяється у свiдомостi персонажа, стає всюдисущим i всезнаючим, зображаючи з обраної позицiї все те, що вiдбувається у його психiцi.

Література:

1. Философский энциклопедический словарь. - М. ,1989. - С. 174-175.
2. Пространство и время. - К. , 1984. - С. 280.



Ключевые слова: Світлана Бородіца, Критична стаття, читати онлайн, самчук твори, біография, критика, Улас Самчук