Літописець національної історії

Епіграфом до всієї творчості Уласа Самчука можна вважати вірш „Не любити не можу свою я країну...”, опублікований у рукописному журналі „Юнацтво”, коли йому було 17 років. Адже те, що він написав потім, народилося, власне, з любові до своєї рідної землі.

Через недолю свого народу й своєї батьківщини Самчук ще молодим опинився за межами рідного краю. Але, відірвавшись фізично від батьківщини, він перебував з нею у нерозривному духовному зв’язку. Першоджерелом натхненної думки та публіцистичної майстерності великого письменника завжди була рідна Волинь, задля якої він жив й творив, і яку, зрештою, прославив на весь світ. На чужині він ще глибше, ще болючіше відчував, бачив і переживав долю рідного краю. „Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю”, - писав Улас Самчук. „Хочу бути свідомим їх буття, щоб їх стопи не затерлися на цій землі, щоб їх дух не розвіявся в часі і просторі”. І він з честю виконав своє призначення: став літописцем свого часу та свого народу, увійшовши в історію української літератури письменником епічної широти. Найкраще свідчення тому – його багатожанрова творча спадщина.

Старовинне містечко Дермань, де 20 лютого 1905 року народився Улас Самчук, було одним із осередків української культури протягом кількох століть. „Дермань для мене центр центрів на планеті, і не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також і тому, що це справді „село неначе писанка”, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Федорівською учительською семинарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами”, – писав він. Самовіддана любов до своєї малої батьківщини на все життя заполонила серце й постійно живила його творче натхнення, виливалася у багатьох творах письменника.

Навчання Уласа Самчука розпочалося в с.Тилявка Кременецького повіту (тепер Шумський район Тернопільської області), куди сім’я переїхала у 1913 році. А через чотири роки він продовжував здобувати освіту в Дерманській двокласній школі при духовній семінарії, після чого склав іспити до української гімназії в м.Кременець.

Уже в перших оповіданнях Уласа Самчука помітне прагнення автора пізнати й відтворити сучасний йому світ і місце в ньому української людини. Характери, переживання своїх героїв молодий письменник уміло зображає на тлі соціальних і побутових конфліктів своєї доби („Віднайдений рай”, „По-справедливому”, „Образа”, „Собака у віконці”). У цих творах виразно відчувається глибока любов до природи, схильність до стриманої ліричності, яскраво виписані конфліктні психологічні ситуації та ідейні монологи.

Під час військової служби, у 1927 році він здійснив нелегальний перехід польсько-німецький кордон. Відбувши за цей вчинок за вироком німецького суду 3 тижні ув’язнення, Улас Самчук працює візником у багатого поміщика в німецькому місті Бойтен. Згодом навчає польської та російської знанням дітей директора місцевої гімназії й сам учиться у Бреславському (теп. Вроцлавському) університеті.

Міста Бойтен і Бреслав стали для Уласа Самчука своєрідним плацдармом у велику літературу. Звідти він надіслав до „Літературно-наукового вісника” свої перші твори, там виникли задуми більших романів. Пізніше, у спогадах „Мій Бреслав”, Самчук зауважив, що саме у цьому німецькому містечку в його всесвіті „появилась туманність, з якої поволі вилоньовались контури майбутньої Волині”.

У 1929 році У.Самчук переводиться до Праги в Український Вільний Університет, повний курс гуманітарного факультету якого закінчує у 1931 році. Саме Прага сформувала літературне обличчя Самчука й дала йому літературну славу. Тут зміцнів і викристалізувався його талант, остаточно сформувалася духовна особистість письменника. Саме тут він написав найрезонансніші літературні твори.

Так, у цей період вийшов у світ політично загострений роман „Кулак”, в якому автор показує абсурдність насильницької колективiзацiï. Роман „Гори говорять”, присвячений боротьбі закарпатських українців за незалежність. У цьому творі автор, з одного боку, підкреслює ідею духовної й національної єдності розшматованої української землі, а з іншого – велику притягальну силу й молоду наснагу національного відродження Закарпаття.

Одним з визначних досягнень украïнськоï літератури стала трилогія Уласа Самчука „Волинь”. Це своєрідний гімн великому краєві України – Волині, його самобутнім людям, селянській праці та любові до землі. Уже з появою першого тому Улас Самчук увійшов у ряди українських класиків, а подальша його творчість – це тільки зміцнення його унікальної позиції в українській літературі. Епічний дебют Уласа Самчука був високо оцінений українською та польською критикою 30-х років. У тогочасних часописах „Дзвони”, „Нова зоря”, „Діло”, „Вісник”, „Назустріч”, „Перемога” та інших з’явились численні, здебільшого схвальні, рецензії. Зокрема оцінка „Діла” про те, що Самчук має „розмах, природний гін, що поливає слова кров’ю. Це одна з найкращих наших книжок ...тим, що можна до неї вертатися, почуваючи, що ми не витягли з неї всього за одним віддихом”, виявилася справді символічно-пророчою. Уродженець Рівненщини, критик і літературознавець Степан Пінчук стверджує: „У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман „Волинь”... Але, на жаль, …твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентоздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами”.

На час роботи Уласа Самчука над романом „Волинь” припадає найтрагічніша подія за всю історію українського народу – організований більшовицькою владою голодомор 1932-1933 років. Письменник, будучи сином українського селянства та виразником його інтересів, не міг залишитися осторонь цієї національної трагедії. Його роман-хроніка „Марія” вирізняється історично несподіваним, неординарним психологічним сюжетом. Автор не був очевидцем страшних подій, але пам’ятав голод 20-х років, спілкувався з тими, кому пощастило вирватися на волю у 33-му. Описуючи тогочасне життя українців в СРСР, зіставляючи жахливі розповіді очевидців, письменник підводив до висновку, що штучний голод планувався як геноцид, як замах на українську націю. Цей твір став першим пам’ятником жертвам Голодомору.

Прага привела митця у велику літературу та у велику політику. Політичне народження Уласа Самчука було опосередковане співпрацею з національними виданнями. Це – нелегальні революційно-пропагандистські журнали УВО-ОУН „Сурма” та „Український націоналіст”, де від з 1931 по 1935 рік Самчук, як співробітник, помістив 25 політичних „фейлетонів”.

У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена Культурна референтура Проводу українських націоналістів (ПУН) на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, яку очолював У.Самчук. Культурна референтура ПУНу невдовзі зіграла роль одного з головних рушіїв у проголошенні незалежності Карпатської України, розгорнувши на її теренах акцію пропаганди. Сам У.Самчук у 1938-1939 рр. на Закарпатті, а в 1940-1941 рр. в Чехії, Німеччині, Польщі, об’їздив з виступами десятки, якщо не сотні українських міст, містечок, селищ, сіл, громад і організацій.

Влітку 1941 року Улас Самчук, як член однієї з похідних груп ОУН Мельника, опинився на Україні, спочатку у Львові, згодом – у Рівному, яке стало „столицею” райхскомісаріату.

З вересня 1941 до березня 1942 року Улас Самчук був редактором газети „Волинь”. Саме в цей період своєї життєдіяльності він проявив послідовність і непохитність у відстоюванні українських інтересів. Як пише дослідник життя та творчості Уласа Самчука завідувач кафедри історії України МЕГУ, кандидат історичних наук Андрій Жив’юк, „компроміс пов’язаний із появою газети та висвітленням у ній позиції офіційних німецьких чинників (у чому й звинувачувала письменника радянська критика), був неминучий, і це треба ясно усвідомити”. Натомість це був єдино правильний шлях вірного члена ОУН, який таким чином знайшов своє місце в складних умовах німецької окупації.

Так, незважаючи на різні заборони та цензуру райхскомісаріату, на сторінках часопису переконливо звучали українські національні ідеї. Газета закликала відроджувати українську державність, розбудовувати всі ділянки народногосподарського життя. Водночас її журналісти та позаштатний актив сміливо розповідали про злочинну державу, якою є СРСР. Зі сторінок „Волині” до українського народу промовлялися такі слова, як „система”, „геноцид”, „етноцид”, „більшовицькі катівні”, „голодомор”. У березні 1942 року Самчука заарештувала німецька влада за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте незабаром його випустили на волю.

За час редакторської та журналістської праці впродовж 1941-1943 років опублікував понад 100 різноманітних матеріалів, серед яких передовиці, нариси, огляди, рецензії, репортажі, критика та ін. Вони поширювались в Україні через місцеві видання і мали значний резонанс. У листопаді 1943 року У.Самчук залишив Рівненщину. Після піврічного перебування у Городку під Львовом, вдруге осідає у Німеччині, рятуючись вже не від польської, а від радянської влади.

Заснований у грудні 1945 року в німецькому Ашафенбурзі Мистецький український рух (МУР) поставив завдання „у високомистецькій досконалій формі українського слова служити своєму народові і тим самим завоювати собі голос та авторитет у світовому мистецтві”. Одним з організаторів МУРу, його ідеологом та незмінним головою став Улас Самчук. Це була спроба об’єднати письменників на грунті безпартійності, солідарності, толерантності. Видавався збірник та альманах „МУР”, на з’їздах обговорювалися нові твори, шляхи розвитку української літератури, проблеми прози, драматургії, поезії.

У „мурівські” часи У.Самчук формулює свою вимогу „синтезу мислення”, сприйняття світу як основи дії. „Потребуємо думати, як демократ, як аристократ, як революціонер, як консерватист, як соціаліст, як націоналіст одночасно”, - пропонував власний варіант вирішення проблеми ідеології українського державотворення У.Самчук. Позитивне настановлення до історії, бо „коли ми не віримо минулому, ми не певні, чи зможемо виправдати наше сучасне”, позитивне настановлення до думок, з якими не згоден, сприйняття всього позитивного, що є в тих, з ким ти сперечаєшся, вміння піднятися над власним чи партійним заради великої справи – це єдиний шлях до великої мети – України”. Такою була позиція Уласа Самчука.

Оселившись у Канаді, Улас стає одним із співзасновників часопису „Наш вік”, мистецького об’єднання українських письменників „Слово”, бере активну участь у згуртуванні волинян Канади та США, діяльності товариства „Волинь”, Інституту Дослідів Волині, відродженні давніх звичаїв та обрядів, поширенні їх серед молоді, утвердженні думки про самобутність української культури. Він допомагає збирати кошти на видання книг про історію Волині, праць І.Огієнка, С.Килимника. До 50-річчя капели бандуристів ім.Т.Шевченка укладає її літопис, пише розділ до книги про кобзарство України. З’являються численні публікації в газетах „Свобода”, „Альманах”, „Літопис Волині”, спогади та мемуари.

Улас Самчук завжди перебував у епіцентрі громадсько-політичного життя України та Європи. І, напевно, саме це бурхливе політичне життя й формувало його як літописця національної історії. Ось як він сам писав про себе, коли йому виповнилося 40 років: „Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять – миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріяту Україна, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Голод 1932-33, концентраційні табори...”.

Літературна спадщина письменника післявоєнного періоду – це, насамперед, книги автобіографічного характеру: „На білому коні” та „На коні вороному”. У романі „Юність Василя Шеремети” зображено ідеї, психологію, характери й побут української гімназійної молоді 1920-х pp. Тут Самчук виявив себе справжнім майстром, відтворюючи дійсність окупованої поляками Волині. „Мені хотілося б в художньому вислові передати головні етапи нашої, багатої на драматичні моменти, доби. Нам судилося бачити, чути і переживати більше, ніж можна було сподіватися протягом одного життя людини. Ми були свідками подій виняткових...”, - писав митець.

На особливу увагу заслуговує й публіцистика У.Самчука: нариси, замальовки з далекої батьківщини й враження від Нового Світу: „Планета ДіПі” – про долю українців із таборів переміщених осіб у Німеччині в 1945-1948 років; „П’ять по дванадцятій”, „Слідами піонерів” – про вимушену українську еміграцію до Америки; „Живі струни”, „Сонце з Заходу”, „В країні занепаду й руїни”.

Тоді ж він пише низку високохудожніх творів. Зокрема, роман „На твердій землі” – про життя українських емігрантів у Канаді. Перу мужнього письменника належить роман „Чого не гоїть огонь”, у якому відтворена героїчна боротьба УПА на Волині. До Уласа Самчука ніхто не порушував цієї теми, ніхто не відкривав ще гарячі сторінки самопожертви здебільшого безіменних вояків за незалежну Україну.

„Лебединою піснею” письменника стала трилогія „Ост”, над якою він працював протягом повоєнних десятиліть. У цьому епічному творі письменник зображує широку панораму українського життя, починаючи з повалення царизму й до Другої світової війни. У першій частині трилогії, „Морозів хутір”, йдеться про події національної революції 1917-1921 рр., друга частина „Темнота” присвячена долі України та її дітей у Радянському Союзі, у третій частині „Втеча від себе” розповідає про дівчат і юнаків, вивезених до Німеччини, про трагедію насильницької репатріації.

Титанічна творча праця У.Самчука вшанована українською діаспорою багатьма нагородами з нагоди його життєвих і літературних ювілеїв. Проте факт лишається фактом – на здобуття Нобелівської премії у 1980 році кандидатура Самчука була публічно запропонована редакцією торонтського російськомовного журналу „Современник”, і лише окремі українські діячі підтримали цю спробу. „Нобелівські перипетії” стали останнім життєвим рубежем, що його перейшов видатний митець краю.

Радянською пропагандою Улас Самчук був змальований як „фашистський прислужник”, і лише з постанням незалежної України, з нього знято гіркі, несправедливі звинувачення. Своєю величною творчістю він уславив український народ, створив художній літопис його боротьби, його перемог і поразок у складному та тривожному XX столітті. Усі твори Уласа Самчука не тільки не втратили своєї актуальності, вони спонукають нас до дії, знання своєї власної історії та збереження пам’яті про своє родинне коріння.

Нині в Україні видають твори Уласа Самчука, пишуть про нього статті та книги, по його романах ставлять спектаклі. Життя і творчість видатного письменника вивчають школярі та студенти, вчені пишуть дослідження.

Зокрема, за сприяння Рівненської облдержадміністрації та обласної ради відповідно до обласної Програми розвитку книговидавничої справи, збільшення випуску книг місцевих авторів на 2006-2010 роки вийшли: книга „Документ доби. Публіцистика Уласа Самчука 1941-1943 років”, упорядником якої є А.Жив’юк (2008 р.); літературно-краєзнавчий журнал „Погорина”, в якому опубліковано низку творів У.Самчука (2008-2009 рр.). Крім того, у 2008 році за сприяння окремих обласних громадських і політичних організацій, низки рівненських філій банківських установ побачило світ літературно-документальне видання „Неблудний син Великої Волині”, де представлено спогади сучасників, фото і матеріали про видатного письменника, зокрема про рівненський період його життя та діяльності.

У вересні 2009 року в Національному університеті „Острозька академія”, вийшла в світ збірка творів Уласа Самчука „Марія”, „Віднайдений рай” та „Чого не гоїть огонь”. А 25 листопада з ініціативи розпорядників спадщини великого письменника Оксани та Ярослава Соколиків (Канада) в цьому закладі стартував Всеукраїнський конкурс „Тема боротьби за незалежність України у творчості Уласа Самчука”.

17 лютого ц.р. у Рівненській державній обласній бібліотеці з нагоди відзначення 105-ї річниці від дня народження українського письменника У.Самчука проведено презентацію книги з опублікованим романом У.Самчука „Кулак”, підготовленої до друку МО ВУТ „Просвіта” ім. Тараса Шевченка за сприяння управління культури і туризму виконкому Рівненської міськради.

У 2007 році у Рівному відкрито літературний музей Уласа Самчука як відділ Рівненського обласного краєзнавчого музею. В експозиції представлено перші видання творів видатного митця, фотографії, документи, речі з його рівненської квартири. А нещодавно розпорядники його спадщини подружжя Соколиків привезли з Канади й передали музеєві кілька сотень фотознімків і документів із особистого архіву письменника.

А при Дерманській гімназії Здолбунівського району ось уже 15 років працює народний літературно-меморіальний музей Уласа Самчука, який наприкінці минулого року став фіналістом І-го Всеукраїнського конкурсу на кращий громадський музей і виборов почесне ІІІ місце у номінації „Видатний земляк ”.

У 2005 році, на відкритті пам’ятника Уласові Самчуку в обласному центрі, рівненський письменник і краєзнавець Євген Шморгун сказав про нашого славного земляка такі слова:

Десь чужина йому тернила долю,

Та він Вітчизні думи присвятив,

Він чесно ніс волинську вольну волю

В душі одвертій крізь чужі світи.