​Комуністична література майбутнього Троцького​

Троцький заперечує, що революційним є тільки те мистецтво, яке розповідає про робочого, а також що більшовики від письменників потребують обов’язково описів труб фабрик.

Робочий навчиться від Шекспіра, Гете, Пушкіна та Достоєвського, та мати більш складне уявлення про людину, її пристрасті та почуття та краще зрозуміє в ній психічні сили, значення підсвідомого. Такої думки притримується Лев Давидович Троцький. Мистецтво доступне для кожного, хто цінує прекрасне.

Книгу «Література і Революція» (1923) Троцького у наш час варто читати з тої причині, що про нього ходять упередження. У серіалі «Троцький» (2017) режисера Олександра Котта вождь «перманентної революції» думає переважно про секс та політику. А насправді Лев Давидович був інтелігентною людиною та мав свої естетичні погляди. Тим він відрізнявся від своїх сучасників. Йосип Сталін не відзначався естетичними поглядами. Тому я згоден із Солженіциним, що в часи правління Сталіна не було літератури. Він її знищив. А щось хороше варте уваги вдавалося видавати хіба що одиничним виняткам, як Максим Горький. А після того, як помер Горький, то закінчилося «послаблення» режиму і почалася нова хвиля винищення. Таким чином Йосип Вісаріонович культивував лише пропаганду, а нищив самобутніх авторів. Відлига почалася зі смертю Сталіна у 1953 році. Ленін мав свої естетичні погляди, але на відміну від Троцького не оформив їх у єдину книгу. Тому Лева Давидовича можна назвати людиною, яка була здатна дати аргументовану позицію в естетичних питаннях. Хоча він в першу чергу політик, а не письменник, тому не варто його сприймати остаточною істиною у всіх питаннях.

Революція для Троцького - це не просто політична подія. Він про неї пише з релігійним пієтетом (до речі вважає, що не може бути «пролетарської церкви»). Для нього від перемоги більшовиків почалася нова доба. Вона із собою принесла індустріалізацію. Я можу не погодитися з Троцьким, який недооцінює дореволюційних письменників та філософів. Проте згоден – література та загалом мистецтво має розвиватися в ногу з часом. Вона для нього не є стихією, хуртелицею, як її бачить Борис Пільняк. Пільняк порівняв Революцію з мурахою, яка не розуміє краси кам’яної баби. Бо як вилізе на вершину, то за свого малого розміру не буде здатна побачити повністю скульптуру Але на думку Троцького мурахою є Пільняк та інші автори. Бо такі поети, як Сергій Єсєнін та Миколай Клюєв пишуть вірші про село, коли розбудовуються міста.

«Дванадцять», на думку Лева Давидовича, - найсильніший твір Олександра Блока. Але це не поема Революції, а лише «лебедина пісня індустріального мистецтва, яка долучилася до революції». Посилаючись на книгу Корнея Чуковського про Блока, де він пише, що в цій поемі прославлена Росія. Росія розділилась на двоє – в цьому і полягає революція. На білу та червону, перша з якої в еміграції. Тому майбутньому творцеві IV Інтернаціонала не сподобалися образи з поеми.

В дусі нової доби почали писати футуристи. Цей авангардний напрям в мистецтві виник в Італії, а пізніше потрапив до Радянського Союзу. Футуристи намагалися творити мистецтво майбутнього, а тому відкидавли загальноприйняті мовні та мистецькі норми. Прогресивними були вірші Олексія Кручених, згадайте його легендарний «Дыр бул щыл». Проте вірші Володимира Маяковського є ближчими до народу. Троцький вважає найкращою поемою «Облако в штанах» і називає її революційною. Критикує за спрощення в образах поему «150 000 000». Марксистський критик літератури вважає, що бій Івана (символ комунізму) проти американського Вільсона (символ капіталізму) є спрощеним. Але сучасний літературний критик Дмитро Биков вважає, що «Облако в штанах» (1914-1915) це поема, яка відображає любовну поразку радянського поета, який був закоханий в той час у Марію Денисову. Тому вона на його думку не є революційною.

Троцький не міг не назвати вельми талановитого поета того часу Дем’яна Бідного, який був тогочасним мейнстрімом. Але на мою думку він посміявся над Дем’яном. Серед західних письменників він найбільше цінує німецького драматурга Франка Ведекінда, у творах якого вождь бачить «крилатий ерос більшовизму».

Незважаючи на всіх вище названих письменників творець «перманентної революції» вважає, що пролетарської культури немає. І в майбутньому не буде. Пролетаріат взяв владу для того, щоби назавжди покінчити з класовою культурою та щоб вона стала для всього людства.

Мрії Троцького про перемогу пролетарського мистецтва не збулися. Ні, тоталітаризм Сталіна не переміг. Збулося те, що написав Маяковський у своїй п’єсі «Клоп» (1929). Так, переміг типовий радянський обиватель. Він може пережити навіть ядерну війну. Але є надія, що вже справдилися всі пророцтва Достоєвського з його роману «Бе́сы» (1872). Хай біси вийдуть з Росії, і наступить «Третій Завіт» краси Мережковського.

Дмитро Тирусь