Інший погляд на графічну прозу

Із розвитком сучасного розважального кінематографу зросла цікавість до коміксів та зокрема, графічної прози. Популярність «Капітана Америка», «Залізної Людини» та «Месників» зробила можливою переклад та видання коміксів українською. При цьому досі зберігається стереотип, згідно з яким комікси і графічна проза загалом – жанр низький та не вартий уваги. Тим не менше, є кілька авторів, які здатні зруйнувати цей стереотип.

Графічний роман Ніла Геймана, «The Sandman», вважається еталоном інтелектуального коміксу. У цій історії, що складається майже із сотні випусків, які є окремими главами чи оповідями, розгортається справжнє полотно епосу, де центральну роль займають наші мрії, сни, а також те, як вони визначають реальність. Тримаючи ідеальну рівновагу між динамічними сюжетними поворотами та глибокими філософськими розмірковуваннями, автор будує світ, де все має значення: різні події, між якими можуть бути століття часу, виявляються повʼязаними між собою, а персонажі, прохідні в одній історії, стають головними у іншій. Головним героєм твору є Морфей – втілення Сну. Він не божество, а один із сімейства Безкінечних – істот, які існували від початку Всесвіту, як тільки Творець запалив першу іскру. Доля, Смерть, Сон, Знищення, Пристрасть, Страждання і Безумство – такими є втілення Безкінечних. Кожен з них має надзвичайну могутність у межах тої царини, яка їм відведена. Царина Морфея – сон, що приносить радість, відновлення й відпочинок, пророчі видіння й сни, а також нічні жахи.

Образ Морфея є, мабуть, ідеальним готичним персонажем. Високий білошкірий чоловік із чорним волоссям, вдягнений у чорний плащ, кінці якого горять у полумʼї. І очі – дві зірки в темних озерах. Мовчазний і суворий він дарує читачу можливість подивитись на свій світ, де народжуються сни, а також – зазирнути у інші області Всесвіту.

Звільнення Морфея з полону секти чаклунів, які впіймали Морфея на початку ХХ століття, і його полювання за магічними атрибутами влади над своїм Царством, є сюжетом першої великої історії про цього героя. Протягом цих глав Сон мандрує по світу людей разом з чаклуном Константіном (ще один відомий персонаж коміксів), відправляється до пекла, де зустрічається з Люцифером і його демонами. Далі історія стає ще більш різноманітною, особистою, живою.

Сильна сторона коміксу – перехід від великої форми до малої. Випадок, коли Морфею потрапляє до рук Ключ від Пекла, заслуговує кількох глав (де будуть згадані деталі існування Царства Сну, які є важливими для майбутніх історій), але після неї кілька номерів, які представляють самостійні короткі історії – настільки ж чарівні, наскільки й лаконічні. Там Гейман розповідає про різні часи та країни, торкається як національного фольклору різних народів, так і експериментує з жанрами. Художній прийом «історія в історії» є досить популярним у автора. Одну з таких розповідей, Гейман побудував на словʼянському фольклорі. Там йдеться про Василя, молодого мисливця, який більше за все жадав зустрітися з донькою князя, і для цього мандрував через ліси, літав з відьмою в її помелі, ходив таємними дорогами.

Сімʼя Морфея також заслуговує уваги, як ,власне, і кожен персонаж цієї саги. Свого часу найбільшої цікавості публіки здобула Смерть. На відміну від більшості авторів, Гейман не став малювати її з косою, кістлявою та іншими кліше.

«В кінці кожен з людей самотній, кожен оголений. Дорога у Землі-Без-Сонця нелегкі, і людині на шляху потрібен супутник і друг», – так розуміюча всіх на світі, завжди всміхнена і заклопотана старша сестра пояснює власне ставлення до людей. Вона носить анкх для Сили, парасолю для того, щоб мандрувати між світами, а циліндр (подарований їй першим і єдиним Імператором США) – бо їй пасує. В неї фігура фотомоделі та посмішка твого кращого друга.

Протягом розвитку сюжету персонажі цієї історії змінюються. Так само змінюється і читач, для якого цей твір стане в один ряд з класиками світової літератури, адже ця історія, як і вони, здатні навчити нас кращого розуміння нас, мрій та того, якою дорогою ми йдемо і як наші сни ведуть нас по ній.

“Watchmen” Алана Мура – ідеальний комікс про супергероїв для тих, хто супергероїв терпіти не може. Всі класичні атрибути цих персонажів подаються в іронічно-саркастичному стилі. Їхні обтягуючі костюми висміюються, а кожен такий герой описується скоріше як маргінал, який може бути дійсно корисним для людей, яких він хоче захищати, або ж становити загрозу – і ніколи не скажеш точно, як пощастить цього разу.

Тепер, у другому десятилітті ХХI століття серйозний підхід до супергероїв та реалістичне зображення реакції суспільства на месників у спандексі, котрі ігнорують закон, є досить популярним. Але почалось все з Алана Мура та його сучасників. Це він у коміксі підняв тему загрози Холодної Війни, зобразив супергероя з надзвичайними можливостями, як реальну небезпеку, і зробив це на противагу Супермена, що зображувався виключно у світлих тонах.

Втім Алан Мур пішов далі боротьби зі стереотипами. Окрім того, що його історії просто цікаво читати, вони мають й суто художні переваги. Навряд чи «The Sаndman» Геймана багато втратив би, якби всі його події та сюжети написали прозою. На противагу, “Watchmen” може бути тільки коміксом. Візуальний ряд та текстова інформація переплітаються та взаємодіють настільки тісно, що виразити ці ідеї в іншій формі – значить втратити суттєву частину сенсу, а відтак і всю цілісність твору. Читач у декораціях, за допомогою картин на стінах або заголовків газети, що впала на стіл, може дізнатись щось, що переверне сприйняття змальованої ситуації. Колоритними є й персонажі. «Я вбив мільйони, щоб мільярди жили» – це слова фанатика і масового вбивці, чи героя, який пожертвував всім заради мети?

“V for Vendetta” – класична антиутопія, яка за силою образів може посперечатись в Оруелом та Бредбері. Історія була створена у першій половині 80-их років, і відображає ті страхи перед тоталітаризмом, які були актуальні для британського суспільства того часу. Головний герой V – революціонер, який намагається за допомогою терактів боротись із фашизмом, що став головною політичною системою у Британії. Неоднозначність персонажів, традиційна для історій автора, і тут є головною рушійною силою: сам загадковий месник у масці Гая Фокса не гребує жертвами мирного населення, як і будь-який терорист. Акцент у сюжеті переміщується на внутрішній психологізм героїв, яких гостра соціально-політична ситуація довела до межі. Що ж до зіткнення ідей, то тут є конфлікт анархізму та фашизму, які втілюють жагу до контролю населення одних та бажання жити у повній свободі інших.

Третім автором, якого можна порадити кожному, хто хоче почитати графічну прозу є Майк Міньола. Цей американський художник та сценарист народився у 1960 році у Берклі, і з початку 80-их до 1994 року він працював у комікс-індустрії над чужими персонажами, здебільшого як художник та контурист. Але у 1994- му Майк видає першу історію про Хеллбоя, свій кращий твір. Хоча у розробці сюжетів приймають участь й інші митці, Майк є головним сценаристом і автором усіх творів про свого персонажа. Крім того, з 1994 по 2007 роки він був і головним художником. Нині ж цю посаду займає Дункан Фегредо, який повністю успадкував стиль зображення Міньоли, хоча має й свої особливості. Сам Майк залишається сценаристом та творцем обкладинок.

Цей твір має більш типовий для сучасних коміксів розмір: нові номери виходять з певною періодичністю з року в рік, але в межах однієї великої історії є багато менших, а значна кількість персонажів завдяки інтересу публіки отримала свій «екранний час» або навіть окрему серію. При цьому, на відміну від коміксів про супергероїв як Супермен чи Бетмен, у ньому немає ніяких абсурдних сюжетів, які були додані просто для того, щоб потягнути час. Історія Хеллбоя цілісна та епічна водночас, а тому слідкувати за її розвитком стає дедалі цікавіше.

Майк Міньола є знавцем і палким шанувальником фольклорних сюжетів. Він переплітає їх з людською історією, з розумінням та любовʼю до деталей. Сам головний герой, який носить прізвисько Хеллбой є демоном, якого окультний відділ СС викликав під час Другої Світової Війни. Чаклуном, який проводив ритуал, був сам Григорій Распутін. Проте Союзники зірвали плани нацистів, а демона, котрий прийняв подобу червоношкірого хлопчика з камʼяною лівою рукою, забрали з собою і виховали, як людину. Така сюжетна завʼязка є перспективною для фантастичного бойовика, проте сам комікс значно більш глибокий завдяки персонажам. Всі вони – вигнанці зі світу буденного, проте почуття гумору та дружба в їхньому колективі допомагає кожному залишатись людяними.

Якщо Алан Мур та Ніл Гейман відповідали суто за сценарії своїх найвизначніших творів, а тому художники часто змінювались і дивитись на ці комікси іноді було нестерпно, то Майк Міньола довгі роки сам ілюстрував власну історію. Насичені кольори, тіні, гротескні обличчя та темні тони, які працюють на створення більш густої атмосфери трохи лавкрафтівського, трохи говардського епосу з присмаком містичних детективів Едгара Алана По.