18-04-2018 Герман Мелвілл (Herman Melville) 1306

Зустріч із класикою (Г. Мелвілл, «Мобі Дік»)

С. Щербина

«Мобі Дік» Г. Мелвілла розглядає цілий етап розвитку американського суспільства від часів американської революції аж до Громадянської війни. Разом з Уїтменом, Торо, Готорном Мелвілл був гідним представником літературного руху, пізніше названого «американським ренесансом». Ціла плеяда письменників і поетів виступила в ті бурхливі для Сполучених Штатів роки зі спробами узагальнення здобутків громадянської, філософської думки за сім десятиріч існування країни. Разом з тим прогнозувалися й негативні наслідки буржуазного розвитку. Після першої кризи капіталізму 1837 р. в США з особливою гостротою постало питання: що несе в собі цей економічний та соціальний лад, який його вплив на царину людського духу. Естетика романтизму — провідного методу американської літератури середини минулого століття — дуже чутливо реагувала на кризові явища, породжені буржуазним розвитком.

«Мобі Дік» побачив світ 1851 р. З листів Мелвілла до Готорна, його друга та літературного побратима, якому і присвячено твір, автор зазначає, що не розраховував на великий успіх книжки серед американських читачів. Та навряд чи Мелвілл передбачав ту майже повну мовчанку в пресі, що була гірша за будь-які розгромні рецензії. Книжку не помітили, або зробили вигляд, що не помітили. З погляду критики письменник сам собі нашкодив, бо останнім твором звів нанівець свій літературний авторитет оповідача дивних пригод, які сталися в екзотичних краях.

Сторіччя по тому Уїльям Фолкнер скаже в Стокгольмі на церемонії вручення йому Нобелівської премії: «Була американська мрія... І перші ознаки того, що мрія «була», що з нею щось трапилось, відчули і відобразили в своїй творчості американські романтики на чолі з Мелвіллом»,

Зі сторінок творів Г. Торо, Н. Готорна, Г. Мелвілла і Е. По куди й поділась романтика освоєння нових земель, пафос героїзму і звеличення людського духу, притаманні початковому етапу американського романтизму. Зрілий американський романтизм «вою головну мету вбачає у зображенні згубних для особистості наслідків капіталістичного розвитку, які ведуть до духовної деградації людини, створюють нездоланну прірву між індивідом і суспільством і врешті-решт, роблять недосяжним ідеали гармонійного розвиту. Однак майже ніде в творчості Мелвілла та інших романтиків ми не знайдемо прямої критики існуючого ладу і його соціальних інститутів. Об'єктом їхньої уваги передусім є мораль американського суспільства. І справа не тільки в обмеженості кругозору, «соціальній сліпоті» тощо. Така постановка питання зумовлена передусім естетичними поглядами представників «американського ренесансу».

Для Мелвілла і його літературних побратимів моральний прогрес був невід'ємною частиною загальнолюдського поступу. Однак, як свідчать праці багатьох дослідників, під впливом буржуазного суспільства мораль зазнала разючої метаморфози. Це видно на долі героя «Мобі Діка» капітана Ахава. Благородна і гуманістична в своїй основі ідея Ахава звільнити людство від незбагненної загадки Всесвіту Мобі Діка парадоксальним чином стає аморальною, оскільки веде до загибелі екіпажу. Подібно до цього принцип Б. Франкліна «Час — це гроші», спрямований проти марнотратства і неробства, перетворився на символ невпинного збагачення і нехтування всіх моральних норм.

Читач, ознайомившись із книжкою американського письменника, навряд чи запише його до лав проповідників ідей абстрактного гуманізму. Людська свідомість як на індивідуальному, так і на колективному рівні ніколи не була й не буде «Нічиїм Китом», і це автор добре усвідомлює. Доказом того, що за уми людські завжди велась жорстока боротьба, є вся історія цивілізації — на це Мелвілл неодноразово звертає увагу в романах «Марді», «Білий Бушлат». У розповіді про Білого Кита розглядається питання в ширшому контексті: «Що таке робочі руки і душі російських кріпаків або наших чорних рабів, коли не Пійманий Кит, усе право на якого полягає в володінні ним? Що таке остання вдовина лепта душі зажерливого домовласника, коли не Пійманнй Кит?.. І що таке бідна Ірландія для грізного гарпунщика Джона Буля, як не Пійманий Кит? І що таке Техас для отого апостольського списника, Брата Джонатана, коли не Пійманий Кит? А як зважити все це, то хіба володіння не є єдиним правом?». Як бачимо, мелвіллівська думка є багато в чому актуальною і для сучасного світу, з тією різницею, що «на гарпуні у Джона Буля» лишилася тільки Північна Ірландія, а Техас змінила багатостраждальна Гренада.

Прагнучи якомога повніше охопити американську дійсність у її найістотніших рисах, Мелвілл вважав своїм обов'язком створення узагальнюючих образів, ситуацій, подій. Розв'язати таку складну проблему, не виходячи за рамки естетики романтизму, непросто, але Мелвілл блискуче з цим упорався, написавши «синтетичний роман», де різні жанрові форми утворили органічну структуру з надзвичайно великим потенціалом узагальнення.

З одного боку, «Мобі Дік» — це філософський роман, що цілком відповідає поширеній у тогочасній літературі тенденції: згідно з думкою одного з авторитетних американських дослідників Ф. Матіссена, «навряд чи був хоча б один твір, зрощений на американському грунті в той період, який не був би відмічений знаком абстракції». Але водночас це й конкретна розповідь про людей нелегкої і сповненої небезпеки праці — китобоїв. І, нарешті, перед нами сповнена загадок історія зіткнення з ірраціональними силами природи, з таємницями людської підсвідомості, одне слово, типовий романтичний роман. Кожен з розглянутих жанрових різновидів роману має досить чітко окреслені можливості відображення дійсності. Однак твір американського письменника неможливо визначити як роман певного гатунку. Саме, сказати б, синкретизм і наближає його до міфа. До речі, й сам міф на сторінках роману зустрічається не раз.

В даному випадку Мелвілл наслідує більшість американських романтиків, які охоче включали в свої сюжети окремі елементи міфів, беручи їх із різних міфологічних систем — давньогрецької, єгипетської, індійської. У творчості Торо, Мелвілла, Готорна міф використовується на різних структурних рівнях. Він міг бути складовою частиною композиції твору, як, наприклад, у «Мармуровому фавні» Н. Готорна та в «Мобі Дікові». Але слід зазначити ще одну властивість, притаманну міфові, котра набула в творах американських романтиків досить помітного розвитку. Мова йде про здатність міфа бути критерієм моральної оцінки дійсності, виступати в ролі ідеалу, крізь призму якого письменник розглядає й оцінює сьогодення. Зображене постає в своїх зв'язках із багатою фольклорною чи літературною традицією, а герої твору стають в один ряд із Прометеєм, мільтонівським Сатаною, беньянівським Пілігримом. Герої Мелвілла певною мірою умовні, хоча не втрачають своєї «матеріальності».

Звертаючись до міфологічних сюжетів, Мелвілл приділяє значну увагу біблійному міфу: про це свідчать навіть імена героїв — Ахав, Ізмаїл, Ілайджа (Ілія), Білдед, Пелег.

Широко використовуючи засоби біблійної образності, Мелвілл особливу увагу приділяє притчі як одному з найбільш ефективних прийомів вираження власних: ідей. У художньо переосмисленому вигляді письменник дає і широковідомі притчі (наприклад, притчу про Лазаря та Багатія), і притчі, що набувають символічного значення (такою є притча про Йону). Крім того, спираючись на свій багатий досвід письменника й моряка, він створює нові притчі: історію «Таун-Го», розповідь про гірку долю корабельного коваля тощо. Отже, разом з міфологічним рівнем, можна виділити і притчевий рівень у романі.

Притчевість тут реалізується по-різному — і за допомогою параболічних рядів, що особливо помітні в останній третині «Мобі Діка», і шляхом співвіднесення змальованих подій з тим чи іншим міфом. Головна функція притчі — у ствердженні морального ставлення до дійсності, в спробі відновити гуманістичні ідеали на демократичних засадах. З біографії автора: «Мобі Діка» відома його прихильність до джексонівської «фермерської демократії», філософського напряму, що передував формуванню «нової» людини з розвиненим інтелектом і високими моральними якостями. Очевидно, Мелвілл бачив себе одним з вихователів такої людини і вдався до моральної проповіді найвищого художнього взірця. На думку письменника, «нова» людина могла з'явитися серед простих трударів, наприклад, китобоїв.

Сцена, на якій розгортається трагедія «Пеквода» і Ахава, — то весь світ, — у прямому й переносному значенні слова, але розв'язується конфлікт саме на палубі корабля, в щоденній праці китобоїв, у людських взаєминах. І одне із завдань автора «Мобі Діка» полягало, на наш погляд, у викритті негативних сторін цієї буржуазної свідомості, — а саме культу долара, морального релятивізму і догматизму.

У системі образів «Мобі Діка» це виявилося в тому, що ряд типових рис колективної свідомості тогочасного суспільства персоніфіковано в образах дійових осіб: пуританський догматизм трансформувався в ахавівську маніакальну відданість своїй ідеї, пристрасть до наживи втілена в образі Білдеда, корумповане поняття про обов'язок і честь стало джерелом трагедії Старбека, моральний нігілізм — провідною лінією поведінки Стаба. Образи увиразнюються, узагальнюються, але це не спосіб типізації, властивий для критичного реалізму, а суто романтичний підхід, коли узагальнення досягається за допомогою наголошення на домінантній рисі характеру і зіставленні з ідеалом.

У ряді досліджень відзначається, що образ Ахава є найпослідовнішим втіленням типу романтичної свідомості, поширеної у творах англійських і німецьких романтиків. Титанізм образу, космічні масштаби конфлікту з темними силами Всесвіту, самовіддана вірність ідеї — всі ці риси ставлять Ахава в один ряд з героями кращих творів романтизму XIX століття. Однак романтичний індивідуалізм Ахава не може бути об'єктивно оцінений поза його органічним зв'язком із розвитком американської суспільної свідомості. Безперечно, має рацію Ю.В. Ковальов, стверджуючи, що певні риси образу Ахава відбивають полеміку Мелвілла з теоріями Фіхте і Канта. Не викликає сумнівів і позиція дослідників, які вважають соліпсизм Ахава граничним виявом американського принципу «довір'я до себе» (P.-У. Емерсон). . Але саме традиція пуританського догматичного мислення («успадкована» Ахавом), сприяла адаптації цих ідеалістичних теорій на американському грунті.

В образі Ахава відбилася така типова риса пуританського мислення, як звичка вбачати в будь-якому явищі дійсності знак провидіння і цим самим кожному природному фактові нав'язувати суб'єктивне (до того ж найчастіше — містичне) трактування. З позиції такої «перевернутої логіки» цілком природно розглядати кита, нехай найбільшого й найбілішого, уособленням усього земного зла. Догматичність подібного світогляду, бажання нав'язати всім навколишнім свої погляди і, як наслідок цього, — повна моральна сліпота — ось ті якості Ахава, що проти них з усією непримиренністю виступає Мелвілл. До речі, ця ситуація дуже типова для американської літератури; від «ідеї» Ахава тільки крок до задуму Гетсбі «повернути минуле» і разом з ним любов Дейзі («Великий Гетсбі» Ф.С. Фіцджеральда), два кроки — до сатпенівського «плану» в «Авессаломі» (У. Фолкнера).

Ахав — людина єдиної пристрасті, спрямованої на боротьбу проти незрозумілого і, можливо, ворожого людству витвору природи — Мобі Діка. Але серце його закрите для людей і, отже, за глибоким переконанням Мелвілла, йому не дано пізнавати істину. Капітан спрямовує свою енергію на боріння з космічними силами, що ввижаються йому головною перепоною на шляху до загального добра. Він прилучається навіть до зороастричних вогнених ритуалів, щоб стати справжнім, а не фальшивим Прометеєм, — так характеризують Ахава в ряді досліджень. Але Ахав не може збагнути того, що діянням Прометея надає величі не так бунт, як прагнення допомогти людям. У творчій діяльності на благо людства — сенс буття, тому, на відміну від Прометея, Ахав — це закінчений індивідуаліст. На думку старого капітана, «все те, що бачать наші очі, хлопче, — це тільки паперова мошкара». І доки він розглядає людей як інструмент для виконання своїх безглуздих ідей, йому не впіймати свого Білого Кита. Більше того, із героя міфа він перетворюється на антигероя. На відміну від Прометея, «котрий буцімто змайстрував людей, нібито був коваль і оживляв їх вогнем», Ахав неухильно веде свою команду до загибелі. Таких контрастних паралелей, побудованих, згідно з логікою «дзеркального відображення», в романі досить багато: так, Прометей несе людям вогонь і навчає їх ремесел, Ахав же гасить вогонь, символічно представлений у вигляді вогнів «святого Ельма». Крім того, капітанові надано рис персонажів, які становлять повну протилежність образу Прометея — таких, як мільтонівський Сатана, що, падаючи з небес, тягне за собою інших бунтівних янголів, або доктор Фауст, що розчарувався в науках і вдався до послуг диявола. Тим самим Мелвілл багаторазово підкреслює недосяжність героїчного ідеалу для Ахава і водночас стверджує необхідність існування такого ідеалу шляхом доказу від «протилежного».

Осуд індивідуалізму далеко не вичерпує змісту книги, що заслужено дістала назву «енциклопедії американського романтизму». Роман містить у собі позитивну програму, пов'язану з багатством національного досвіду і народної моралі, не підвладних, на думку Мелвілла, згубному впливові буржуазного «прогресу». Вперше у літературі романтизму в центрі конфлікту — образи простолюду і це є одним з найістотніших здобутків американського літературного процесу того часу. Поєднання суто ліричного начала з епічним елементом, що виступає як об'єктивна, пропущена крізь народну свідомість істина, стало одним з провідних шляхів розвитку прогресивної літератури XX ст. Згадаймо дилогію Лорріса «Епос пшениці», «Грона гніву» Стейнбека та ін. Переконання, що «людина вистоїть», належить, як відомо, майстрам критичного реалізму нинішнього століття, але корінням своїм воно сягає, образно кажучи, й мелвіллівського «Пеквода».

Команда корабля є моделлю американського суспільства і, в ширшому контексті, — людства. На це не раз вказує автор. На «Пекводі» перебувають представники багатьох національностей — полінезієць Квіквег, негр Дегу, індієць Тештіго, іспанці, перси, англійці. На сторінках роману Мелвілл характеризує команду китобоїв як «депутацію Анахарсіса Клоотса», а та, як відомо, складалася з представників усіх рас і народів. Але Ахав зумів згуртувати їх у колектив, спочатку звабивши своїм грандіозним задумом, а потім об'єднавши їх зусилля в повсякденній праці китобоя.

І з моменту сцени на юті, коли капітан оголосив справжню мету плавання, «ізоляціоністи», зібрані під вітрилами «Пеквода», вже становлять єдиний організм, а його «мислячим центром» є Ізмаїл. Думка Мелвілла про те, що виразником інтересів народних мас можна стати тільки тоді, коли поділяєш долю народу (саме таким є Ізмаїл, який майже до кінця плавання поділяв з командою всі радощі й нещастя), випала з поля зору критиків і не одержала належного висвітлення в літературознавчих дослідженнях. Проте вона має ключове значення для розуміння всього твору. Ізмаїлу вдалося перебороти духовну ізольованість, притаманну Білому Бушлату — героєві попереднього роману Мелвілла, стати на точку зору моральної оцінки авантюристичного задуму Ахава з позиції народу (команди «Пеквода») й осудити цю ідею. Головна опозиція капітанові — саме команда, а не Ізмаїл чи Старбек. І хоч останній захищає інтереси екіпажу, та виступає він з позиції чужого для Мелвілла буржуазного світосприймання. Вразливість подібного підходу, фіксована письменником, свідчить на користь глибокого демократизму світогляду автора «Мобі Діка». Тут, очевидно, в опосередкованій формі міститься й розбіжність поглядів Мелвілла з його англійським адресатом — поетом-романтиком Томасом Карлейлем на роль героїв і мас в історії. А також незгода з поширеним серед романтиків поглядом на народну свідомість як на свідомість нерозвинену, позбавлену героїчних рис. Так, справді, народові бракує освіти. Моряки із Нантакіна здебільшого неписьменні, однак, стверджує Мелвілл, саме вони здатні на справжні почуття й самовідданість в ім'я високих ідеалів. Дарма, що інколи, потрапивши на хибний шлях служіння неправому ділу, вони, як Балкінгтон, пориваються не до світла, а до ще темнішого боку Всесвіту. У команді є Ізмаїл, людина, що несе в собі добро і вміє розпізнати зло, хоч як воно й маскується. Знання цієї людини грунтовні і всебічні. Автор вірить, що майбутнє за такими людьми.

Л-ра: Радянське літературознавство. – 1985. – № 10. – С. 62-65.

Біографія

Твори

Критика