«Пісня про сорочку» Т. Гуда в перекладі І. Франка

«Пісня про сорочку» Т. Гуда в перекладі І. Франка

Д.М. Кузик

Відомий англійський поет Томас Гуд (1799-1845) один із перших у світовій літературі звернувся до зображення життя пролетаріату.

«Пісня про сорочку» з її гострим викриттям експлуатації в буржуазному суспільстві знайшла широкий відгук серед читачів Європи і була перекладена багатьма мовами. Досить популярною вона була в Росії. Дослідники виявили близько десяти російських інтерпретацій цього твору. Зокрема, широко відомий переклад, зроблений М. Михайловим. У статті «Михайло Ларіонович Михайлов» український поет П. Грабовський відзначив, що саме цей переклад належить до творів, які «становлять найкращі перлини в перекладному письменстві російському».

В Україні в справі популяризації Томаса Гуда багато зробив той же Павло Грабовський. Він переклав понад десять віршів англійського поета, в тому числі й знамениту «Пісню про сорочку». В 70-х роках «Пісня про сорочку» привернула творчу увагу О. Навроцького та І. Франка. Дещо пізніше цей твір переклав П. Капельгородський.

Серед українських інтерпретацій Т. Гуда особливо виділяється переклад І. Франка, зроблений у 1878 р.

Як дослідник і перекладач зарубіжного письменства І. Франко зосереджував увагу передусім на тих творах, в яких були втілені демократичні, прогресивні ідеї. З-поміж багатьох віршів Т. Гуда він вибрав для перекладу «Пісню про сорочку» та «Сон вельможної пані» — твори, в котрих змальовано злидні й страждання пролетаріату і засуджено соціальну несправедливість. Як бачимо, ідейна позиція перекладача виявляє себе на всіх стадіях його праці, починаючи з вибору оригіналів.

Переклади І. Франка з Т. Гуда ще не привертали уваги літературознавців. Тим часом «Пісня про сорочку» є яскравим прикладом того, як уміло передавав Каменяр у своїх перекладах ідейний зміст та художню своєрідність творів іншомовних літератур.

Уперше Франків переклад «Пісні про сорочку» був надрукований за підписом «Мирон» у збірнику «Молот», що вийшов у Львові в 1878 р. Як відомо, збірник був заборонений. У так званій «підставі» конфіскації збірника якийсь з чиновників львівської поліції писав про це: «В статті під заголовком «До молоді» і «Пісня про сорочку» і «До Шевченка» автор називає панівних осіб стоголовими катами темного народу, якому краще було б в турецькій і варварській неволі, ніж в таких муках, в яких він знаходиться зараз». Нагадаємо, що російський переклад М. Михайлова також постійно перебував під забороною царської цензури, яка знаходила в ньому «соціалістичні тенденції» та «їдкий докір багачам за байдужливе ставлення до бідних».

Твір Т. Гуда характеризується чіткою структурою, ясністю стилю та поетичної архітектоніки. Він складається з одинадцяти строф (дев’ять строф — власне пісня і дві, що утворюють її кільце-рефрен). Переклад І. Франка зберігає цю своєрідність побудови. В українському варіанті маємо такі ж однотипні восьмирядкові строфи, як і в оригіналі. Остання строфа у І. Франка, як і в Т. Гуда, — дев’ятирядкова. Зберіг Франко також нерівномірне чергування трьох- і чотирьохударних рядків англійського вірша і з незначними відхиленнями відтворив авторську систему римування.

Переклад відзначається не тільки відтворенням ритміко-інтонаційної структури та строгої лаконічності вірша, але й збереженням системи образів. Це добре видно на прикладі вступної строфи, в якій змальовано портрет швачки:

І. Франко:
Робити-робити-робити,
Аж мозок кипить і мішаєсь,
Робити-робити-робити,
Аж око кров’ю заливавсь!

М. Михайлов:
Строчку-ластовку-ворот-
Ворот-ластовку-строчку.

Український переклад свідчить про велику увагу Франка до цих рядків поезії, що становлять емоційно-образний зачин. Добрий знавець народного побуту та особливостей народної психології, Франко знайшов, зокрема, вдалі слова й означення для відтворення епітетів, якими так колоритно змальовується зовнішній вигляд робітниці. В перекладі — «Руками, мов скіпи, марними, сухими». У Франка порівняння виростає з епітетів і посилює їх. При цьому наявний у першотворі елемент градації не втрачається. Франко перекладає: «У лахах нужденних сиділа вона». Очі швачки «червоні, підпухлі», у них «ні сльозинки». В оригіналі було «з повіками важкими й червоними». Таким чином, Франко майстерно передав усі деталі портрета знедоленої трудівниці, «дрижачі уста» якої «жалібно сей «Спів про сорочку» виводять».

Певну емоційну роль у цитованій строфі відіграє анафора, що з’єднує два перші рядки. В перекладі відсутність анафори компенсується лексичним повтором у п’ятому рядку: «Без тямки, без впину літає рука». До того ж, у Франка є анафора, не задана оригіналом (А очі довкола... А з голоду...), що також допомагає передати настрій твору.

Далі йде сама пісня швачки, «пісня в пісні» — гірка сповідь робітниці, прокляття капіталістичному світові. Франко зрозумів, що ця розповідь-скарга найголовніша у творі, тому й намагався зберегти всі важливі відтінки її змісту.

Численні анафори й переноси ніби стягують строфи твору, імітуючи безперервний характер праці. Це знайшло відображення в перекладі І. Франка.

Основним художнім засобом «Пісні про сорочку» є повтори, які підсилюють драматизм розповіді. Рядок «Work-Work-Work!» (Робити-робити-робити!) з алітерацією звука «w» повторюється у другій, третій, шостій, сьомій і восьмій строфах поезії. Така інструментовка розрахована на свідоме звуконаслідування.

Одноманітність праці швачки виражається в цій строфі перш за все семантичним значенням виразів «поки мозок не почне плавати» і «поки очі не стануть важкими і тьмяними», а також за допомогою звукової організації вірша. Рядки повторюються в сьомій строфі оригіналу тільки в іншому порядку. Одноманітність роботи передається у перекладі рядками:

Рубці, рукави і манкети,
Манкети, рукави і рубці.

До речі, технічно схожі варіанти цим повторам і рефренам знайшли й інші перекладачі «Пісні про сорочку»:

П. Грабовський:
Поробляй: стібок, ластівка, зшив, Зшив, ластівка, стібок-доріжка.

Вдале відтворення у Франковому перекладі знайшли й інші повтори, алітерації, використані в оригіналі. Порівняймо для прикладу такі рядки:

Шелесть! Шелесть! Шелесть! Нужди се шипуче прокляття! Весільна сорочка для вас — Для мене смертельнеє шмаття!

Відтворивши звукові образи строфи, Франко добре передає душевний стан робітниці, гірку іронію її слів про те, що шиє вона одночасно «саван і сорочку». Саван собі, а сорочку багачам. Франко навіть підсилив антитезу, «Весільна сорочка для вас — для мене смертельнеє шмаття!»

Дещо незвичною видається, однак, метафора Франка на початку цієї строфи: «Се ж ви не сорочку, а кров // Живую будете вдягати!» В оригіналі натомість маємо словесну гру, основану на полісемії слова. Українському поетові, очевидно, йшлося про те, щоб виділити важливе для розуміння смислу усього твору слово «кров». Свій переклад «Пісні про сорочку» Франко адресував передусім галицьким робітникам. Добре розуміючи, що окремі місця твору в дослівнім перекладі могли б мати цілком інший зміст в очах цих читачів, він вносив у текст певні зміни й уточнення. Перекладаючи, наприклад, строфу, де праця швачки порівнюється з працею невільника, бо треба трудитися «від одного втомлюючого передзвону дзвонів до іншого», Франко замінив фразу про «передзвони» рядком «Чи сонце заходить, чи сходить!» Вкажемо у зв’язку з цим на елементи українізації, зокрема, в перекладі «пейзажних» строф пісні. Як в оригіналі, так і в перекладі Франка, картина природи виникає в гірких спогадах і мріях швачки. Це скарга на її важку долю. З метою наближення твору до українського читача, І. Франко вводить нові кліматичні реалії. В перекладі маємо «Як метіль мете надворі». Заметілі, як відомо, не характерні для Англії, зате добре знайомі жителям України. Далі в перекладі читаємо, що робітниця мусить працювати і в гарячі дні, коли «сонце жарить навесні». В оригіналі було «коли погода тепла і світла».

Швачка Т. Гуда важко зітхає, думаючи про весну, про весняні квіти. В уяві українського читача прихід весни не асоціюється з первоцвітом, тому-то у перекладі маємо загальне «цвіти»: «Де ясно, — де цвіти весною». Швачка прагне відпочинку, вона хоче на хвилину вирватись на волю, відчути небо над головою, траву під ногами. Перекладач і тут вносить зміни в стилі українського фольклору. В перекладі вже йдеться про «небо вгорі, як кришталь» і «траву наче шовк». З усної народної творчості взято також тавтологічний вираз «вільної волі» /«Ах, хвильку коротку лише — Не втіхи, а вільної волі!», який, до речі, неодноразово зустрічаємо в оригінальних поезіях Каменяра. Трапляються в перекладі і зменшувальні слова (сльозинка, годинонька, хвилька, хатина), які, хоч дещо не відповідають стилеві англійського вірша, красномовно передають ставлення перекладача до робітниці. Як і в інших ранніх творах І. Франка, є тут немало діалектизмів («та чей же», «запіють», «шмаття»).

Аналіз перекладу «Пісні про сорочку» показує, що Франкові вдалося майстерно передати зміст, ідейне спрямування й головні поетичні образи першотвору. Специфічна українська лексика та деякі етнографічно-побутові реалії допомогли йому відтворити народність оригіналу.

Л-ра: Українське літературознавство. – Львів, 1979. – Вип. 32. – С. 28-33.

Биография

Произведения

Критика



Ключевые слова: Томас Гуд,Thomas Hood,«Песня о рубашке»,І. Франко,критика на творчество Томаса Гуда,критика на произведения Томаса Гуда,скачать критику,скачать бесплатно,английская литература 19 в.

Читайте также