«Пісня про Гайавату» Лонгфелло в оригіналі та перекладах («Люлька Миру»)

«Пісня про Гайавату» Лонгфелло в оригіналі та перекладах («Люлька Миру»)

Лариса Безобразова, Вікторія Кравченко

Історія світової культури, літератури знає непоодинокі випадки видатних досягнень так би мовити на «чужому ґрунті», у травестіях, стилізаціях чи навіть містифікаціях. Українцям не треба далеко ходити за прикладами. «Енеіда» Івана Котляревського, з якою ми пов'язуємо початок нової української літератури і української мови, саме й була такою травестією. Це, звичайно, тема окремої розмови, але цікаво було б дослідити усі культурні «нашарування» від Вергілія аж до перекладів «Енеїди» Котляревського іншими мовами, подивитися, що ж зберігається як константа, як таке, що визначає і зміст, і дух, і форму поеми. Цікаво визначити, яким же сильним позиціям віддається перевага у всіх цих трансформаціях.

Маємо таку можливість на іншому літературному матеріалі — поемі видатного американського англомовного письменника Генрі Водсворта Лонгфелло «Пісня про Гайавату». У попередніх публікаціях рубрики «Поезія і проза ліричного перекладу» ми розглянули основні засади поетичного перекладу, з'ясували, що він базується на збереженні сильних позицій для тих компонентів тексту, що є для нього визначальними, розглянули конкретну реалізацію цього постулату у перекладах 66 сонета Шекспіра та у вірші Лєрмонтова «На севере диком стоит одиноко...» («На півночі кедр одинокий...») і переконалися, що кожного разу це детерміновано змістом поетичного оригіналу. Що ж являє собою ця «Пісня про Гайавату», про яку далі йтиметься у нашій статті, яка історія її створення, її змістовий пафос та формальна своєрідність?

Індіанські сюжети не є чимось винятковим для американської літератури XIX та навіть і XX століття. Згадаймо хоча б Фенімора Купера чи Майн Ріда, чи хоча б нашого сучасника Фреда Водсворта з його щемливою повістю «Чужак з острова Барра» та ін. Усі вони, попри їхні виразні симпатії до індіанців, творили з позиції білої людини з усіма її «месіанськими» комплексами. А Лонгфелло спробував подивитися на світ очима індіанця, відтворити його світосприйняття. Результатом цих намагань і стала «Пісня про Гайавату», безперечно, тільки стилізація, але надзвичайно талановита, яка стала явищем не тільки американської чи англомовної, але й світової літератури.

Історія створення «Пісні про Гайавату» бере свій початок з юнацьких років Лонгфелло, коли він вивчає колоніальні війни Америки, знайомиться з етнографічними та історичними матеріалами про індіанців, із захопленням вивчає, наскільки можливо, фольклор, читає Джона Ніла, Джеймса Фенімора Купера, Чарлза Брокдена Брауна, Геккельвельдера. Уже в юнацькі роки Лонгфелло присвячує індіанцям ряд віршів, у яких відтворює важке, сповнене труднощів життя корінних жителів Америки, їх суворі, але поетичні образи, протестує проти знущань колонізаторів, які вигнали індіанців з їх рідної землі, лишивши як історичну перспективу поневіряння і занепад. З часом інтерес Лонгфелло до індіанської тематики поглиблюється, у поле його зору потрапляють глибокі історичні, етнографічні, фольклорні дослідження, і невдовзі поет стає справжнім знавцем, який абсолютно компетентно відповідає на запитання слухачів, як це сталося, наприклад, у 1842 році під час його поїздки у Європу.

Лонгфелло використав усі наявні можливості для особистих контактів з індіанськими вождями, громадськими діячами, з пересічними індіанцями, мав серед них друзів. Так, у 1849 році він мав змогу говорити з вождем індіанського племені оджибвеїв Кахге-га-гах-баухом, поетом і проповідником, автором автобіографічної книги, надрукованої у Філадельфії у 1847 році. Легенди, почуті від цього талановитого індіанця, Лонгфелло використав у поемі про Гайавату. Проте становлення Лонгфелло-письменника відбувалося не тільки в американському, але й загальносвітовому, зокрема західноєвропейському контексті, що й зрозуміло, коли мати на увазі тривалий і суперечливий розвиток американської культури, відсутність національних традицій, постійне поповнення населення внаслідок еміграції — все це суттєво утруднювало розвиток національної поезії у традиційному розумінні. Тяжіння Лонгфелло до європейської культури підтримувалося й тим, що він знав багато європейських мов, а це відкривало йому шлях до світових шедеврів від древніх класиків Греції і Риму, поезії середньовіччя і раннього реалізму.

Величезне враження на Лонгфелло справила ісландська «Едда»; недаремно сам поет називав свою «Пісню про Гайавату» індіанською «Еддою», підкреслюючи цим бажання створити епос, подібний до скандинавського. З цікавістю справжнього поета-романтика Лонгфелло в оригіналі читає балади і саги древніх скальдів. Але найбільше враження, на загальну думку, справила на нього «Калевала». Ось що сам поет пише у своєму щоденнику: «Я у захваті від фінського епосу «Калевала». Він просто чарівний». У ці ж дні у нього остаточно склався план створення поеми про Гайавату. 22 червня 1854 року у щоденнику з'являється запис: «Нарешті я уклав план поеми про індіанців, план, котрий здається мені єдино правильним. Він полягає у тому, щоб поєднати їх прекрасні легенди у єдине ціле. Я продумав і розмір вірша, який, на мій погляд, буде єдино правильним для втілення такої теми — це розмір «Калевали», названий ученими «чотиристопним хореєм».

Лонгфелло, учений і поет, опрацьовує багато джерел, відбирає найбільш типові індіанські міфи і легенди і створює цілісний твір, який змальовує правдиву картину життя кількох індіанських племен. Цей твір має історичну основу, але творчо переосмислену, зпоетизовану, насичену художніми образами, символами. Порівняно з історичними фактами, Лонгфелло пересуває зображувані у поемі події на ціле століття уперед. Головний герой поеми — легендарний Гайавата — змальований як сучасник появи європейців на американському континенті, тобто він живе і діє у XVII ст., у той час як історичний Гайавата жив у XVI ст. Лонгфелло опоетизував у «Пісні» політичного реформатора, засновника знаменитої ірокезької Ліги п'яти племен. Замість суворого політичного діяча, одного з онондагських вождів, у поемі постає образ напівбога, напівлюдини, традиційного героя народних епічних творів. Історичні й етнографічні дослідження, що з'явилися уже після виходу в світ «Пісні про Гайавату», подають зовсім іншу картину життя канадських індіанців безпосередньо перед появою білих колонізаторів. Але ніхто й не чекає від поеми Лонгфелло фотографічної точності. Це літературний твір, поетичне узагальнення, і так до нього і треба ставитися. «Пісня про Гайавату» передає дух, особливості світосприйняття, як тепер говорять, ментальності, індіанців. Цим вона цінна, і у такій ролі увійшла до світової літературної скарбниці.

«Пісня про Гайавату» була помічена відразу. Вже у 1856 році у журналі «Современник» з'явилася схвальна рецензія. Її автор, між іншим, зазначає, що Лонгфелло використав розмір, запозичений із шведського перекладу «Калевали»; цим же розміром зроблено й переклад «Слова о полку Ігоревім», його ж використано у чеських баладах та сербських піснях. Отже, на думку рецензента, поема Лонгфелло співзвучна слов'янським народним віршам, у тому числі й російським. І в подальшому дослідники не залишали поза увагою поему Лонгфелло. Почалися й спроби перекласти її російською мовою. Найкращий російський переклад російською мовою належить Івану Буніну. Гадаємо, цього імені достатньо, аби засвідчити найвищу якість перекладу. До Буніна таку ж спробу здійснив Д.М. Михаловський. На Україні найбільш відомими є переклади Олександра Олеся і Костянтина Шмиговського. Аналіз названих чотирьох перекладів (Михаловського, Буніна, Олеся та Шмиговського) у порівнянні з оригіналом та зробленим нами буквальним перекладом свідчить про збереження сильних позицій, що і сприяло збереженню художньої своєрідності та поетичного звучання твору. Власне, це було свідомим поетичним завданням перекладачів. Ось як про це пише у передмові Іван Олексійович Бунін: «Я скрізь намагався триматися якомога ближче до оригіналу, зберігати простоту і музичність мови, порівняння й епітети, характерні повторення слів і навіть, по можливості, число й розташування віршів. Це було нелегко: короткість англійських слів увійшла у прислів'я; іноді доводилося свідомо жертвувати легкістю вірша, щоб з одного рядка Лонгфелло не робити декількох. З іншого боку, деякі вірші оригіналу майже слово у слово вкладалися в російські, чим пояснюється близькість мого перекладу місцями з перекладом Михаловського. Сміливо можу сказати одне: я працював з гарячою любов'ю до твору, дорогого для мене з дитинства, і з повною сумлінністю, цією слабою даниною моєї вдячності великому поету, який дав мені стільки чистої і високої радості». Ми не маємо свідчень інших перекладачів про те, з якими труднощами вони стикнулися і за допомогою яких засобів їх долали, але, безперечно, вони були аналогічними.

Поетична композиція «Пісні про Гайавату» потребує окремої і детальної розмови, ми ж зазначимо тут тільки ті особливості, які визначаються як сильні позиції і тому потребують обов'язкового збереження у перекладі. Це особливості різних рівнів: синтаксичні (різного роду повтори, паралелізми), звукові (асонанси, алітерації, тобто ті ж таки повтори, але на звуковому рівні), лексичні (як, наприклад, безеквівалентна лексика, власні назви, до яких ми ще детально звернемося).

Поема Лонгфелло позначена безперечними ознаками стилю епічної поезії: яскраві порівняння, повтори, гіперболи, розмаїття епітетів, метафори, контрастні порівняння. Перелічені риси властиві народному епосу взагалі, а зовсім не обов'язково індіанському. До того ж автор прагне поєднати у поемі дух і традиції індіанського фольклору з символікою, метафоричністю, образністю англійської мови. Чи здійсненна ж це задача? До того ж віршований ритмічний розмір (чотиристопний хорей), яким написано поему, властивий європейському фольклору і «Калевалі», а зовсім не індіанському народному епосу. Хоча для годиться треба зазначити, що цей віршований розмір (чотиристопний хорей або тетраметр) вже й до Лонгфелло пробували використовувати для передачі індіанських народних пісень, так чи інакше він, безумовно, сприймається як характерна ознака народного епосу і тому його використання виправдане у стилізаціях під народну творчість, якою є «Пісня про Гайавату». Є підстави твердити, що манера Лонгфелло ближча до «Калевали», ніж до власне індіанського епосу.

В композиційному просторі «Пісні про Гайавату» спостерігаємо майстерне використання цілого ряду сильних позицій, які зберігаються й у перекладах. Перш за все це паралелізми, коли одна й та сама думка висловлюється у двох, трьох, а іноді і чотирьох повторах.

(Тут і далі тексти і переклади з них подаємо у такому порядку: оригінал, буквальний переклад, переклад О. Олеся, переклад І. Буніна):

1. Listen to the words of wisdom,
Listen to the words of warning,
From the lips of the Great Spirit,
From the Master of Life, who made you!

2. Послухайте слова мудрості,
Послухайте слова перестороги
З Вуст Великого Духа,
Творця Життя, того, хто створив вас!

3. Слухайте уважно Мудре слово і пораду,
Що вам скаже, нерозумним,
Той, хто дав життя всім людям.

4. Слову мудрости внемлите,
Слову кроткого совета
От того, кто всех вас создал

Використовує Лонгфелло і звукову атракцію, тобто повторення тих самих або споріднених звуків:

1. .../ have given you streams to fish in,
I have given you bear and bison,
I have given you roe and reindeer,
I have given you brant and beaver.
Filled the marshes full of wild-fowl,
Filled the rivers full of fishes...

2. ... Я дав вам струмки, щоб ловити рибу,
Я дав вам ведмедя і бізона,
Я дав вам косулю і оленя,
Я дав вам казарку і бобра,
Наповнив болота дичиною,
Наповнив річки рибою.:.

3. ...Дав вам вОди для рибальства,
Дав ведмедя і бізона,
Дав вам сарну і оленя,
Дав бобра вам і казарку,
Напустив я риби в ріки,
На болота — диких птахів, — ...

4. Дал для рыбной ловли води,
Дал медведя и бизона,
Дал оленя и косулю,
Дал бобра вам и казарку;
Я наполнил реки рыбой,
А болота - дикой птицей.

У пісні часто зустрічаємо постійні епітети, що властиво фольклору багатьох народів:

«Великий Дух» — (The Great Spirit),«Гітчі Маніту - могутній» (Gitche Manito, the mighty), «далекі води» (far-off waters), (far-off Rocky Mountains) — «далекі скелясті гори», (The Master of Life, ascending) — укр. «Творець Життя, який здіймається».

Не рідкість в аналізованому творі і так звані декоративні епітети, тобто ті, які слугують створенню зовнішньої характеристики:

«brightest feathers» — укр. яскраве пір'я;
«paternal love and pity» — укр. батьківська любов і жалість;
«stubborn natures» — укр. вперті душі;
«voice majestic» — укр. магічний голос;
«denser, bluer vapor» — укр. густіша синіша пара.

І. Бунін у перекладі також зберіг цю сильну позицію: «После - гуще, синим паром, Забелел в лугах клубами...»

Сильною позицією є також метафори та порівняння, особливо у складі паралелізмів:

Painted like the leaves of Autumn,
Painted like the sky of morning.
Розмальовані, як осіннє листя Розмальовані, як ранкове небо.
...в яскравих фарбах Як дерева в час осінній,
Наче ранок на світанні...

4. ... в ярких красках, —
Словно осенью деревья,
Словно небо на рассвете...

Властиві народному епосу гіперболи або перебільшення. Широко використовуються вони в аналізованому творі для змалювання фантастичних, надприродних картин:

While the Master of Life, ascending,
Through the opening of doud-curtains,
Through the doorways of the heaven,..
Vanished from before their faces...

Поки Творець Життя здіймався
Крізь відкриту завісу хмар.
Крізь вхід до небес...
Він зник у них на очах..

...В ту хвилину, як завіса Темних хмар заколихалась І у дверях світлих неба Птчі-Маніто сховався...
...В ту минуту, как завеса Облаков заколебалась,
И в дверях отверстых неба Гитчи Манито сокрылся...

протиставлення, антитези, контрасти також можуть змістовно наповнювати паралелізми:

All your strength is in your union,
All your danger is in discord...

...Вся ваша сила в вашій єдності.
Вся небезпека у ваших війнах..

...Ваша сила тільки в згоді,
А безсилля - в ворожнечі...

...Ваша сила - лишь в согласье,
А бессилие - в разладе...

Серед повторів особливо зазначимо кінцеві, коли повторюється останнє слово синтаксичної конструкції чи віршованого рядка; ця виразна риса дуже характерна для індіанських балад:

Till it touched the top of heaven,
Till it broke against the heaven...
...But as quarrels among children.
But as feuds and fights of children!

Поки не торкнувся куполу неба,
Поки не зламав знову небо...
Як на суперечку між дітьми,
Як на ворожнечу і бійки дітей.

...І торкнувся врешті неба,
розлився, розкотився...
...Наче батько, подивився
На дитячу ворожнечу...

Наконец коснулся неба И волнами в сводах неба Раскатился над землею...
...Как на злобу малолетних,
Как на ссору в детских играх...

Однією з найбільш виразних і навантажених сильних позицій у поемі є безеквівалентна лексика і, зокрема, власні назви. Саме ці елементи слугують найяскравішим засобом стилізації, створення індіанського колориту. У порівняно невеликому тексті поеми ми виявили їх 176. Семантичний їх аналіз дозволив виділити такі групи:

імена індіанців:
Hiawatha — Гайавата, Mudjekeewis — Маджеківіс, Chibia'bos — Чайбайабос, Nokomis — Нокоміс, Ja'goo — Ягу, Pau-Puk-Kee'wis — По-Пок-Кіеіс.

назви птахів:
голуб (Omeme), біла гуска (Wa-be-wa'wa), гуска (Wa'wa), сова (Ko'ko-Ko'ho), лебідь (Mahnahb'zee), чапля (Shuh-shuh- gah).

назви природних явищ:
дим (Pukwana), Східний Вітер (East-Wind), Північний Вітер (the North-Wind, Kabibonokka), Південний Вітер (Shawondasee).

географічні назви (топоніми):
Vale of Tawasenta — долина Тавазента, Valley of Wyoming — долина Вайомінг, Tuscaloosa — ліс, Rocky Mountains — Скелясті Гори.

назви тварин:
білка (Adjidaumo), бобер (Ahmeek), жаба (Dahinda), змія (Kenabeek), ведмідь (Mishe-Mokwa), заєць (Wabasso).

пори року і місяці:
квітень (Moon of brigtnights),TpaeeHb (Moon of leaves), червень (Moon of strawberry).

астрономічні назви:
комета (Ishkoodah), Ранкова Зірка (Star of Morning).

назви племен:
Delawares Щелавари), Mohawks (Могоки), Choctaws (Чоктоси), Comanches (Команчі), Shoshonies (Шошони), Hurons (Гурони), Dacotahs (Докоти);

наприклад, назви більшості тварин, риб.

Частина з наведених прикладів має еквіваленти у мовах перекладів, але поети-перекладачі свідомо вживають індіанські запозичення для створення відповідного національного колориту. Аби все ж таки текст був зрозумілий читачу, і Лонгфелло, і його перекладачі вміщують невеликий словничок, укладений з безеквівалентної лексики.

Лонгфелло створив також чимало віршів, новел, кілька п'єс, два романи, книгу нарисів, блискучі переклади, аж до «Божественної комедії» Данте. Але у світову літературу він увійшов насамперед як автор безсмертної «Пісні про Гайавату», якою от уже півтора століття зачитуються діти і дорослі у різних країнах і на різних континентах.

Л-ра: Всесвітня література та культура в навчальних закладах. – 2001. – № 6. – С. 36-40.

Биография

Произведения

Критика



Ключевые слова: Генри Уодсворт Лонгфелло, Henry Wadsworth Longfellow, перевод с английского, «Песнь о Гайавате», The Song of Hiawatha, критика на творчество Генри Лонгфелло, критика на произведения Генри Лонгфелло, скачать критику, скачать бесплатно, американская литература 19 в