1 июня 2018 в 16:01 Улас Самчук 117

Мовностилістичні особливості художніх творів Уласа Самчука

Мовностилістичні особливості художніх творів Уласа Самчука. Читати критику

Г.В. Горох

У статті розглянуто мову художніх творів Уласа Самчука та її функціонально-стилістичне навантаження, пейзажних описів, ліричних відступів, авторської мови, стилістичної парцеляції, внутрішніх монологів та діалогів, надфразної синтаксичної єдності, безособових конструкцій на -но, -то, -ло, неповних та безособових речень.

Ключові слова: мова, художні твори, функціонально-стилістичне навантаження, надфразна єдність, парцеляція, монолог, діалог.

Summary. The article deals with the linguistic peculiarities of Ulas Samchuk works and their functional and stylistic saturation, landscapes depictions, lyrical digression, author language, stylistic parcelling, inner monologues and dialogues, phrase syntactic unity, impersonal constructions, short and impersonal sentences.

Key words: language, works of art, functional and stylistic saturation, phrase syntactic unity, parcelling, monologue and dialogue.

За умов формування української державності, національно-культурного відродження українському народові повернуто художню творчість П.Куліша, О. Олеся, В. Винниченка, Б. Хвильового, І. Багряного, М Зерова, У. Самчука, Б. Лепкого і багатьох-багатьох інших майстрів слова. Їх твори збереглися чистими, незамуленими – навіть за умови, що десятиліттями були відгороджені від українського народу іржавим дротом тоталітарного режиму.

Художній досвід українських письменників трагічної долі став активно впливати на сучасний літературний процес в Україні. Безперечно, і мовотворчість цих письменників суттєво збагачує сучасну українську літературну мову.

Порятунок нашої нації у порятунку її культури, а відтак – у ставленні до праці. На цьому терені Улас Самчук, цей літописець з Волині, український, романіст і нарисовець, Гомер ХХ ст. заявив про себе на повну силу, втілив у своїй творчості трагічну долю українського народу в ХХ сторіччі у багатьох її виявах.

У своїх творах Улас Самчук на повну силу розкриває багатющі художньо-зображувальні можливості української мови. Тонкий знавець рідного слова, письменник силою свого таланту продемонстрував його розкіш, розширив поетичні можливості, суттєво збагатив своєю творчістю семантико-стилістичні, лексико-фразеологічні ресурси українського художнього слова.

Актуальність дослідження обумовлена потребою ґрунтовного дослідження мовностилістичних особливостей художніх творів Уласа Самчука.

Спостереження над мовностилістичними особливостями у художньому тексті може виявити цікаві та важливі факти, що ними можна буде скористатися для розуміння всієї різноманітності художнього мовлення, для вивчення авторських мовних систем.

Мета дослідження: з’ясувати мовностилістичні особливості творів Уласа Самчука.

Відповідно до мети дослідження нами визначено певне коло основних завдань, що їх належало розв’язати, а саме: виявити художні засоби мови у творах Уласа Самчука, проаналізувати стилістичні властивості художніх засобів мови у творчості письменника.

Улас Самчук ліричною тональністю позначає пейзажні описи, наприклад: Місяць зійде щойно аж до півночі, бо вже давно звернуло з підповні. Хутір дбайливо одгорнутий, окутаний гоструватою передосінньою пітьмою. Клекіт млина тормосить пітьму, а вона чіпляє тендітні зірки, що зриваються і стрімко линуть десь на Заславську соснину. Грубий костистий туман поплівся лугом. Похилені верби і верболози нанизують росисті намиста і не то плачуть, не то ридають [1].

Ліричний відступ може містити роздуми і самого автора-оповідача, і роздуми будь-кого із персонажів твору, передані як невласне пряма мова. Іноді буває важко розрізнити авторську мову і невласне пряму мову персонажа. Наприклад, Володькові така погода подобається. Він на пригірку біля лісу… Довкола ні душі живої. Тихо так, що чути, як шерхотять сніжинки. Там дещо далі знаний яр, «рівчак», як його чомусь зовуть, там непорушно стоять і ніби засипають старі, гіллясті дуби та сосни, побиті громами, очухрані вітрами. Вигукнеш і звук всякає, ніби у вату [1]; або невласне пряму мову персонажа: Володько мусить учитися, будь-що-будь, а мусить. Він мусить саме якось ті букви пізнати. Ось кінчається осінь, почнеться зима. А він же ж і не такий вже й малий. І знає він вже кілька букв. Знає, наприклад, А-таке, як корівка, знає о – як око, як круглий бублик, знає ж, як жук лапате і кричить, як жук – ж-ж-ж! І знає він ті букви тому, що їх знає його мама [2].

У досліджених творах Уласа Самчука відсутнє протиставлення мови персонажів і мови автора.

Індивідуалізована мова персонажів художнього твору завжди спирається на усно-розмовне мовлення. Талант письменника полягає в глибокому відчутті усних інтонацій незалежно від того, чи це мова оповідача чи це діалогічне мовлення людей, які належать до різних соціальних прошарків, мають різний освітній рівень.

Орієнтація прози на народно мовне джерело виявляється насамперед тоді, коли вводиться фігура оповідача. Наприклад, – Боже, Боже! І де ті дітиська ото полізли! Тошненько мені та нудненько мені! Ото залізли, може, в багно – матінко Божа, хорони! – тошніла мати. А батько мовчав. Засвітили лампочку. Мати не вгавала і квоктала далі: – То вже так далі не може бути… І чому ти того лобура, отого старшого (знов старшого!) не випориш добре? Де ж чувано, де ж видано, щоб у таку пору і не було дітей дома? [1].

Особливість ідеостилю Уласа Самчука – в активному введенні розмовних висловів у авторську мову, орієнтовану на нейтральне стилістичне звучання, вони все одно не втрачають додаткового відтінку, зумовленого їхнім положенням, і відповідно забарвлюють художню оповідь, наприклад: …приходить до якова Степан Ляш. Всі на селі знають, хто то є. Це парубок, вже в літах, який ціле своє життя тільки те й робив, що волочився. Де він тільки не був. І на Кавказі, і в Києві, і десь там на фабриці дрождів служив. Ходив він «панком-ділом» в камізельці, штиблетах, «при часах». Курив папіроси з гільзами, говорив «да» та «как», мав кучері і добре, добре випивав. Ніхто не знає, хто його батько, та й мати його давно вже не живе на цій грішній землі. І от цей саме Степан приходить до Якова… І чого приходить… Він приходить, щоб Яків віддав за нього свою Марту [3].

При парцелюванні цілісна змістово-синтаксична структура членується на кілька фраз (переважно дві), з яких одна є головною, бо в ній викладається основний зміст думки, а друга парцелятом, у якому реалізується залежна частина основної синтаксичної структури. Парцеляція виконує таку стилістичну функцію: Володькові очі все ширшають і ширшають, на щоках з’явились рум’янці. Щось дуже сильне тягне його туди. Так хотілося б, так дуже хотілося б… Бачити. Чути. Знати [2].

Стилістична парцеляція характерна для внутрішніх монологів, які сприймаються як одна цілісна надфразна синтаксична єдність.

Функцію парцелятів виконують не тільки члени речення (як у синтаксичній парцеляції), а й різні види простих речень – неповних односкладних, слів-речень, наприклад: Біжіть, коні мої по рідній дорозі. Несіть мене під стріху батька. Звідти я вийшов у світ, звідти почну роботу. Всі дні, а їх буде безліч. Вставатиму бадьоро і ні одного не віддам умарне. Почну від себе. От серце моє. Воно гаряче, мов жарини. Ллю воду холодну, іхай приймає гарт, і хай отак ствердне, мов ліпша криця. Добре! Боже, приношу дяку тобі, що родився в час ,коли родиться віра моя – в Тебе, в Батьківщину, в Працю [1].

У художніх текстах можуть використовуватися всі функціональні типи мовлення (опис, розповідь, міркування) і всі можливі їх комбінації, то відповідно можуть використовуватися всі семантико-граматичні типи речень, внутрішньо – і зовнішньосинтаксичних зв’язків, ритмомелодики висловлень та текстів. Така повна свобода синтаксичного конструювання дозволяється тільки у художньому та розмовному стилях.

«Володько добре знає матір і добре знає її думки. Вони ж бо виписані на її чолі, устах. Але він не встане, не візьме за сухенькі плечі і не вимовить: «Мамо моя».

І не подивиться в її безодні очей, і не осушить ті сльозини, хоча ціла його істота обнята пожежею великої любові. Не вчило його життя пестощів. Було завжди жорстоке й холодне, і всі очі дивилися вперед насуплено й суворо. Чорна земля, чорна долоня, чорний хліб. Ні, ні, сину чорної землі! Тобі не лестощі, тобі мовчазним бути. Тобі горіти страшною думкою і в серці, і в м’язах тіла складати силу. Схід і захід сонця несуть на тебе вогонь, поток, мор і меч. Ніхто, ніхто на цілій широкій землі, ніхто не розділить тягарів твоїх.

Сам-один, по коліна в твердій землі, ти здвигнеш налитими пружними м’язами і струшнеш планетою. Так буде [1].

У мовотворчості Уласа Самчука поширені безособові конструкції на -но,-то, -ло, які висловлюють особової сили, дійовість, енергійність і разом із тим експресивність: йдеться легше. Жарти і сміх стихають, бо ще півгодинки, ще пару кілометрів, і перед очима Почаїв [2].

У художньому мовленні Уласа Самчука є неповні речення, які увиразнюють відтворення індивідуального почерку майстра художнього слова: а Марія ночей не спала – виглядала і сподівалася. Молилася і сльози сипала. Поїхав, прислав листочка – нема й нема. Де вештається? Жиє? Не жиє? [2].

Парубки швидко перебігли долину, перейшли річку, перелаз, і пішли під гору вузькою, з обох боків огородженою стежкою. Йшли швидко, мовчки. Вже ось садки [2].

Улас Самчук використовує у тексті діалоги, за якими криються всілякі пропуски та недоговорення, що супроводять неповні речення. Це стилістичний прийом, за допомогою якого подається атмосфера експресивного мовлення в усіх її тонкощах. Так виникають майстерні зразки конденсивного синтаксису. На його сонові й побудовані тексти психологічно напруженої мови, ліричної, експресивно згущеної, як-от:

– А брат є?
І чого він хоче? Нащо йому все знати?/
– Двох маю…– На війні?..
– Дома. Старшого певно скоро заберуть…
– То ти щасливий. Усі дома… А я от думаю… Сиджу і думаю. От як навкруги багато люду…Все люди, все люди… А я… Мав і я, голубе, трьох синів. Забрали. Сеся, що в буді, невістка з дитинов. Ади, семий рік має… Старшого мого… [3].

Функціонування експресивно-багатих простих речень збагачує стилістичні можливості мовної художності Уласа Самчука, творить емоційно-напружені контексти.

Твори Уласа Самчука репрезентують різноманітну семантико-стилістичну структуру простих речень, які є функціонально важливими в тексті. Номінативні речення у творах Уласа Самчука несуть особливу увиразненість, емоційну напруженість, створюють статичні описи, вносять експресивний ефект: Зима непевна. Метелиці. Відлине [3]; Жита, пшениці, знов жита. Отам далі темно-зелена купа дерев. Невеликий застиглий хуторець – біла хата, сіра клуня, кудлатий, як вівця, вишняк. Лінива, поплямлена маковим цвітом, долина, таємничий, закритий величезною черешнею, ярок [2].

Міцно увійшли в мовну практику Уласа Самчука безособові речення, стилістичні якості яких надають змістові більшої наочності, свіжості, жвавості. Вони виразно забарвлюють контекст експресивним тоном, оформлюють оцінку різноманітних та яскравих явищ природи, вдало фіксують особливо піднесені відчуття, враження, настрої та інші людські переживання і реакції на об’єктивну дійсність: І страшно іноді тут буває. Одного разу Ряба затягнула Володька геть під самий Клепітський ліс. Що він тут находився та настраждався; Володькові сумно. Ще і ще раз обдумує свою школу; Ми ж прилипли до землі і лежимо. Холодно, мокро [1].

Отже, індивідуальний мовний стиль письменника нерозривно пов’язаний із загальнонародною мовою, він ґрунтується на ній і виростає з неї. У своїй творчості письменник користується багатогранними засобами загальнонародної мови.

Список використаних джерел

1. Самчук У.О. Волинь: Роман у трьох томах / У.О. Самчук. – Острог-Львів: вид-во «ОріянаНова», 2004. – 176 с.

2. Самчук У. Дермань: Роман / Улас Самчук. – Рівне: Волинські обереги, 2005. – 120 с.

3. Самчук У.О. Марія: Хроніка одного життя / У.О.Самчук. – Львів: Вид-во «Оріяна-Нова», 2004. – 176 с.



Ключевые слова: мовностилістичні особливості самчука, Особливості творів Уласа Самчука, ідеостиль, Улас Самчук, Критика, рецензія, аналіз, читати критику, онлайн, критичні статті, твори, Критические статьи, проза, мова, парцеляція