9 августа 2018 в 11:34 Іван Котляревський 34

Москаль-чарiвник

Іван Котляревський. Москаль-чарiвник. Читати онлайн

ДIЙОВI ОСОБИ:
Лихой - солдат.
Михайло Чупрун _селянин.
Тетяна _його жiнка.
Финтик Каленик Кононович _писар з города,
приїхав на село.
Дiється в хатi у Чупруна.
_
ЯВА I_
Тетяна _i Финтик _сидять за столом в українськiй хатi. Перед ними пляшка з медом i склянка.
Тетяна_. Ви-бо, паничу, не пустуйте, - сидiте смирно.
Финтик_. Что ж я роблю, любезная Тетяно? Я, кажется, то есть из благопристойности не выхожу.
Тетяна_. Уже ви iз своєї благопристойностi чи виходите, чи нi - до того менi мало дiла; тiльки знайте:
язиком, що хочеш, роби, а рукам волi не давай.
Финтик_. Ах, батюшки мои! Сколько я об'яснял жарчайший пламень любви моей к тебе! Но ты все не догадуєшся, до чего мои ежедневные к тебе учащения относятся? Ей-ей, до того, чтобы насытиться твоим лицезрением, насладиться гласом уст твоих и возлобызати розы губ твоих!
Тетяна_. А я ж хiба бороню ходити до мене, хоть би i не годилось вам так учащати? Бороню на себе дивитись, розговорювати i баляси точити? А цiлуватись - вибачайте: це вже не жарти... А знаєте, що я вам скажу? Лучче, якби ви заспiвали.
Финтик_. Що-то сегодня голосу у меня нет. Вчера был у Епистимии Евстафиевны да, выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на двор и на открытом воздухе сквозный ветер захватил шею и грудь, а теперь и дерет в горле. (Кашляє)._
Тетяна_. Та нуте лиш перестаньте кородиться. Випийте кубочок меду, то горло i прочиститься.
Финтик_ (наливає й п'є)._ Якую ж пiсню заспiвати?
Тетяна_. Яку зумiєте. Чи у вас же їх трохи єсть! Будто ви в городi перед панночками не спiваєте!.. Нуте лиш!
Ф_интик_ Хiба-развi эту? (Наспiвує самий голос пiснi, тодi одкашлюється й спiває)._
Тобою восхищенный
Признаюсь пред тобой,
Что, быв тобой плененный,
Не властвую собой.
Ты суд мой и расправа,
Ты милый протокол,
Сердечная управа,
Ты повытье и стол.
Дороже ты гербовой
Бумаги для меня;
Я в самый день почтовый
Вздыхаю от тебя.
Перо ты лебедино,
Хрустальный каламарь!
Прорцы словцо едино -
И я твой секретарь.
Тетяна_. Чудна ця пiсня! Та й якi ви здаєтесь чуднi, як спiваєте! Мов несамовитi... Менi аж сумно стало.
Ф_интик._ Ах, эта песня весьма бойкая! Она моего сочинения. Тут очень-весьма нежно об'ясняется любовь со всеми воспалениями до милой персоны.
Тетяна_. Та нехай їй цур, тiй персонi з воспаленiєм! Заспiвайте пiсню без запалу, i щоб не махали руками, i не витрiщали страшно очей.
Ф_интик_. Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою угодность. Знаєш ли, прекрасная Татьяне, - заспiваймо обоє! Я окселентувать буду, а ты дишканта пой.
Тетяна_. Я не потраплю з вами спiвати, а може й пiснi такої не знаю, яку ви знаєте.
Ф_интик_. Славнi пiснi, например: "Склонитеся, веки", "С первых весны", "Все забавы", "То теряю", "Не прельщай меня, драгая!", "Почто, ах, не склонна"... Не знаешь ли из сих какой?
Тетяна_. Нi, нi одної не знаю, а ви знаєте "Ой, не вiдтiль вiтер вiє"?
Ф_интик_. Знаю трохи-немного.
Тетяна_. Ну, заспiваймо цю, коли хочете. Ви берiте товще, а я тонше, та не спiшiте. Глядiте ж, повагом спiвайте.
Ф_интик_. Добре, хорошо...
(Спiвають)._
Ой, не вiдтiль вiтер вiє, вiдкiль менi треба;
Виглядаю миленького з-пiд чужого неба.
Скажiть, зiрки, скажiть, яснi, де вiн проживає?
Серце хоче вiсть подати, та куди - не знає.
Коли вiрно мене любить, то йому приснюся:
Хоть i сонний, угадає, як за ним журюся.
Скажiть, зiрки..
Нехай нашу любов згада, наше милування;
Нехай має в чужiй землi добре пожинання.
Скажiть, зiрки, скажiть, яснi, де вiн проживає?
Серце хоче вiсть подати, та куди - не знає.
Тетяна_. Тепер, може, час вечеряти вже. Я справила вечерю за тi грошi, що ви вчора дали, та вам же далеко i додому йти.
Ф_интик_. Рано еще. Менi очень-весьма не хочется з тобою розставатись.
Тетяна_. Е, не хочеться! До мене швидко поприходять дiвчата на вечорницi прясти, то нехороше буде, як вас тут застануть.
Ф_интик_ Я не усматриваю тут нiчого нехорошого. Позволь, безподобная Тетяно, i менi остатись на вечорницях!
Тетяна_. О, цього-то не можна! На мене богзна-чого наговорять. Ви й так щось дуже пiдсипаєтесь. Коли б i це даром минулось! Ви знаєте, що я замужня жiнка.
Финтик_. Так що ж! Хiба-развi замужней не можна любити?
Тетяна_. Запевне, що не можна. То-то ви, ученi та письменнi, якi ви лукавi! Буцiм i не розберете, що грiх i що сором! Нехай уже ми, простi люди, коли i простудимось iнодi, то нам i бог вибачить: а вам усе вiдомо, - за те вам буде сто погибелен! Та ви ж iще вмiсто того, щобдругих поправляти, сами замишляєте лукавства i нi одної години не пропустите, щоб пiдвести кого на проступок.
Финтик_. Быть не может!.. Мы кого любим, того i поважаєм.
Тетяна_. Неправда ваша! Ви сами, Каленик Кононович, кажете, що мене любите; а для чого мене любите? Знаю всi вашi замисли i який у вас нежить. Тiльки то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюся бога i люблю свого чоловiка, як саму себе. Я шаную вашу паньматку, - або, як ви кажете, матушку, - то i вам через те спускаю, що ви в'яжетесь до мене. Коли у вас єсть що мерзенне на думцi, то викиньте з голови, бо пiсля буде сором. Я дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матерi, а нiколи дома не сидите.
Финтик_. Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая неловкая, во всем по-старосвiтськи поступает; рано обедает, рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит очiпок, намiтку, плахту и прочие мужичие наряды.
Тетяна_. I ви бога не боїтесь так говорити о своїй рiднiй? Хiба родителiв почитати треба за їх одежу! Хiба не треба її уважати уже за те, що вона стара i старосвiтських держиться обрядiв?.. От якi тепер синки на свiтi!
Финтик_. Да для чого ж ей упрямиться?.. По крайней мере, хоть бы оделась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно ли мне смотреть без стыда и не закрасневшись назвать матушкою просто одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидеди меня с нею вместе, я сгорел бы со стыда по причине их насмешек.
Тетяна._ Грiх. вам смертельний таким сином бути! Яка б мати в.аша.не була, но все мати. Вона ж у нас жiнка добра, розумна i поважна; а що себе веде попросту, цього вам стидатися нiчого. Ви думаєте, що паньматка ваша вже й гiрша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа коло вас облипла i ви причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодувала, до розуму довела: перше до дяка оддала вчитись читати, а пiсля до волосного правленiя писати. Без неї, може б, ви були пастухом, вiвчарем або й свиней пасли...
Финтик_. Пустое! Фрашки! Я - ветвь масличная от грубого корня. Iосиф во Египте сделался любимцем царя, и старый Iаков, отец его, должен был смиритися пред ним.
Тетяна_. Отак нашi знають! Ви себе рiвняєте з Iосифом? Далеко куцому до зайця!.. Наш пiп говорить, що Iосиф тим i щасливий був, що батька свого шанував i почитав по боговi первого, а такий син, як ви, наведе на себе од бога немилость, а од людей проклятiє. Побачите, що вам буде за вашу гордiсть i неповагу до матерi!
Финтик_. Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по оному поступки и чувства свои располагать.
Тетяна_. Тiльки не до родителiв. Я не знаю, як вас терплять на службi? Менi здається - хто презирає рiдних своїх, на такого нi в чiм положитися не можна, нiчого не можна на його повiрити, i такий єсть осоружнiший мiж людьми, як паршива вiвця в отарi.
ЯВА II_
Тi ж i солдат_
._

Солдат_ (напiдпитку, входить до хати й кричить). _Здравствуй, хозяин. Я - твой постоялец. Давай угол, да на ужин курицу, да нет ли и лавреников?
Тетяна_. Хазяїна нема дома.
Солдат_. Все равно. А это кто с тобой?
Тетяна (несмiливо)._ Це?.. Це... губерець!.. (Набiк). _Що йойу казати?.. Цей мiй родич.
Солдат_. Все равно... (Набiк)._ Врет баба... Ну, когда он твой родня, што ж он так оробел?
Финтик_. Хто, я?.. Нет, то есть... (Боязко)._ Я... я губернский родич, то есть, сей хозяйки. Да тебе... вам, то есть, какая до того нужда?
Солдат_. Мне какая нужда? Да знаешь ли, кто я? (Удає_ сердитого._ Спiває)._
Меня зовут - Лихой,
Солдат я не плохой
И храбрости палата.
Хоть с места - докажу,
В капусту искрошу
Тебя, чернильна хвата.
Ну, стой, не шевелись!
На вытяжку! Бодрись!
Гляди повеселее!
А то-те карачун,
Бумажный ты шалун, -
Вмиг будешь почестнее.
(До_ Тетяни. Бере її_ за плече_ й пiдводить до Финтика)._
И ты марш под ранжир!
У вас один мундир,
Вы храброго десятка.
Вас буду я пытать:
Должны вы мне сказать
Всю сущу правду-матку.
(До Финтика)._ Ну, кто ты? Отвечай!
Финтик_ (боязко спiває)._
Почтеннейший служивый,
Даю ответ правдивый:
Я есмь полиции писец.
Солдат_. Зачем же здесь ты, сорванец?
Финтик_ (боязко)._
Ей-богу, невзначай
Зашел я до суседы
Для дружеской беседы.
Солдат (до_ Тетяни)._ А ты что запоешь?
Тетяна_. Ось послухай! (Спiває)._
Ой служивий, ой служивий, не тобi питати,
I я жiнка не такая, щоб все розказати.
Гей, сама я не знаю, чом тобi спускаю!
Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю!
Я - хазяйка, ти - пройдисвiт; що ж ти розхрабрився?
Оглядайся, щоб у чорта сам не опинився!
Гей, сама я не знаю..
Ти пiдкрався, як той злодiй, до чужої хати;
Ти один тут, не до шмиги з нами бушувати.
Гей, сама я не знаю, чом тобi спускаю!
Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю.
Солдат (заспокоївся, весело посмiхається)._ Ладно, ладно, хозяюшка, ты права. Под чужой монастырь со своим уставом не суйся.
Тетяна_. То-то не суйся! Ми не знаємо, що ти за чоловiк. Бачимо на тобi солдатський мундир - через його тебе й шануємо. Адже вас не на те роблять воєнними, щоб ви в своїм царствi нiвечили людей, а на те, щоб...
Солдат_. Чтоб вас, мужиков, защищать от неприятелей... А вы должны нас уважать и ничего для нас не жалеть.
Тетяна_. Нас, мужикiв? А ти великий пан? Адже i ти мужиком був, поки тобi лоба не виголили та мундира не натягли на плечi. Якби я не жiнкою була, може б була луччим солдатом, як ти. (Смiється)._
Солдат (весело)._ Славно! Эдакая воструха!.. Ты, панич, зачем не идешь в военную службу? Не стыдно ли в твои лета, при твоем здоровье, а может быть и уме, пачкаться день и ночь в чернилах, грызть перья и жевать бумагу? Ну, скажи, что ты выслужишь в писарях? Да, говорят, что хоть век служи, а вашему брату до штаба не дослужиться.
Финтик_. А почему же? Правда, без экзамена в науках не произведут в асессоры, то есть в ранг премьер-майора; но сей чин можно получить за отличие.
Солдат_. За отличие?.. Да чем же и где писарь может отличиться?.. Да будь ты и секлетарь - все те запятая! У нас, брат, тоже есть в полку канцелярия и писаря - не вашим чета, а отличия нигде не показали.
Финтик_. Ты рассуждаешь как солдат и отличие поставляешь в том, когда руку, ногу или голову потеряешь; а беспорочное прохождение службы, ревностное и усердное прилежание к исполнению своей должности - разве не есть отличие?
Солдат_. Нет, это обязанность и долг служащих, а не отличие... Но военная служба, как ни говори, есть служба славная. Ну, когда ваша статская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?
Финтик_. Сие взято из древних предании; но у нас, по гражданской службе, есть много почетных людей, "имеющих статские чины и звания.
Солдат_. И ведомо, как не быть? Но больше, я думаю, из таких, что служили первее в военной службе, а после отставки служат уже в статской. Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на прямую царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок так, как ты.
Тетяна_. А що, договорився? То-то: не треба об собi багато в голову забирати i думати, що ось ми-то!
Финтик_. Что ж! В 1812 году, во время нашествия на Россию Бонапарте, я хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка - куда! - такой подняли галас и трохи не послiпли од сльоз.
Солдат_. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?
Финтик_. Я приехал в сие село домой для свидания с матушкою и имею отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.
Солдат_. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье - крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Недолго до беды!
Тетяна_. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте хвiст об тин, - нужди мало, що чоловiка нема дома третiй мiсяць!
Солдат_. Я, право, дурнова ничего не думаю... Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позiхає, нiби спати хоче)._
Тетяна_. Далебi нема. Я одна собi живу, то до страв менi байдуже: для одної душi небагато треба.
Солдат_. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позiхає)._
Тетяна_. Горiлки? цур їй! Я не знаю, коли i в хатi була.
Солдат_. Ну (позiхає),_ так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья, - смерть спать хочется.
Тетяна_. Оттам у запiчку, коли хочеш, бо тут нiде бiльше.
Солдат_. Ладно! (Позiхаючи, здiймає з себе пiдсумок та тесак i вiшає на стiнi, пiд якою поставив був рушницю)._ Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (Набiк). _Я вас подстерегу! (Заходить за_ лаштунки бiля печi)._
ЯВА III_
Тi ж, без солдата.
Ф_интик_. Нехай голодний околiє, негодний азартник!
Тетяна_. А менi жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нiчого не вiзьмеш.
Ф_интик_. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирi хазяйку налякати, хазяїна вилаяти i гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дiтись... Коли ж ми i як вечеряти будем?
Тетяна. Пождiте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка i пляшечка запiканої. Страва стоїть у коморцi, пiд боднею, а запiканка - там (показує) у_ закапелочку... О! слухайте: уже харчить...
Ф_интик_. Однако ж ты с ним после одна останется.
Тетяна_. А вам що до того? До мене поприходять дiвчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самiй бути з москалем.
Ф_интик_. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
Тетяна_. То ми i ного попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою бiльше улагодиш, як сваром.
Ф_интик_. Правда... Тс!... Щось застукотiло!
Тетяна_. То, може, вiтер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомiн i голос, що обзивається до волiв. Тетяна прислухається коло вiкна._ Финтик, видимо,_ злякався)._
Тетяна (перелякано)._ Пропала я! Чоловiк мiй приїхав з дороги!
Финтик (розпачливо)._ Що ж менi, то єсть, робити?
Де дiтись?
Тетяна_. Швидше лiзьте пiд припiчок! Я заставлю вас заслоною, а як усi поснуть, тодi випущу надвiр.
Финтик _ховається пiд пiч. Тетяна _заставляє заслоною i виходить
назустрiч чоловiковi.
ЯВА IV_
Михайло _та Тетяна_.
Михайло (входить у свiтлицю)._ Здорова була, жiнко, моя голубко. (Обiймаються)._ Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
Тетяна_. Слава богу, чоловiче! Як з тобою поводиться? (Обiймає чоловiка)._ Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годi сказала.
Михайло_. В дорозi, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога, все добре (побачив амунiцiю)._ А це що таке, жiнко?
Тетяна_. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.
Михайло_. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж вiн став у нас на квартиру?
Тетяна_. Сьогоднi ввечерi прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горiлки, курей та вареникiв!
Михайло_. Нагодувала ж ти його?
Тетяна_. Чим же я його нагодую? У мене нема нiчого. Я одна, то для себе рiдко коли варю.
Михайло_. Тим же вiн i сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й менi їсти хочеться. Чи нема чого?
Тетяна_. Що ж менi на свiтi робити? Хiба паляницi або що?
ява v_
Тi ж iсолдат.
Солдат_. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!
Михайло_. Вибачайте, судир, будьте ласкавi. Я вернувся з дороги та з жiнкою i розбалакався.
Солдат_. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?
Михайло_. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сiллю.
Солдат_. Это нехорошо - такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.
Михайло_. Нiчим же й перемiнити. Як все з жiнкою дома сидiть, то й їсти нiчого буде!
Тетяна_. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловiка.
Солдат_. И тебе не скучно одной?
Тетяна_. Як то не скучно? Та помогти нiчим.
Солдат_. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке!..
Тетяна_. Про всiх не можна сказати. Буває так, що найневиннiша, по своїй простотi, терпить поговiр од людей; а яка i недобре робить, та вмiє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.
Солдат (набiк)._ Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.
Михайло_. Жiнко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебi, аж шкура болить, так їсти хочеться.
Солдат_. Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.
Тетяна_. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було...
Михайло_. Дай же хоть хлiба!
Тетяна виходить по хлiб.
ЯВА_ VI_
Солдат_ i Михайло._
Солдат_. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнево запасу. Ты, видно, скуп?
Михайло_. Я скупий?! Нехай мене бог боронить... Та ще для такої жiнки, як моя,Тетяна!.. У неї всього доволi, хiба птичого молока нема. Це так трапилось.
_
ЯВА VII_
Тi ж i Тетяна_,входить з бiлою паляницею та ножем i кладе все на стiл.
Солдат_. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..
Михайло_. Жiнко! Чи нема хоть по маленькiй?
Тетяна (з_ досадою)._ Чудний i ти! Де б то в мене горiлка взялася?!
Солдат (весело)._ -Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя и себя водкой поподчиваю?
Михайло_. Як би то це так?
Солдат_ (бере обох_ за руки). Я_ признаюсь вам (з __таємничим виразом), _я - _колдун.
Тетяна_. Що це таке - колдун?
Солдат_. Ворожея, чародей, то есть такой человек - что захочу, то сделаю, и чего захочу, тут и вырастет.
Михайло _i Тетяна _виривають у нього руки й одступають я острахом.
Солдат_ (смiється)._ Чево ж вы испугались? Я вам зла не сделаю: оно мне запрещено, а только могу добро сделать.
Тетяна_. Та як же? Не своїм духом?
Михайло_. Може, накладаєш з тим, що живе в болотi?
Солдат (смiється)._ Что вам до тово? Вы ничево не увидите и не услышите, что б могло вас перепугать или _повредить.
Михайло_. А що, жiнко? Я не боюсь нiчого. (Пiдморгує, що не вiрить солдатовi)._
Тетяна_. Та й про мене. Вже коли його (показує на солдата)_ не боюсь, то друге менi байдуже.
Солдат_. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). _Сказывай, хозяин, как тебя зовут?
Михайло (неспокiйно)._ Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.
Солдат (до жiнки)._ А тебя? Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.
Солдат_ (виймає шомпол, махає над головою й робить усякi знаки в повiтрi)._ Тепер слушайте! (Спiває)._
Ну, знай. Чупрун,
Что я - колдун,
Ворочаю чертями
И самим сатаною
Командую, дружок!
Он служит предо мною,
Как маленький щенок.
Что прикажу, все здесь родится:
И пить, и есть, и веселиться
Мы примемся сейчас:
Зажмурьте правый глаз,
Скажите громко: шнапс!
Михайло _i Тетяна (разом)._ Шнапс!
Солдат_. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.
Тетяна_. Я боюсь i з мiсця поступиться!
Михайло_. Чого ж бояться, божевiльна? Адже ми тут в хатi.
Солдат_. Поди, хозяюшка, не бось, поди!
Тетяна (йде боязко до показаного мiсця, знаходить свою горiлку i скрикує, буцiм злякавшись)._ _Ох!
Михайло_. Чого ти? Пiп там таке?
Тетяна_. Ох чоловiче! .Далебi, пляшечка з горiлкою!.. Це справдi, чи не той, що - не при хатi згадуючи?..
Солдат_. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.
Тетяна_ приносить горiлку, ставить на стiл i подає чарку.
Солдат_ (наливає горiлку)._ Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Випивши, наливає й подає хазяїновi)._
Михайло_. Жiнко! Менi щось моторошно. Чи пити, чи не пити?
Тетяна_. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив i не здригнувся.
Михайло (бере чарку)._ А смачна дуже?
Солдат_. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.
Михайло _хоче пити. Жiнка здержує його.
Тетяна_. Перехрести перше.
Михайло (до солдата)._ А можна'перехрестити?
Солдат_. Не только можно, да и должно.
Михайло (хрестить i випиває разом, потiм виявляє здивування та. задоволення)._ А!..
Солдат_. Какова?
Михайло_. Та я зроду не пив такої мiцної. А налий iще!
Солдат_. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає)._
Те_тя_на_. Я горiлки не п'ю, а чарiвної й подавно.
Михайло_. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!
Тетяна_. Далебi, боюсь. Може, це така, - як вип'єш, то...
Солдат_. Пей, не бось! Право, добрая водка!
Тетяна _пригубила, - морщиться, здригається й ставить на стiл.
Солдат_. Ин поднеси нам, хозяюшка.
Тетяна (з досадою)._ От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте, коли схочете, й самi.
Солдат_. Экая спесивная! (Набiк)._ Будешь посговорчивее. (Випиває й потiм пiдносить хазяїновi)._
Михайло (вже напiдпитку)._ Служивий! Чи твоя рушниця стрiля?
Солдат_. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?
Михайло_. Бо i я умiю мiтко стрiляти!
Солдат_. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїновi)._ Ну-ка, выстрели из этова ружья.
Михайло_. Та то таки iз сього, а то iз твого хочеться стрельнути. (Випиває)._
Солдат_. Изволь. (Наливає й п'є)._ Давай я заряжу. (Виймає патрон iз сумки й заряджає рушницю)._
Михайло_. Жiнко, знайди угля або крейди.
Тетяна_. От чорт надав забаву! Вiкна повибиваєте i стiни подiрявите або дверi.
Солдат_. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.
Тетяна_ _виймає вуглину i подає чоловiковi.
Михайло_. Де ж би намалювати цiль?
Солдат_. Я знаю. (Кладе рушницю на столi, бере у Михайла вуглину, iде до печi й на заслонi позначає крапку i круг)._
Тетяна (пiдходить до столу)._ _Ох, менi горе! Пропаде Финтик даром, i я без умислу буду виною його смертi.. Що тут робити? (Трохи замислилась. У той час Михайло бiля солдата дивиться на цiль..Тетяна намазує мерщiй_ огниво_ лоєм iз свiчки й кладе рушницю на те саме мiсце)._
Михайло_. Добре так буде. (Пiдступає до столу й бере рушницю)._
Солдат_. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.
Михайло_. Та ну вже, не вчи, будь ласкав (нацiляється, потiм опускає руку)._ Покiйний панотець маленьким iще вчив мене стрiляти, i я, бувало, на льоту курей стрiляю.
Солдат_. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.
Тетяна (до солдата)._ Ви богзна-що надумали: вночi в хатi стрiляти! Коли за трьома разами не вистрелить, то бiльш i не треба.
Михайло_. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й горшки з полицi полетять.
Солдат_. Слушай, хозяин - я скажу: раз, два, три!.. По слову "три" тотчас пали!
Михайло_. Чую. (Прицiлюється)._
Солдат_. Раз.. два... три!..
Михайло (спускає_ курок_ - _огню_ нема)._ Що це за причина?
Тетяна _смiється. Солдат_ _регочеться.
Солдат_. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз,_ два, три!
Михайло_. Добре, - кажи, жiнко: раз, два, три! (Нацiлюється)._
Тетяна_. Раз... два... три!
Михайло _спускає курок, - знов нема огню. Регiт.
Михайло (гнiвно)._ Та ну-бо, москалю, к чорту! Це твоя штука. Нащо ти замовив ружжо?
Солдат_. Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка, подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!
Тетяна (до чоловiка)._ Та не стрiляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль непевний. Розiрве рушницю, то поранить iз нас кого або i вб'є.
Михайло_. Не хочу, не хочу! Не буду стрiляти. Мосьпан глузує з нас (сiдає)..._ А їсти притьмом хочеться.
Солдат_. Ех, кабы теперь подала хозяйка лавреничков, этих, знаешь, треугольничков...
Михайло (смiється)._ Лавреничкiв! Який то у вас, москалiв, язик лубяний! Скiльки мiж нами вештаєтесь, а й досi не вимовиш: ва-ре-ни-кiв.
Солдат_. Ну, вареников... Да что ты. Чупрун, об москалях так плохо думаешь? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не, хуже тебя.
Михайло (спокiйно) _Диво. Може i заспiваєш по-нашому?
Солдат_. А почему ж и нет? Слушай в оба.
Михайло_. Слухаю, слухаю. Прислухайся i ти, Тетяно!
Солдат (спiває)._
Ой, был, да нима, да поехал на мельницу.
Бедна моя головушка, одна дома осталась.

Девчина моя, ти ж моя мати!
Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?

Дiвчино моя, Переяслiвко.
Дай менi вечеряти, моя ластiвко!

Михайло _з Тетяною _довго регочуться. Солдат_, на них дивлячись, теж смiється.
Солдат_. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?
Михайло i Тетяна_ (разом)._ Гарно, гарно, нiчого сказати.
Михайло_. Утяв до гапликiв! (Смiється)._
Тетяна_. Аж пальцi знати! (Смiється)._
Михайло_. Де ти так вивчився? Це диковина! Не можна й розпiзнати, - таки немистенно по-нашому! (Смiється)._
Солдат_. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!
Михайло_. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або пiдпоясочку? Убирайся з своїми пiснями!.. Правду сказати, єсть що й переймати!.. Жiнко, заспiвай же ти по-своєму ту пiсню, що москаль спiвав. (До солдата)._ Сядьта послухай, як вона спiває.
Тетяна_. Добре, чоловiче, заспiваю. (Спiває)._
Ой, був та нема, та поїхав до млина.
Бiдна моя голiвонька, що я дома не була.
Дiвчино моя, ти ж моя мати!
Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?
Дiвчино моя, Переяслiвко.
Дай менi вечеряти, моя ластiвко!

Я ж не топила, я ж не варила.
По воду пiшла - вiдра побила.
А додому прийшла - пiч розвалила.
За те мене моя мати трохи не побила. _
Михайло_. А що, яково?
Солдат_. Ну, што и говорить! Вить вы - природные певцы. У нас пословица есть: хахлы никуда не годятся, да голос у них хорош.
Михайло_. Нiкуди не годяться? Нi, служивий, така ваша пословиця нiкуди тепер не годиться. Я тобi коротенько скажу. Тепер уже не те, як давно було, iскра дотепу розжеврiлась. Ось заглянь у столицю, в одну i в другу, та заглянь в сенат, та кинься по мiнiстрах, та тодi й говори - чи годяться нашi куди, чи нi!..
Солдат_. Спору нет, что нынче и ваших много есть заслуженных, способных и отличных людей даже в армии, да пословица-то идет, вишь ты.
Михайло_. Пословиця? Коли на те пiшло, так i у нас єсть їх не трохи.
Тетяна_. Годi вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш - все одно: всi одного батька, царя бiлого, дiти. Тiльки в тiм i разниця, що однi дуже шпаркi, а другi смирнi... Чоловiче, вже не рано, - може, час спати лягати?
Михайло_. Та щось i сон не бере, коли їсти хочеться.
Солдат_. Да, с тощим брюхом плохой сон будет...
Михайло_. Хоть би ти, Тетяно, заспiвала. Може б, на животi полегшало.
Солдат_. В самом деле, спой, Танюша_, что ни есть.
Тетяна_. Хiба московську, що мене одна дончиха вивчила.
Солдат_. Нутка, ну, спой русскую; верно, так же споешь, как я вашу.
Михайло_. Почуєш та й скажеш тодi, чи прийде тобi по нутру.
Солдат_. А как эта песня начинается?
Тетяна_. Больно сердцу...
Солдат_. О! Эту и я знаю - начинай, хозяйка, и я стану подпевать.
Больно сердцу мила друга не иметь,
Скучно, грустно одиночкою сидеть.
Кто со мною час приятный разделит?
Кто слезою меня в горе подарит?
И цветочек лишь от дождика цветет,
Так и сердце лишь занятием живет.
Где для сердца мила друга мне найтить?
Чувства перед кем души своей открыть?
Ах! Люблю я - но сказать того боюсь,
Без уверенности я любви страшусь.
И без слов любовь мне можно доказать,
Сердце знает, как и друга испытать;
Буду молча нежно друга я любить,
Буду молча радость, скуку с ним делить.
Михайло_. А що? Гарна пiсня?
Солдат_. Правда твоя; да и жена твоя славно поет.
Тетяна_. Не дуже i славно, а так, як ти спiвав мильницю.
Михайло_. А їсти все-таки хочеться.
Солдат_. Хочеш, хозяйка, я тебя выручу и накормлю твоего мужа, тебя и себя?
Михайло_. Ану, ну! Яким би то способом?
Солдат_. Каким способом? Вить я чародей! Захочу - прикажу, вот и кушанье будет на столе.
Тетяна_. Цур йому! Може, страшно буде або i страва богзна вiдкiль вiзьметься. (До чоловiка)._ От уже i ти - намiгся їсти, мов мала дитина! (Обом)._ Лягали 6 спати, а я раненько встану та снiдати наварю вам.
Михайло_. Де те у бога снiдання!.. А тут їсти хочеться, аж живiт корчить.
Солдат_. Дай волю, хозяйка - вмиг будет кушанье! (Виймає_ шомпол,_ махає на всi боки, потiм становить Михайла й Тетяну поряд)._ Стойте смирно, не шевелитесь, зажмурьте оба глаза и выговорите громко слова, какие скажу: "Бердень, Бердень, Ладога моя!"
Господарi проказують за ним i розплющують очi.
Солдат_. Теперь объявляю вам, что жареная курица и колбаса в каморке у вас спрятаны. Поди, хозяин, сыщи и принеси сюда.
Михайло_. В якiм же мiсцi спрятана? Тепер поночi - як її найдеш?
Солдат_. Все вместе лежит под... Как бишь оно?.. Сказывай, хозяйка, что у вас там есть?
Тетяна_. Мало чого там есть у нас!.. Ну - куфа?
Солдат. Нет._
Тетяна_. Дiжка, корито, ночви, горшки, макiтра, поставець, гладушки, козубенька, кошик, дiжа, пiдситок, решето?
Солдат_. Нет, нет!
Тетяна_. Бiльше ж нема нiчого.
Михайло_. А бодня?
Солдат_. Да, да! В бодне или под бодней. Ступай скорей, хозяин, забирай кушанье и приноси сюда.
Михайло (чухає_ голову_ й виявляє_ неохоту)._ А чи не буде ж воно страшно?
Солдат_. Отчево страшно? Ступай смело, не бось?
Михайло_. Жiнко, засвiти недогарок. (Тетяна свiтить недогарок i дає чоловiковi, той одходить)._ Гляди ж, господа служивий! Як перелякаюсь, то не прогнiвайся!
Солдат_. Ступай, ступай! Да не съешь один колбасу!
Михайло з смiшними гримасами виходить.

ЯВА VIII_
Солдат _i Тетяна_.
Солдат (плеще_ Тетяну по плечу)._ Ну, хозяйка, каков я чародей?
Тетяна_. Великий!.. Но бiльше хитрий, настоящий москаль.
Солдат_. Да и ты лукава. Зачем ты мне ужинать не дала?
Тетяна_. А нащо ти таку бучу зняв? Якби ти ласкою обiйшовся зо мною, то я й нагодувала б тебе.
Солдат_. Полно притворяться. Тебе досадно стало, что я помешал тебе...
Тетяна_. Ти кривдиш мене, служивий. Правда, ти - стороннiй чоловiк, то, заставши мене одну з паничем i ввечерi, вiльно тобi помислити всяково; а якби знав мене лучче, то б лучче обо мнi й думав. Не хватайся нiколи осуждати.
Солдат_. Нет, моя милая, я ничего дурного о тебе не заключаю. Я узнал тебя: ты женщина хоть и молодая, но умная и честных правил. Самая робость твоя и торопливость оказали твою невинность. Положись на меня: я избавлю тебя от хлопот. В свете часто случается; что и добродетель кажется подозрительною.
Тетяна_. Зо мною так тепер i трапилось, i бог тобi порука, що в мене й на умi не було...
Солдат_. Верю, верю, милая. Я и бедного арестанта скоро выпущу.
Тетяна_. Менi до його нужди мало. Його треба б таки провчити, щоб не лiз осою i не пiддурював чужих жiнок. Вiн менi дуже надоїв.
Солдат_. Изволь, проучу ево путем и отважу подлипать к чужим жонам.
Тетяна_. Ти, може, його скалiчиш? Не надсади йому бебехiв!
Солдат_. Не бось, я пользу сделаю ему, а не вред... Вот и муж твой идет.
ЯВА_ IX_
Тi ж i Михайло.
Михайло (голосно за лаштунками)._ Одчини, жiнко!.. одчини!
Тетяна (одчиняє)._ Що ти так галиш, неначе хто женеться за тобою?
Михайло (з досадою)._ Женеться! Так що ж, що не женеться? Так волос дибом становиться, i здається, неначе за шиворот хтось ловить. Та й недогарок погас.
Солдат (весело)._ Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?
Михайло_ (ставить,_ що принiс, на стiл)._ Адже бач, що все так було! Курка печена, ковбаса пряжена пiд боднею найшлися, та ще либонь i в наших мисках... (Пiдозрiливе)._ Жiнко!
Тетяна_. От тобi й раз! Всi люди на однiм базарi купують миски i в одних гончарiв, то i миски однаковi!
Солдат_. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед ужином. (Наливає й п'є)._ Здравствуй, хозяин.
Михайло (наливає i п'є)._ Здоровi були, господа служба! (їдять з солдатом ковбасу)._
Михайло_. Жiнко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити смачної сеї ковбаси?
Тетяна_. Чим же ти зап'єш? Хiба водою?
Михайло (наказуючи)._ Нi, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Пiди ж, принеси, коли не вичастувала з ким.
Тетяна_. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить)._
ЯВА Х_
Т i ж без Тетяни._
Солдат_. У тебя жена добрая, хозяин.
Михайло_. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?
Солдат_. Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.
Михайло_. Хiба що молода i хороша - мiша мене любити? Вона у мене добра й вiрна жiнка, тiльки дуже жвава, жартлива i глузлива. Вже коли попадеться їй хоть трохи тюхтюх-сердега, то такого i пiднiме -на зубки i рада довести до того, хоть би цьому йолоповi й ворсу нам'яли. Достається од неї деколи, як поприїжджають, отим цвентюхам, канцелюжкам!.. Та й смiшнi-бо вони собi, такi необачнi, такi легкодухi: всьому вiрять, усьому дивуються, всього бояться.
Солдат_. Однако к чужим жонам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.
Михайло_. Вже я за свою скажу, що не боюсь нiчого.
Солдат_. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть свои блохи.
Михайло_. Борони боже - якби я свою пiдстерiг в чiм, тут би їй i доклав воза.
_
ЯВА XI_
Тi ж iТетяна_ (ставить наливку на стiл)._
Михайло _Ану, судир! Ось i я вас почастую гарним спотикачем (наливає й пiдносить солдатовi)._
Солдат (п'є)._ Вот славная наливочка! Кто ее сделал?
Михайло_. Жiнка моя, Тетяна.
Тетяна_. Я, я - iще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нiчого не вмiю.
Михайло (п'є)._ Вона, вона. Це у мене клад - не жiнка!
Солдат_. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає)._ За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є)._
Михайло_. Здорова, моя рибко, перепiлко! (П'є)._
Тетяна (наливає)._ Спасибi! За здоров'я москаля-чарiвника!.. (Пригубила й оддала чоловiковi)._
Михайло_. Здоровi були, мосьпане-чарiвник!
Солдат (наливши)._ Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є)._
Михайло_. Що вже моя Тетяна, то (п'є)_ чорнобрива, кохана. (Спiває)._
З того часу, як женився,
Я нiколи не журився,
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
За Тетяну сто кiп дав,
Бо Тетяну сподобав.
Ой, чук...
За Марусю п'ятака,
Бо Маруся не така.
Ой, чук...
Я веселий i здоров
Вiд Тетяниних бров...

Ой, чук...
Як Тетина засмiється,
В душi радiсть оддається.
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
Солдат_. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!
Тетяна_. А ти думав, що у мене чоловiк абиякий?..Не бiйсь, себе не видасть. (Спiває)._
Будь у мене мужичок з кулачок,
А я таки мужикова жiнка...
Я за його захилюсь, захилюсь,
Та нiкого не боюсь, не боюсь.
Ой, до мене губерець пiдсипавсь
I любовi добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, -
Його трясця напала, напала.

"Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати".
"Пiди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло ворiт не шатайсь, не шатайсь!"
Михайло_. Воно так, вашецi проше: сучка санчата замчала; у нас ремiнця за личко не вимiняєш.
Тетяна_. От тепер час уже спати лягати
Солдат_. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?
Михайло_. Потiш... та чим же i як?
Тетяна_. Та годi вам утiшатись: час спати!
Солдат_. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?
Михайло_. Старшого? Це б того, - що греблi рве?
Тетяна_. Цур йому! Це б того, що - не при хатi згадуючи? (Плюється)._
Солдат_. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.
Михайло_. В чоловiчеськiм? Якого ж чоловiка?
Солдат_. Какого хотите? (Всi мовчать)._
Тетяна_. Знаєш, чоловiче, що? Нехай явиться таким, як я знаю i скажу москалевi... Побачимо, чи покаже!
Михайло_. Добре, кажи, говори.
Солдат_. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.
Тетяна_. Нехай твiй старший покажеться паничем Финтиком, що в нашiм селi проживає, та щоб i в такiй одежi, яку вiн носить.
Солдат_. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?
Михайло_. В такiм, яке носив сьогоднi.
Солдат_. Изволь.
Михайло (жiнцi)._ Я не вiрю москалевi: вiн хваста.
Солдат _бере вуглину i виймає шомпол, розставляє чоловiка i жiнку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очi. Стає сам посеред сцени i питає поважно, мiняючи голос.
Солдат_. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?
Михайло (боязко)._ Нехай жiнка каже.
Тетяна_. З-пiд припiчка.
Михайло (набiк)._ О,_ хитра з бiса!
Солдат_. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то - быть бедам!
Михайло_. А з зав'язаними очима побачиш його?
Солдат_. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.
Михайло_. Господа служивий! Чи не можна, щоб цiї потiхи не показувати? Мене циганський пiт проймає.
Солдат_. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно i_ помалу)._
Тара, бара,
Гала, бала.
Во всех углах
Трах-тарарах!
Из печнова дна
Вылезай, сатана!
При цих словах Михайло _смiшно кривиться. Финтик_ _вилiзає з-пiд печi. Солдат_ _йому помагає, затуляє пiч, стає знов на своє мiсце й робить знак, щоб той мовчав; пiдходить до жiнки, розв'язує їй очi, далi й чоловiковi. Михайло_, вгледiвши Финтика_, виявляє переляк i дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало. .
Михайло (опам'ятавшись)._ А можна, мосьпане, з ним i побалакати?
Солдат_. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.
Михайло_. А жiнка перенесе?
Солдат_. Нет..
Тетяна_. Неправда, перенесу! (Выходить_ з_ круга, до _чоловiка)._ Чоловiче! Москаль жартував над тобою. Я тобi все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.
Михайло_. Як же то так?.. Чи ви мене справдi морочите, чи на глузд пiднiмаєте? Я нiчого тут не розчовпу собi. А горiлка? А вечеря пiд боднею?
Солдат_ смiється.
Тетяна_. Все то не чари. Послухай. Три недiлi вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичiв i, дiзнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нiчого йому робити дома, аж нi: зачав менi говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловiка дома нема, то i другого не грiх полюбити, бо так у свiтi ведеться. Такими й гiршими розказами так "iєнi надоїв i осоружився, що i менi здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогоднi. Я купила горiлки, курку i ковбасу, та ще до вечерi прийшов москаль. Я рада була, що на Финтикiв кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремiю пiдняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но вiн, видно, не спав i пiдслухав, як я Финтиковi розказувала, де сховала горiлку i страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощi пiднявся i удавав, мов вiн чарiвник. От тобi вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу i не обманюю тебе.
Михайло_. Так ось воно як... Е! (До солдата)._ Господа служба! Так ти не чарiвник i панич цей не... дух святий з нами? Горiлка i страва - не од того, що не при хатi згадуючи? Га?
Солдат_. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.
Михайло_. Та менi й самому здається, що од моєї жiнки не треба б сподiватись городянського, вашецi проше, бешкету. Та тепер дивний свiт...
Тетяна_. Не грiши, чоловiче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човнi. Погляди на мене i на пани ча - i вгадаєш, хто грiшний, а хто праведний.
Солдат_. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.
Финтик_. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколiшки й спiває)._
Помилуйте, вас прошу:
Єй-єй же, покаюсь!
I прельщатися чужим
По смерть зацураюсь.
Я - бездельник, признаюсь,
I дурак письменный!
Я проныра i крючок
I хапун отменный...
Я спокутую грiхи
I, божусь, iсправлюсь
I любить чужих жiнок
По смерть не отважусь.
Солдат_. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на_ мигах)._
Финтик_ (перелякано)._ Ой, ой, умилосердитесь!
Тетяна (до_ солдата)._ Не будьмо неумолимi для других, одним собi зазорного не прощаймо. (До_ Финтика)._ Слухай (спiває)._
Треба б дати
Прочухана,
Щоб ти научився;
Михайло_.
Як обманювать жiнок,
В другий раз страшився.

Те_тяна._
Ти за чванство,
За лукавство
I попався в сiтку
Михайло_.
За те б треба
Дати хльосту
I спровадить к дiдьку.

Тетяна_.

Признавайся,
Оправдайся,
То не буде лиха.
Михайло_.

Добрих людей не кусай
Явно, нi спiдтиха.

Финтик_.
О, горе мне, грешнику сущу,
Ко оправданню ответа не имущу!
Како и чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!
Михайло_. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Менi б треба бiльше за всiх проученiє тобi дати, но я непотребство твоєї душi прощаю тобi, тiльки обiщай нам нiколи не забувати, якого ти роду, почитати матiр свою, поважати старших себе, не обижати нiкого, не пiдсипатись пiд чужих жiнок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобi березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.
Солдат_. И небо с овчинку покажется.
Тетяна_. I в могилi боляче буде.
Финтик_. Милостивые благодетели! Ваше великодушие проникло в мою совесть. Она пробудилась и представляет мне докладный регистр моих бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь все силы употреблю доказать на деле мое исправление. Буду всем рассказывать сегодняшнее мое приключение и москаля-чаривника, дабы пример мой послужил ко исправлению всех и каждого.
Солдат_. Поэтому правда, что шутка, кстати сделанная, больше делает иногда пользы, чем строгие наставления.
Вс_i (хор)._
Треба дружно з людьми жити,
Треба так жiнок любити,
Щоб од бога не грiх,
Щоб i людям не в смiх.
Финтик_.
Всем теперь скажу я смело:
В прок не пойдет злое дело, -
Хоть удастся в один раз -
Попадешься в инчий час.
Всi_.
Треба дружно з людьми жити... (i далi).

Тетяна_.
Паничi, остерiгайтесь,
Не запальчиво влюбляйтесь,
Бо хто ласий до чужбин,
Той скуштує i дубин. _
__
Всi

Треба дружно з людьми жити,
Треба так жiнок любити,
Щоб од бога не грiх,
Щоб i людям не в смiх.
Завiса.



Ключевые слова: Іван Котляревський, Москаль-чарiвник, Читати онлайн, котляревський твори, біографі критика твори котляревський, українська література, проза та поезія, класична література