13 сентября 2018 в 21:10 Литература 283

​Невдаха Антихрист: «Лже-Нерон»

​Невдаха Антихрист: «Лже-Нерон». Читати статтю Дмитра Тируся


«Лже-Нерон» - це історія про те, як з доброю метою можна дійти до руйнівних наслідків. Бо ніколи добрі справи не виправдовують злих засобів.

Історичний контекст

Роман Леона Фейтфангера «Лже-Нерон» (1936) розповідає про одного з фейкових імператорів Римської імперії. Серед римських істориків мало відомо про цього самозванця. Від візантійського історика Йоана Зонара (XI-XII ст.) дізнаємося основні факти про неправдивого правителя:

  1. Псевдо-Нерон жив за часів правління імператора Тита Флавія Веспасіана (80-81 рр н.е).
  2. Лже-Нерон, родом із Азії, якого звати Теренцій Максим. Він подібний на Нерона своїм виглядом та голосом. Вмів грати на кефарі.
  3. Віз знайшов своїх спільників в Азії і дійшов до Ефрату. Він здобув широку популярність, але вкінці втік до парфянського царя Артабана. Східний цар гнівався на Тита. Прийняв неправдивого Нерона. І потім зібрався відіслати його до Риму.

Подальшу інформацію автор черпав від Тацита, Светонія, Діона Кассія, Ксіфіліна і Апокаліпсиса Йоана Богослова. Але історики подали інформації мало, а тому Фейтфангер з історичного матеріалу, який мав, почав розкривати тему на свій лад.

Джордж Орвел в боротьбі проти тоталітаризму писав про майбутнє. Леон Фейтфангер вирішив посилатися на минуле. Коли стикаєшся з минулим, яке застигло, то не просто знайти аналогій, коли борешся проти Третього Рейху. Він порівняв Гітлера та нацистську владу з Теренцієм-Нероном. Не буду вдаватися в деталі порівнянь між історичним минулим та сучасністю німецького романіста історика. На мою думку він створив окремий світ, бо в своїх дослідженнях пішов далі своєї мети.

«Лже-Нерон» є запутаним твором. Я навіть не буду братися за справу переказати роман, а лише розповім про цікавих персонажів твору.

1. Аристократи

Вони є дуже різними людьми в романі. З одного боку це губернатор Цейон. Йому дали жартівливе прізвисько Дергунчик, яке походить від назви іграшок. Він представляє імператора Тита, але є всього лише іграшкою в його руках. Він не творить історію та не має своєї політичної лінії. Тому коли ситуація вийшла з-під контролю, йому легко знайшли заміну. Новим губернатором став у кінці твору Руф Атіл.

Але Цейон розумів, які мав наміри екс-сенатор Варрон. Тому їхній конфлікт виглядає радше ідейним, а не відкритою війною одного проти одного. Варрон вирішив не платити податки Римській імперії, бо це означало, що коли простий народ буде давати гроші не тільки східним царям. то він збідніє. А як можна зрозуміти, що на Сході Римської імперії пам’ятали Нерона як доброго царя. Тому цим вирішив скористатися Варрон. І бажаючи, щоб Схід жив добре, заради доброї мети він вдається до відвертої брехні. Так з едеського гончара Теренція він творить нового Нерона. Проте він не передбачив лихі наслідки для тих же простих людей. І до того ж колишній сенатор заплатив велику ціну за так зване воскресіння Нерона. У битві за царство Нерона загинув його полководець Фронтон та його дочка була одружена на Теренції. А він не міг її сексуально задовільнити. І в цьому плані в нього з жінками було погано.

2. Трьохголовий пес Цербер

Так назвав тріумвірат Теренція-Нерона: його поклководця Требона та канцлера-раба Кнопса пророк Йоан Богослов. Він один із перших постраждалих під час правління псевдо цезаря Нерона. Перші, кого почали вони переслідувати, стали християни. Так вони вбили сина Йоана з Патмоса. Сам біблійний пророк втік від переслідувань в пустелю.

Для пророка Антихрестом є не Нерон (а це так дійсно є згідно книги Одкровення, де 666 розшифровується, як ім’я цього імператора), а фейковий Теренцій-Нерон. Він мавпує великого імператора, а тому здатен нести лише розруху.

Теренцій керує великим містом Едесою та іншими ближніми містами. Мріє взяти Антіохію, але йому це не вдається. Згідно роману справжній Нерон не підпалював Риму. Теренцій радується, що його раб кнопс затопив місто Апамею․ Цій події він присвятив поему і місто пізніше назвав Неронія.

Офіцер Требон поширює за допомогою війська деспотичний лад. Народ не отримує бажаного процвітання, яке було при Нероні. Тоді настала економічна кризова ситуація. Кнопс створює список неугодних людей, яких варто вбити. Він вписав разом з Лже-Нероном та Требоном 318 чоловік. В ніч на 15 травня з цього списку залишилися живі лише 14 чоловік (і один вбитий за путанини не з цього списку). Також Нерон вбив свою жінку Каю.

Його крах почався з жартівливої народної пісеньки про гончара Нерона, який повисне. Що і сталося. Він та його кліка померли прив’язані до хрестів. І як не дивно, що Фейтфангер зміг передати в нотах чорного гумору смерть Теренція/Кнопса/Требона. Які не випадково перед смертю були одягнені та поєднані в пекельного пса Цербера. І померли як щось спільне разом.

3. Мудреці Сходу

До них належать царі Маллук, Філліп, Артабан та жрець Шарбіль. Багато можна розповідати про тих царів. Але хочу звернути увагу на один момент. Після падіння царства Лже-Нерона Теренцій та Варрон біжали до парфянського царя Артабана. Цей цар все зробив, щоб зберегти мир на Сході. Варронові сказав, що він не звернув увагу на найважливішу деталь. Теренцій отримав «ореол» влади, а це означає що навіть гончар Теренцій під її впливом змінився. Цю річ недооцінив Варрон. З іншого боку Артабан переконав екс-сенатора бути бродягою під його покровительством та тому він його не видав римській владі. А Теренцій зовсім здурів і тому відмовився такого спасіння, яке запропонував йому Артабан. Так Теренцій-Нерон ганебно закінчив життя на хресті. А сенатор Варрон почав вести споглядальне життя, але серед таких самих аристократів бродяг колишнішх урядовців і навіть царів.

Після розмови з Артабаном він дійшов до висновку, що який великий світ та який малий Рим. Ну і світом є кожна окрема людина. Так він позбувся вузьких римських імперіалістичних категорій мислення остаточно.

Чи Лже-Нерон це Адольф Гітлер?

На мою думку Леон Фейтфангер зробив сміливу історичну аналогію, коли порівняв Адольфа Гітлера з Лже-Нероном. Так він був правий, коли показав Теренція гарним оратором та актором. Він зміг призвести до розрухи Схід. За допомогою дешевої пропаганди обманув простих людей. Але він не подібний до Гітлера в тому, що привніс в Едесу кризу. Гітлер же продовжив ідею Конрада Аденавера в розбудові автобамів. І в часи всесвітньої економічної кризи надав багатьох безробітним людям робочі місця.

Але варто надати належне Фейтфангеру, бо він написав «Лже-Нерон» у 1936 році. Гітлер прийшов до влади у 1933, коли його президент Пауль фон Гінденбург призначив райхканцлером. Тому не дивно, що Фейтфангер зобразив Лже-Нерона дещо смішним. А зі справжнього Гітлера так би не посміявся, як було в романі пророк Йоан з Патмоса. І пізно все-таки Леон Фейтфангер зрозумів, що Сталін, якого він підтримував нічим не краще. Хоч усвідомлення пізно прийшло, але твори великого письменника варті уваги для прочитання. Вони не тенденційні, а охоплюють широкий контекст. А за «1937» він потім сам до кінця життя розкаювався.

Дмитро Тирусь



Ключевые слова: зо почитати, рецензія, аналіз твору, ​Невдаха Антихрист, Лже-Нерон, итати статтю Дмитра Тируся, Роман Леона Фейтфангера