17 декабря 2017 в 21:24 Томас Гуд (Thomas Hood) 128

Поезія Томаса Гуда в українських дожовтневих перекладах

Поезія Томаса Гуда в українських дожовтневих перекладах

Д.М. Кузин

Томас Гуд (1799-1845) — один з «попутників» чартизму, котрий у своїх творах, особливо в тих, що були написані у період з 1843 по 1845 рік, змальовував злидні та страждання англійського пролетаріату.

Вперше «Пісня про сорочку» була опублікована у 1843 р. в сатиричному журналі. Вона справила велике враження на читачів, відразу набула широкого міжнародного резонансу і протягом недовгого часу була перекладена багатьма європейськими мовами. Особливий інтерес до «Пісні» виявляли російські перекладачі, англійський дослідник творчості Т. Гуда відзначив, «Пісня про сорочку» залишається найпопулярнішою в Росії, її знають навіть школярі.

Перший російський переклад «Пісні про сорочку» належить М. Михайлову. Цей переклад користувався великою популярністю в революційно-демократичних колах Росії, не раз друкувався у нелегальних збірках. Він був високо оцінений українським революційним демократом П. Грабовським, який відносив його до «найкращих перлин в перекладному письменстві російському». У той самий час переклад М. Михайлова перебував під постійною забороною царської цензури, яка знаходила в ньому «соціалістичні тенденції» та їдкий докір багатіям за байдуже ставлення до бідних.

Широковідомим було ім’я Т. Гуда і в Україні. Тут його викривальну і гостросатиричну поезію для широких читацьких кіл відкрив І. Франко. У 1878 р. у збірнику «Молот» І. Франко надрукував свій переклад «Пісні про сорочку». Збірник був заборонений львівською поліцією. Цензор так мотивував заборону збірника: «В статті під заголовком «До молоді» і «Пісня про сорочку» і «До Шевченка» автор називає панівних осіб стоголовими катами темного народу, якому краще було б у турецькій і варварській неволі, ніж в таких муках, в яких він знаходиться зараз».

Франкові вдалося передати ідейну спрямованість оригіналу, зберегти поетичні образи першотвору, не порушуючи його строфічної структури.

У 1879 р. у збірнику «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів» І. Франко надрукував свій переклад вірша Томаса Гуда «Сон вельможної пані». У цьому творі також відображено гірку долю мільйонів замучених нуждою і непосильною працею робітників Англії. Хоч вірш написано в дещо філантропічному дусі, в умовах Австро-Угорської монархії він сприймався як соціально-викривальний твір.

Та найбільша роль у справі популяризації поезії Т. Гуда в Україні належить П. Грабовському.

У 1895 р. у збірці «З чужого поля» був опублікований переклад «Пісні про сорочку», яку П. Грабовський вважав одним з найвидатніших творів світової літератури. У «Передмові» до збірки перекладач зауважив, що в ній «читачі надибають і п’єси всесвітньої вартості, як-от Гудова «Пісня про сорочку».

У львівському журналі «Зоря» (1897, № 2) був надрукований переклад вірша «Знов згинула душенька праведна». До збірки «Кобза» (1898) ввійшли переклади «Золота» та «Над морем», а в 1900 р. у журналі «Літературно-науковий вісник» (№ 5) було надруковано переклади таких віршів: «В працюванні наша сила», «Ластівочка з вирію полетить...», «Град летить. Нахмарило» та «Всю ніч пильнували її ми».

Перелік перекладених віршів англійського поета свідчить про те, що увагу П. Грабовського привертали ті твори іншомовних поетів, які відзначалися «згодою думок з його власними» або які служили для нього засобом для вираження власних настроїв і мрій. Є. Кирилюк пише з цього приводу: «Ми ясно бачимо, чому саме такий англійський поет [Томас Гуд. — Д. К.] став співзвучним поетові-засланцеві. Викривальні мотиви, мотиви соціальної боротьби спричинились до такого вибору».

Першим твором Т. Гуда, за переклад якого взявся П. Грабовський, була також «Пісня про сорочку». Переклад був зроблений в Ізюмській тюрмі. Товариш П. Грабовського по засланню згадував: «Принаймні я так з’ясовую собі той факт, що спроби перекладати чужоземних поетів, чим Граб так збагатив українську літературу, починаються у нього ще в Ізюмській тюрмі; Так, він дав мені тамечки читати свій переклад «Пісні про сорочку» Т. Гуда». Саме в той час П. Грабовський написав свої оригінальні поезії, що потім увійшли до збірки «Пролісок». Основним лейтмотивом збірки є мотив соціальної боротьби. До речі, до збірки ввійшов вірш «Швачка», на створення якого, очевидно, П. Грабовського надихнула робота над перекладом твору Т. Гуда.

Основним завданням, яке ставив перед собою Грабовський, перекладаючи «Пісню про сорочку», було відтворити змальовану Гудом картину каторжної праці швачки, передати внутрішню напругу, біль, гнів і протест автора проти соціального ладу, який прирікав людей на голодну смерть.

П. Грабовський відтворює загальний настрій твору, рух його образної думки, не порушуючи строфічної будови вірша. Він передає вмотивований жанровою специфікою, характерний для пісенних форм прийом кільцевої композиції. Перша й остання строфи вірша утворюють кільце-рефрен. У перекладі перша і остання строфи, за винятком одного рядка, — аналогічні. В одинадцятій строфі додано рядок. Грабовський дещо посилює мотив соціального протесту. У нього цей рядок звучить так: Вчуйте, дуки, той стогін марний!

Дотримуючись послідовності змісту англійського твору, П. Грабовський досить точно передає деталі зовнішнього вигляду швачки, її побуту й праці:

Потомилися пальці слабі, Червоніють отемрені очі, — Швачка ж голкою вертить в журбі, На ній лахми якісь нежіночі. Ший, ший, ший — Серед бідності, голоду, спраги! І тремтів її голос смутний, — Про сорочку співав без розваги. Поробляй, поробляй, поробляй! Доки півень не крикне на дворі. Поробляй, поробляй, поробляй, Доки з неба присвічують зорі. О, була б краще, нещаснице, ти Хоч рабою у турка-деспота. Де вік жінці душі не спасти, Коли се християнська робота!

Більшість поетичних образів оригіналу збережено, П. Грабовський дещо змінив лише характеристику образу турка. Замість епітета у перекладі маємо прикладку турка-деспота, яка підсилює ідейне спрямування вірша.

Слід відзначити, що П. Грабовський намагався зберегти у своєму перекладі оригінальне розташування художнього матеріалу в середині строфи, зберігаючи при цьому художні деталі першотвору. Особливо уважно поставився перекладач до численних повторів, паралельних конструкцій, які відіграють важливу роль у поетичній структурі пісні. Так, одноманітність, монотонність праці швачки передається у вірші Гуда повторами work, work, work і підсилюється лексичними засобами. Ця характерна особливість першотвору знайшла відображення у перекладі П. Грабовського. Повтор поробляй, поробляй, поробляй з алітерованим р та ший, ший, ший з алітерованим ш вдало передають стук швейної машинки і шелест матеріалу, з якого шиється сорочка. Переклад таким чином створює у читача такі самі зорові і слухові враження, як і першотвір. Безперервність та одноманітність праці передаються в оригіналі також за допомогою повтору у зворотному порядку рядка. Аналогічний повтор маємо у перекладі:

Поробляй: стібок, ластівка, зшив.
Зшив та ластівка, стібок — доріжка.

Адекватність перекладу П. Грабовського на прагматичному та естетичному рівнях підвищується завдяки збереженню звукової організації оригіналу, в даному випадку завдяки збереженню алітерації. Втрата анафори у першій строфі компенсується у другій: Доки півень не крикне на дворі, доки з неба присвічують зорі.

Мова перекладу позбавлена будь-якої книжності.

Глибоким співчуттям до бездомних, нещасних бідняків, які тисячами ночували на вулицях, у парках, під мостами і часто кінчали життя самогубством, пройнятий вірш Т. Гуда «Міст зітхань». У П. Грабовського він має назву «Знов згинула душенька праведна».

Про свій підхід до творів іншомовних літератур П. Грабовський говорив: «У декотрих поетів я брав тільки мотив, переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму». Саме так він поставився і до деяких віршів Т. Гуда.

Переспів вірша «Міст зітхань» на 22 рядки коротший від оригіналу в основному за рахунок пропуску окремих строф. Український інтерпретатор твору Т. Гуда не дотримується ні строфічної будови оригіналу, ні розміру, ні системи римування. Слід відзначити, проте, глибоке проникнення перекладача в ідейну суть першотвору, відтворення його загального настрою і трагічної інтонації. Поетична думка оригіналу відтворена до деякої міри завдяки збереженню таких елементів поетико-синтаксичної структури англійського вірша, як риторичні запитання (Хто вона? Над її домовиною Чи заплаче хто-небудь з своїх, Батько, мати з сумною розпукою Або, може, ще ближчий від їх?), паралельні конструкції (Підніміть же її помалесеньку, Положіть, як лежать подоба), асиндетон (Не було в неї, наче заклятої, ні рідні, ні близьких, ні кутка).

Інтонаційно близький до оригіналу переклад вірша. Вірш Т. Гуда складається з чотирьох чотирирядкових строф із схемою рим аЬаЬ. П. Грабовський дотримується еквілінеарності та еквіметрії, але йому не вдається повністю втриматися на стилістичному рівні першотвору. Так, у першій строфі перекладу відсутній повтор-підхоплення. Втрачено анафору у перекладі перших рядків другої строфи.

Ми пошепки всі говорили, Боялись її стурбувать,
Життя своє б щиро хотіли Небозі в той час дарувать.

У перекладі це передано словом пошепки та алітерованим с.

Лише частково зберіг П. Грабовський архітектоніку третьої строфи англійського вірша, суміжні рядки якої побудовані на антитезі, що підсилює драматизм розповіді:

То ляк, то надія несміла Боролися в серці щомиті,
Засне — нам здається: спочила, Умерла — ми думали: спить.

У своїй інтерпретації П. Грабовський досить поетично передає душевний стан ліричного героя, його бажання допомогти сердешній..

Показовим є вибір для перекладу пройнятого мотивом туги за рідним краєм, за свободою. Відомо, яке місце в оригінальній творчості перекладача займала тюремна тема. Рядки вірша співзвучні багатьом оригінальним творам українського поета.

Переклад змінює національний колорит вірша. Так, слова Гуда поет замінює нейтральним Вже мені не бачити рідної країни. За допомогою зменшувальних слів (ластівочка, додомоньку, головоньку, хмароньці, пароньці), постійних народнопоетичних епітетів (вітерець легесенький, сад зеленесенький, мила хата) П. Грабовський українізує твір Т. Гуда. У його переспіві вірш розширився за рахунок нових думок, яких немае в оригіналі.

Як співець трудового народу, П. Грабовський особливий інтерес виявляв до тих іншомовних творів, в яких оспівується робітнича праця. Таким є вірш Гуда «Пісня робітника». У переспіві П. Грабовського вірш має назву «В працюванні наша сила». Український варіант значно коротший від першотвору: замість 12 восьмирядкових строф оригіналу у переспіві — шість шестирядкових. Фактично, пройнявшись Гудовим мотивом, поет створив цілком оригінальний вірш, в якому наголошує, що основним змістом життя людини є праця, вона прославляє людину.

У 70-х роках минулого століття звертався до творчості Т. Гуда відомий український перекладач, член Кирило-Мефодіївського товариства О. Навроцький. Він перекладав вірш «Пісня наймита» та «Пісню про сорочку». Про популярність останньої свідчить те, що це був єдиний твір Т. Гуда, який був включений Б. Грінченком у програму зарубіжної літератури, складену для дочки Насті.

Досить цікавим в плані вивчення процесу засвоєння спадщини Т. Гуда в Україні є факт звернення Л.Я. Можаровського (псевдонім не вдалося розшифрувати. — Д. К.) до Петербурзького цензурного комітету у 1897 р. за дозволом надрукувати його український переклад «Пісні про сорочку». Мотивуючи відмову, цензор нагадав про заборону будь-яких українських перекладів взагалі, а також звернув увагу на «тенденцію» цієї «досить відомої» пісні Томаса Гуда, переклади якої і «російською мовою не дозволялись цензурою, з’явилися лиш в безцензурному друку». Рукопис перекладу Можаровського і відмова цензури зберігаються в архіві Санкт-Петербурзького цензурного комітету.

У 1907 р. «Пісню про сорочку» переклав П. Капельгородський. Під заголовком вірша П. Капельгородський зробив помітку «За Т. Гудом». Однак аналіз показує, що переклав він цей вірш, користуючись російським текстом М. Михайлова. Майже повністю збігаються рими деяких строф, окремі рядки і фрази. Порівняймо: «О, братья любимых сестер» у М. Михайлова та «О, браття коханих сестриць» у Капельгородського або «Поплакать бы — легче бы сердцу от слез.../ Нет слезы мои! Не теките.../ Шитья моего не мочите!» і «Заплакать би легше від сліз!.../ Ні, сльози мої, не течіть! / Шиття ви мого не мочіть!»

Іноді перекладач не знаходить українських еквівалентів і використовує русизми: кожа, криша та ін.

Незважаючи на зміну структури вірша (в оригіналі восьмирядкові строфи, в перекладі — чотирирядкові), перекладачеві вдалося відтворити емоційний настрій першотвору, рух його образної думки. Як і в оригіналі, у П. Капельгородського пісня швачки обрамлена строфами-рефренами. Намагався перекладач зберегти також інші повтори-рефрени, хоч це не завжди йому вдавалося. Не знайшов, зокрема, свого відтворення у перекладі оригінальний дзеркальний (у зворотній послідовності) повтор. У Капельгородського все значно простіше: Рубець за рубцем... без кінця.

Поряд з цим знаходимо у П. Капельгородського досить вдалі творчі знахідки-відповідники гудівської образності. Ось як лаконічно передав він сповнені гнівного протесту слова Т. Гуда:

Чого такий хліб дорогий,
А тіло дешевше та кров!

Історія українських перекладів творів Т. Гуда досить повчальна. Вона показує, що тут англійський поет був зустрінутий з великим інтересом і відразу здобув популярність. Прогресивна громадськість України і передові діячі культури високо оцінювали соціальне звучання пісень і віршів Т. Гуда, присвячених трудящим, бачили в його творах мотиви, співзвучні з українським життям, з ідеями української революційної демократії.

Л-ра: Теорія і практика перекладу. – Київ, 1991. – Вип. 17. – С. 48-56.

Биография

Произведения

Критика



Ключевые слова: Томас Гуд, Thomas Hood, П. Грабовський, «Песня о рубашке», критика на творчество Томаса Гуда, критика на произведения Томаса Гуда, скачать критику, скачать бесплатно, английская литература 19 в.