Г. Квітка-Основ’яненко писав повість «Ганнуся» «...для слави слобожан»

В. О. Кравченко, О. В. Кисель

Повість “Ганнуся” проаналізовано в контексті творчості Г. Квітки-Основ'яненка. Вказано на жан­рово-стильові особливості, охарактеризована структура твору, ідейна спрямованість. Наголошено, що Ганнуся - перший позитивний жіночий образ, новий тип ідеального героя з народу.

Ключові слова: етнографічна повість, сюжет, автор-розповідач, образи, романтизована фор­ма викладу, психологізм, світобачення

Творчість Г. Квітки-Основ’яненка при­вертала увагу багатьох літературознавців.

О. Гончар, Є. Вербицька, М. Гончарук, С. Зубков, В. Кичигін, Є. Нахлік, А. Слюсар, В. Трофименко та ін. зосереджували свою увагу на вивченні життєвого шляху письмен­ника, аналізували жанрово-стильові особли­вості творів, осмислювали літературно- естетичні погляди Г. Квітки-Основ’яненка, розглядали роль національних мотивів, з’ясовували фольклорні джерела текстів та ін.

Мета цієї статті — окреслити місце повісті “Ганнуся” в контексті творчості Г. Квітки- Основ’яненка, проаналізувати структуру тво­ру і його ідейну спрямованість.

Цілком слушною була думка П. Куліша, який писав, що творчість Г. Квітки-Основ’я- ненка прикрасила б будь-яку літературу. Він писав, що

Малороссия не позабыла первых по­вестей его, и, несмотря на малоизвестность его в России, ставит его наряду с величай­шими живописцами нравов и страстей че­ловеческих, каковы Вальтер Скотт, Дик­кенс и наш поэт Гоголь [8:469].

Письменник, окрім характерів-типів, представив світу Україну, зокрема мальовни­чу Слобожанщину: переповів звичаї, описав побут, красу природи.

Прозаїк у “Супліці до пана іздателя” за­уважував, що писати треба по-українськи, “по-нашому”:

я думаю, що, як говоримо, так і писати треба. О! добре б, братику, було, якби ми так говорили, як у книжках пишуть; а якби ще так і робили, так би й не було на світі нічого луччого! [6:113].

А згадавши І. Котляревського, П. Гулака- Артемовського, Є. Гребінку, він наочно пока­зав, що вони пишуть і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і по- лезне [6:112].

Його програму спрямування української літератури розкрила Н. Калениченко [4:101].

З листа до М.Погодіна від 10 червня 1831 р. дізнаємося, що Г. Квітка-Основ’яненко передав йому “канву для повести”, напи­сану за його ж “рассказом”. І далі автор за­значив, вона,

пером Вашим обработанная и переде­ланная, будет очень занимательная [6:189].

Йшлося про повість “Ганнуся”.

М. Погодін видрукував її у журналі “Те­лескоп” у 1832 році без зазначення прізвища автора під назвою “Харьковская Ганнуся”, значно скоротивши її. А в 1839 р. Г. Квітка- Основ’яненко видав твір у повному обсязі окремою книжкою під назвою “Ганнуся. Роз- каз Грицька-Основ’яненка” [10].

Про романтичні засоби повісті “Ганнуся” писав О. Гончар [1:148]. Поділяємо думку Є. Нахліка, який зазначав, що вона написана “у стилі пригодницько-романтичної прози, для якої характерне зображення афектованих пристрастей ... У ній любовний сюжет з ін­тригуючим перебігом подій ... підпорядкову­ється просвітительському моралізму та хрис­тиянській етиці. важливо, що у творі з’являються жанрові ознаки “роману вихо­вання” саме в його руссоїстському тракту­ванні” [9:65]. С. Зубков додав: “багато що єднає з тодішніми творами романтичного стилю: таємниче походження, заплутана ін­трига, загадкове самогубство. Батьківське прокляття і т.п. Але повість відзначається вправним описом побутових обставин та реа­лістичними сценками, тому одразу можна відчути невідповідність обраного стилю ху­дожньому обдаруванню письменника”

[3:99-100]. Г. Квітка-Основ’яненко призна­вався, що писав про те, що бачив, про людей, з якими зустрічався, тобто його писання ґру­нтується на реальних фактах. Автор ототож­нив себе з особою розповідача, він став учас­ником подій, що поглибило реалізм твору, а також дало змогу автору втілити свої світо­глядні позиції. Отож, романтизм Г. Квітка- Основ’яненка породжений невигаданими життєвими обставинами.

Автор переповів свою історію, що сталася з ним під час перебування на службі (Г. Квітка-Основ’яненко деякий час перебу­вав на військовій службі). На це вказують і примітки автора, що передають причетність його особи до цих подій та місцевості:

По службе я провел свою молодость в Харькове [5:367].

Прототипом всезнаючого кучера, мабуть, був старий кучер Лук’ян, від якого автор брав матеріали для творів, про якого згадував ще Г. Данилевський.

Одного жовтневого ранку його бричка за­стрягла у багні

в Харькове, близ круглого трактира, лишь только переехали мы Лопанский мост от Холодной горы [5:330-331].

Здавалося б, день змарновано, але раптом він побачив дівчинку, що продавала пиріжки.

Вона була звичайною сільською дівчинкою, і він її мабуть не помітив би, якби не одна обставина: він почув,

как ее кликали дворянкою и панноч­кою, не в насмешку, потому что она за то не сердилась. [5:331].

Цією історією герой буде жити наступні 4 роки свого життя.

“Ганнуся” - етнографічна повість, бо в художній структурі твору значну роль від­ведено етнографічно точному відтворенню тогочасного побуту, звичаїв, культури Сло­божанщини. Г. Квітка-Основ’яненко здійснив широкі “етнографічні й побутові екскурси в показі селянського життя” [2:21].

За традицією зображення персонажів Г. Квітка-Основ’яненко освічених людей

представив російськомовними, а простих - україномовними, зберіг слобожанський го­вір, чим досягнув художнього ефекту. Від­творенню колориту місцевості та реалістич­ності картин слугують народні прізвиська: Чучукалка, Сюсюрчиха, Запорожчиха, широ­кі описи і розмірковування прозаїка.

Велику пізнавальну цінність має опис то­гочасного Харкова:

день был не торговый, и по этой улице, одной из грязнейших и самой шум­ной в Харькове, по причине торгов, бы­вающих здесь четыре раза в неделю, не проходило тогда ни одного человека. Про­стые неопрятные торговки сидели в своих высоких и обширных лавках, известных то­гда под именем Леванидовских, выстроен­ных в 1796 году бывшим генерал-губерна­тором Леванидовым. Там кучами, без вся­кого порядка, навален был лук, лен, сало, мел, охра; в кадках стояло постное масло, деготь; сверху висели нитки, стручья крас­ного перцу, крашеная шерсть. [5:330].

Автор правдиво показав, чим жило тоді місто:

Приближалась в Харькове знаменитая Крещенская ярмарка. Я располагал для генерала и знакомых купить несколько коцей: так называются ковры, здесь делаемые и отличающиеся яркими, нелиняющими цветами и фантастическими, приятными для глаз узорами. [5:367].

Композиційні зав’язка і розв’язка — це ще й обрамлення твору (добра авторська знахід­ка), що стверджує колообіг життя. На почат­ку повісті увагу солдата привернула маленька дівчинка, що продавала пиріжки.

— Пирожков, пирожко-о-в!.. кому горя­чих пирожко-о-в?.. - раздавался тоненький, почти детский голосок подле моей брич­ки [5:330].

Цю ж фразу промовлятиме потім донька Ганнусі наприкінці твору, коли розповідач приїде з візитом до генерала. Це дало змогу авторові повернути читача на початок історії, зіставити життя двох поколінь жінок родини Резе. “Зіставлення двох систем виховання - Ганнусі у чужих бідних людей та її матері в поміщицькому середовищі - недвозначно виявляло письменницькі симпатії, поставало як дві форми буття - трудового й паразитич­ного” [3:99].

У 18 главах повісті діє велика кількість різних персонажів, майстерно виписаних, повнота характеристики яких досягається авторськими розмірковуваннями. Канвою твору є розповідь автора, в яку вплітаються репліки інших персонажів. Оповідь твору ведеться від першої та третьої особи.

В основі сюжету дві взаємодоповнюючі лінії — пошуки нещасною матір’ю своєї дочки та стражденне життя дівчини Ганнусі, яка вважала себе сиротою. На довгому шляху розшуків дівчини автор зводить матір і дочку з різними людьми. Це - багаті люди, поміщи­ки, мораль яких зрозуміла (наприклад, їхнє намагання зробити Ганнусю коханкою) і про­столюд, позитив яких відчувається повсякчас (селянка з Барилівки, Чучукалка, коцарка За- порожчиха з Гончарівки), які виховували Ганнусю в праці. Селян і селянок автор пре­зентував глибоко моральними. Г. Квітка- Основ’яненко ідеалізував селянське життя, поєднавши дві різні історії — молодість мадам Резе та життя Ганнусі.

Ганнуся - це

девочка лет двенадцяти с большими голубыми глазами, беленькая, румянень­кая, одним словом, прекрасненькая [5:331].

Очевидно, автор, описуючи Ганнусю, спеціально щоразу загострював увагу на кон­кретній деталі (“бричка... увязла в глубокой, густой грязи, в Харькове” [5:330]), яка з са­мого початку повісті пояснює, у якому не­привабливому місті опинилася дитина, щоб підкреслити чистоту душі дівчини, яку не зломили життєві злигодні. Ганнуся

подпоясанная грязным-прегрязным по­лотенцем [5:331];

в больших, конечно, отцовских сапо­гах, увязая в грязи и с большим усилием вытаскивая из нее ноги, а точно сапоги с ногами, переходила она улицу [5:3 31].

У цій формулі закодовано її життя: вона, утопая почти в грязи, все припева­ла [5:331].

Розповідач добре ставиться до сироти і, запропонувавши поїхати з ним до Чучукалки, зазначає:

Мне приятно было видеть ее осторож­ность [5:332].

Життя у бідності не спотворило її. Вона виросла доброю, розумною, на відміну від її матері, котру зіпсував вищий світ. Г. Квітка- Основ’яненко слідував тому, що всі люди від природи добрі та мудрі, але суспільство псує їх. “Оновлене сентиментальне світосприй­няття поєднується в письменника з проголо­шенням власних поглядів і сентенцій, що ча­сто переплітаються з релігійно-дидактичними настановами” [7:28].

Булочниця Уляна Чучукалка виховувала Ганнусю. Вона пекла пиріжки, а дівчина тор­гувала ними. Вона була доброю жінкою, але злидні зробили її жорстокою (годувала Ган­нусю тоді, коли дівчина продавала всі пиріж­ки, а якщо ж продати їх не вдавалося, то вона була голодною та ще й битою). Тітка називає Ганнусю “дармоедкой”, хоча добре знає, що це не так, а й більше того, гордиться, що дів­чинка виросла роботящою. Епізод з пакетом від матері Ганнусі підтверджує чесність і на­божність Чучукалки. Навіть у найтяжчі часи вона не покинула дівчинку напризволяще. Чучукалка свідома того, що якби знайшлася її мати, то та була б задоволена Ганнусею:

Ганнуся жила у меня не даром; она умеет очень порядочно прясть, сошьет кое- что немудреное и около хлеба начинает смыслить: дров и воды принесет, квашню обмоет чисто, соль истолчет. Всему этому сама я выучила ее кровавыми моими тру­дами [5:336—337].

Самому розповідачеві так само було важ­ко поєднати матір з дитиною, він так як і Ганнуся переборював всілякі перешкоди, тащась по грязи дрожками [5:339].

Ганнусі попадалися люди, які бажали їй добра, і тільки завдяки їм розв’язка повісті щаслива. Такою була Запорожчиха, що також дуже любила Ганнусю й хвалила її:

Та се сокровыще благых, а не дивка. Слух’яна, роботяща, моторна; ни з кым не залається, не засварыться... Тилькы у неи и прогулкы, що по недиленькам и празны- кам. у собор або у монастыр... [5:369].

“Благочестыва душа, благочестыво и жи- ты буде”, — словами селянки Г. Квітка- Основ’яненко утвердив народну мораль.

Г. Квітка-Основ’яненко - майстер типово- українських ідеалів-образів. Ганнуся - перший позитивний жіночий образ, це отой новий тип ідеального героя з народу, здатного на глибокі почуття, а її дворянське походження допомогло глибше відтінити її шляхетність:

Колы, каже, матушка не отыщеться, пиду у черныци [5:369].

Автор довго тримає читача в чеканні. І пі­сля довгої інтриги — кульмінація твору - сце­на зустрічі Ганнусі з матір’ю.

Мати Ганнусі, мадам Резе, типова пред­ставниця “благородних”, єдина дитина в ро­дині багатого поміщика виховувалася на французьких романах. У 14 років батьки най­няли для неї гувернерку мадам Ламбо, яка на­вчила її зневажати батьків, зверхньо ставитися до подруг, вважати себе надлюдиною. Це спі­лкування та бездумне підпорядкування волі Ламбо призвело до трагедії. Однак, одружив­шись з Олександром Резе та переживши бід­ність, смерть чоловіка, прокляття батька та розлучення з дитиною, вона змінилася, зрозу­міла, як сильно помилялася і розкаялася. Зго­дом розповідач вселив надію мадам Резе на повернення доньки. Цьому сприяв її чоловік. “...Бідний гвардійський майор Резе - батько Ганнусі, хотів покращити своє матеріальне становище одруженням на дівчині з багатим посагом, але після вінчання змирився з тесте­вою неласкою, привчив дружину читати хо­роші книжки, “зумів виправити каліцтво, на­несене їй вихованням. Підкреслене благородс­тво бідного офіцера, який походив з трудового стану, теж у контексті провісті видається по­казовим. Хотів того Квітка чи ні, але самим об’єктивним викладом пригоди, що трапилася з Ганнусею, він розмежував її учасників на два табори - багатих і бідних - і всі свої симпатії віддав бідним” [3:99].

Не раз літературознавці відзначали особ­ливу роль психологізму у творчості Г. Квіт- ки-Основ’яненка. Так, у повісті “Ганнуся” автор зобразив складну зміну світобачення мадам Резе під впливом зовнішніх обставин її життя. Мати Ганнусі - це перша “благород­на” жінка у повісті, що змінилася на краще, завдяки своєму чоловікові Олександру, зви­чайному гусару, котрий на відміну від своєї жінки був високо моральною людиною. Саме тому автор більшу частину твору відвів опи­су життєвої історії мадам Резе, що дало мож­ливість показати причини зла, залежність фо­рмування особистості від побутових обста­вин і виховання. Як просвітник, письменник вірив у силу слова й морального прикладу в боротьбі зі злом, створював ідеалізовані образи доброчесної особистості, як взірця для наслідування, про що писав у [Письме к из­дателям “Русского вестника”]:

была бы цель нравственная, назида­тельная, а без этого, как красно ни пиши, все вздор, хоть брось [6:158].

Автор уважний до всього, що рухає сюжет. Він добре розумів психологію людей, зокрема й тих, котрі вважали себе відьмами. Типова уява про слобожанську відьму витворена в об­разі всезнаючої Сюсюрчихи. Цьому підпоряд­кована і її зовнішність, де увага концентрується на описі очей (“пронзительные... мошенни­ческие. взглянула. быстро” [5:361]). Вона добре володіє засобами впливу на людину: нехитрими діями вимагає грошей за свою роботу, відволікає увагу дивною фігурою ча­рки, незрозумілим жертвоприношенням та ще й тим, що “свого мужика нам не можна личиты” [5:362], бо ж відьма. Це розвінчує міф “обраної”. Про це свідчить і інтер’єр брудної кімнати:

Мы вошли в довольно просторную из­бу. В переднем углу не было образа, как бы должно было. стол, не покрытый ни­чем против обыкновения, грязный, на коем не лежал даже и хлеб, означающий готов­ность хозяина всякого пришедшего уго­стить хлебом-солью [5:361].

Хитрістю вона заробляла собі на життя, обдурюючи довірливих людей. Люди її на селі не любили, боячись хрестилися зі словами:

Цур ий, пек от нас! [5:361].

Жадібність Сюсюрчихи до грошей стала причиною нещасть Ганнусю. Отож, введений автором образ жінки-відьми поглибив роман­тизацію повісті.

Отже, романтизована форма викладу до­помогла Г. Квітці-Основ’яненку у побутово- етнографічній повісті “Ганнуся” зіставити життя різних верств населення: бідного се­лянства та заможної верхівки. Дію твору він свідомо переніс у село, навертаючи суспільс­тво до витоків, і показуючи, що саме в цьому середовищі людина залишається людиною. Не даремно мадам Резе віддала свою доньку до рук селянки, підсвідомо розуміючи, що так її врятує. Проста людина, на думку

Г. Квітки-Основ’яненка, здатна виховати найкращі моральні цінності в дитині. Тож життя, узгоджене з природними людськими потребами, регульоване народними звичаями і традиціями, є для письменника морально- етичною цінністю і об’єктом естетичної ідеа­лізації. Утвердження прозаїком морально- етичної переваги простолюду над поміщиць­ко-чиновницьким середовищем об’єктивно є в повісті “Ганнуся” формою утвердження суспільної цінності селянства загалом.

Література

1. Гончар О. Григорій Квітка-Основ’яненко // Історія української літератури ХІХ ст. : у 2 кн. — Кн. 1 : Підручник / За ред. М. Г. Жулинського. — К. : Либідь, 2005. — С. 142—177.
2. Дорошкевич О. К. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко // Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. / О. Дорошкевич. — К. : Наукова думка, 1986. — С. 11-26.
3. Зубков С. Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість. — К. : Дніпро, 1978. — 368 с.
4. Калениченко Н. Л. Українська література ХІХ ст. : Напрями, течії / Н. Калениченко. — К. : Наукова думка, 1983. — 255 с.
5. Квітка-Основ’яненко Г. Зібр. тв. : У 7 т. — Т. 2 : Драматичні твори. Рання проза / Г. Квітка- Основ’яненко. — К. : Наукова думка, 1979. — 566 с.
6. Квітка-Основ’яненко Г. Зібр. тв. : У 7 т. — Т. 7 : Історичні, етнографічні, літературно- публіцистичні статті, листи / Г. Квітка-Основ’яненко. — К. : Наукова думка, 1981. — 566 с.
7. Кравченко В. О., Єременко О. Р. Григорій Квітка-Основ’яненко // Історія української літе­ратури першої половини ХІХ століття : навчальний посібник / В. О. Кравченко, О. Р. Єремен­ко. — Суми : Видавництво Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Мака- ренка, 2009. — С. 22—33.
8. Куліш П. Об отношении малороссийской словесности к общерусской (Эпилог к “Черной раде”) // Куліш П. Твори : У 2 т. — Т. 2 : Чорна рада : Хроніка 1663 р. Оповідання. Драматичні твори ; статті та рецензії / П. Куліш. — К. : Дніпро, 1989. — С. 458—476.
9. Нахлік Є. Преромантична художня проза. Риси романтизму в прозі Г. Квітки- Основ’яненка // Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х рр. 19 ст. — К. : Наукова думка, 1988. — С. 27-67.
10. Прижиттєві видання творів Г. Ф. Квітки-Основ’яненка у фондах центральної наукової бі­бліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

СТОРІНКА АВТОРА