09-04-2019 Кафка Франц (Franz Kafka) 1319

Часово-просторова організація роману «Замок» Франца Кафки

В. Г. Притуляк

Останнім часом пильну увагу літературознавців і філософів привертають проблеми простору і часу як важливі елементи структури художнього твору. Інтерес до проблем часіу і простору у мистецтві XX ст. зумовлений, мабуть, тим, шо вони часто набувають умовного характеру.

У романі «Замок» Франц Кафка творить неначе модель людського існування і суспільства взагалі. Ставлячи за мету зобразити екзистенцію «маленької людини» в умовах панування бездушної бюрократичної машини, а такі умови він вважає вічними, автор вдається до розгалуженої системи художніх засобів. Не останню роль при цьому відіграють художній час і простір у романі як елементи структури твору. .

Герой роману землемір К. прибуває невідомо звідки. Його соціальна і психологічна характеристика відсутня. Із сутінок і вечірнього мороку він заходить до заїжджого двору, де просить притулку. Читач так і не довідається про його попередив буття. На цю особливість творів Ф.Кафки вказує H. X. Копистянська: «В них зовсім відсутній історичний час, його плин, причинно-наслідковий зв'язок розірвано, є тільки наслідок».

З таким наслідком ми зустрічаємося на сторінках роману «Замок». І час, і місце дії твору позбавлені конкретизації. Головний герой, землемір K., має тільки початкову букву імені, саме ж ім'я відсутнє, ймовірно, цим Кафка хоче підкреслити, то цей образ не просто тип, узагальнення, а то на його місці може бути будь-яка інша людина. Землемір К. швидше всього виступає у романі в ролі символа «маленької людини», безправної і гнаної, яка не є індивідуальністю.

Читачеві невідомо, в яку епоху відбуваються події, рік також невідомий. Дія незакінченого роману триває тиждень. У персонажів твору переважає суб'єктивне сприйняття плинності об'єктивного часу:

«А до весни ще далеко? - запитав К. «До весни? - повторила Пепі. - Зима у нас довга, дуже довга і одноманітна... Ну, а потім придає весна і літо, всьому свій час, але коли згадуєш, і весна, і літо здаються такими коротенькими, неначе тривали два дні, не більше, та й то в ці дні у найчудовішу погоду, раптом починає йти сніг».

Пора року - зима, - під час якої розвивається дія «Замку», вказує лише на циклічність у природі. Непрямі ознаки часу - наявність телефонного зв'язку, електрики, елементи людського одягу, житла, засобів пересування - вказують нам на кінець XIX - початок XX ст.

При цьому слід зауважити, то всі вищевказані ознаки об'єктивного часу Кафкового «Замку» досить бліді і невиразні.

Характерною рисою Кафкової системи образів є їхнє експресіоністичне змалювання. «Твори Кафки з цієї точки зору можуть розглядатися як серія коментарів до книги Іова з введенням до неї сучасних типів трагічного героя - «маленьких людей», митців, сумних клоунів в дусі Чапліна». В цілому близька до реалістичної, оповідь у поєднанні з фантастичними елементами показує персонажів, які самі є символами або носіями якоїсь ідеї. Варнава є уособленням терпіння і надії, Амалія - гордості і непокірності, землемір К. - бунтарства і безсилля і т.д. Всі вони майже позбавлені психологічної і соціальної характеристики. Ось які потртрети селян дає Кафка: «Все це були люди невисокого росту, дуже схожі, на перший погляд, одне на одного, з плоскими кістлявими, але рум'яними обличчями». Такий опис дійових осіб типовий для Кафки. По-іншому змальовує автор чиновників, зокрема Кламма: «Це був товстий, середнього росту, досить незграбний пан. Обличчя в нього не було зморшкуватим, але щоки пообвисали під тягарем років».

Таким чином, портрети нічого не додають до розуміння тієї епохи, в якій розгортається дія твору. Сама ж дія розвивається плавно, повільно внаслідок авторської деталізації зображуваного. Ретроспекція у романі має місце (розповідь Ольги, Пепі, господині, старости про життя в минулому).

У романі відсутній образ соціально-історичного часу. Тут переважає час випадку. Універсальність зображуваного наближує роман до притчі. На цю особливість Кафкової творчості вказав французький філософ-екзистенціаліст Ж.-П.Сартр у статті «Пояснення «Стороннього», де він порівнював творчі методи Кафки і Камю: «Погляд Камо прикутий до земного реального світу. А. Кафка - романіст недосяжної трансцендентності: світ для нього наповнений знаками, яких ми не розуміємо, для нього існує зворотня сторона декорацій».

Де знаходиться Кафків Замок? Окреслити це ще важче, ніж знайти опору в історичному часі. Чи справді замок є замком чи це тільки символ? Головному героєві К. так і не вдалося досягти Замку, хоч до нього і рукою подати. Як тільки він намагався наблизитись до Замку, вулиця завертала круто назад: «Виявилось, що вулиця - головна вулиця Села - вела не до Замкової гори, а тільки наближалася до неї, але потім,неначе навмисно, завертала вбік і, не віддаляючись від Замку, все ж до нього і не наближалась». Але якщо Замок навіть є видінням, то в усякому разі Село не є фантазією для землеміра К. Отже, Село і Замок займають якийсь простір, у даному випадку художній.

Художній простір «Замку» неоднорідний. Тут наявне вертикальне розташування місця дії роману. Опис Села підкреслює, що воно знаходиться біля підніжжя Замку, який здіймається над Селом. Вертикальне розтащування Замку і Села має і соціальне значення. Замок і Село - це два полюси соціального проотору. У Замку мешкають ті, хто вирішує, долі кожної людини із Села, Замок - це гігантський чиновницький лабіринт, якому служать мешканці Села. Безсилля, деморалізація селян підкреслюються тим, що верх і низ роз'єднані, вельможі із Замку ніколи не опустяться до того, щоб спілкуватись з мешканцями Села. Зв'язок Замку і Села відбувається через Готель. Він об'єднув і роз'єднує їх. Землемір K., як один з мешканців Села, так ніколи і не знайде дороги до Замку, щоб піднятись в апартаменти своїх повелителів.

Дія роману не виходить за межі Села і Замку. За ними лежить невідомий простір, з якого прибув K., однак простір цей вкритий завісою таємничості. Отже, мова йде про замкнутий простір, межами якого є Село і Замок. До того ж у романі відсутня будь-яка топоніміка, що робить місцевість, де розташовані романні Село і Замок, безіменною і невпізнанною.

Для оповіді Кафка використовує в основному два часових плани: теперішній і майбутній, хоча є і минулий час. Теперішній час переважав у розвитку дії роману. Майбутній викликаний неясними сподіваннями і бажаннями К. зустрітись з чиновником Кламмом. Саме сподівання і бажання К. зв'язують два моменти часу: теперішній і майбутній.

До минулого автор вдається тільки у розповіді сестер Варнави про історію занепаду їхньої родини, у розмовах старости і господині Готелю.

Як відзначалось вище, роман «Замок» мав притчовий характер і хоч «справа письменника - мислити в лад з життям, а не вистроювати життя в лад з думкою», все ж фантасмагорії і міфи Франца Кафки дають змогу глибоко осмислити сенс людського буття у буремному XX ст. Як на це вказував Роже Гариді, «Кафка, як і всі великі творці міфів, бачить і будує світ в образах і символах, сприймав і показув відповідності між речами, об'єднує в неподільне ціле досвід, мрію, вигадку, навіть магію і в цьому надвраженні і накладанні значень воскрешав для кожного з нас образ буденних речей, приховані сновидіння, філософські та релігійні ідеї і прагнення вийти за межі всього цього».

Загальновідомо, що темою Кафкових творів було зображення безсилля маленької людини перед всемогутніми державними інституціями. Аналіз художнього хронотопу Кафкового «Замку» дозволяв відзначити, що часово-просторова організація твору має певне значення для розкриття теми роману. На цю особливість художнього твору вказала літературознавець А. Просвірнова: «Категорія часу є не тільки суб'єктом художнього осмислення. Вона являв собою організуюче начало сюжетно-композиційної єдності», а «часова організація - це явище внутрішньої структури поетики літературного твору і її своєрідність зумовлена характером співвідношення суб'єкта і об'єкта творчості».

Герой К. помішений автором у простір, який обмежений Селом і Замком. Дія твору за ці межі не виходить. Пошуки дороги до Замку марні, туди не приведе жодна дорога. Вибір автором місця дії не випадковий, «Замок» мав значення «замкнутий». Побутові сцени підсилюють безвихідь становите землеміра К. «Його дивувала величина Села: воно тягнулось без кінця - все ті самі маленькі хати, вкриті льодом вікна, і сніг, і безлюддя, - тут він раптово відірвавсй від дороги, що чіпко тримала його, і його прийняв вузький провулок, де сніг лежав ще глибше і тільки з великим зусиллям можна було виймати загрузлі ноги». Отже, Село постає безкінечним лабіринтом, низьких приземкуватих будівель, що потопають у величезних кучугурах снігу. Людина у Кафки скована, вона не припускає й гадки про те, щоб зробити наступний крок, бо він втомлює і може виявитись марним. «К. все ще стояв у снігу, він не мав бажання виймати звідти ногу, щоб знову загрузнути в кучугурі». Герої Кафки не заходять до хати, а «протискуються», що говорить про скованість людини, як от: «Вони... повільно протискувались до хати крізь відхилені двері, все поглядаючи на K.; і К. нарешті залишився сам у глибокому снігу». Глибокий сніг, туман, морок, темрява - ось простір, у якому розгортається дія роману Кафки. «К. прибув пізно увечері. Село потопало у глибокому снігу. Замкової гори не було видно. Туман і темрява закривали її, і велетенський Замок не видавав себе ані найменшим промінчиком світла. Довго стояв К. ...і, здавалось, дивився у порожнечу».

У Кафковочу «Замку» пепеважае монокольорове бачення дійсності. Світло переходить у темряву і навпаки. В одному випадку переважав темний, в іншому - сірий колір: «Велика кімната в сутінках, увійшовши до світла, зразу не можна було нічого розглядіти... В одному кутку голосно кричали діти, з іншого валила густа пара, від якої напівтемрява згущалась у суцільну темряву».

Численні описи приміщень дають ефект відчуження людини, бо художній простір не дозволяв кафківським героям гуртуватись. Вони завжди самотні і роз'єднані: «В буфеті - великій, посередині цілком порожній кімнаті - під стінами... сиділи селяни...».

А неприступний і невловимий для людей замковий чиновник Кламм сидів «за письмовим столом посеред кімнати..., яскраво освітленої лампою, що висіла над головою». Його оточує порожнеча і сліпуче світло при замкнених дверях. Це символ відчуження і недоступності чиновника Кламма мешканцям Села.

Безсилля героя К. проявляється в тому, що він вічно блукає, не може знайти дорогу до Замку і в розпачі запитує: «Невже дорога не має кінця?», а повелителі із Замку «пропускали К. скрізь, куди він хотів - правда, тільки в межах Замку, і цим розмагнічували і розслаблювали його...».

Елементи невизначеності художнього простору дають змогу підкреслити невпевненість K., його пасивність перед грізним Замком у сценах, де його силою викидають із закритих приміщень. К. настільки залежний, що навіть його переміщення у просторі відбувається всупереч його волі: «Зліва і справа К. схопили двоє чоловіків і силою потягли його до дверей... К. так і залишився стояти на вулиці...».

Воля К. паралізована. Він не може сам рухатись. Його супроводжує Ольга або Варнава: «Хазяїн ще раз повернувся і глянув на К. Той подивився йому услід, не рушаючи з місця, поки не підійшла Ольга і, не потягла його за собою».

Замість того, щоб потрапити з Варнавою до Замку, К. приходить до Варнави додому. «Значить, вони зовсім не до мети прийшли, просто Варнава повернувся до себе додому. Але для чого вони зайшли до нього?», - міркує собі К. Варнава і не збирався відводити К. до Замну. Між ними виникав цілковите зрозуміння. Сестрі Варнави чекають, що гість привітається з ними, але він нічого не міг вимовити». К. хоче покинути дім Варнави, однак він знав, що не знайде дороги до заїжджого двору. Він не може вибратись з замкнутого простору.

У хвилини інтимної близькості з Фрідою К. не може позбутись своїх «помічників» Ієремії та Артура, які не залишають приміщення або проникають крізь вікно. Цим автор підкреслює безсилля героя у його намаганні бути вільною і незалежною людиною. К. не має сил досягти бажаного. Він оточений «помічниками», служанками та хазяйкою готелю.

Кафка зображав у своєму творі бюрократичну машину як всезагальну, як всесильну без часових обмежень. Герой К. у Кафки завжди перебуває у якомусь «приниженому» становищі, на всі речі він дивиться знизу вгору. Він внизу, а чиновники, Замок - вгорі. Простір, бачений знизу вгору, і простір, бачений зблизька, не ідентичні. Замок при максимальному наближенні перетворюється у лабіринтове містечко.

Щоб підкреслити байдуже ставлення замкових чиновників до людини і залежність її долі від них, Кафка вільно обходиться з часом випадку, не роблячи різниці між місцем і роком: «Але минуло вже декілька місяців, якщо не років, з того часу, як відділ А вперше написав нам...»

Від того, якими принципами відображення дійсності користується митець слова, до яких художніх методів вдається і який образ художнього часу і простору він творить, залежить зв'язок твору з певним літературним жанром і напрямом. Взаємозумовленість цих складових частин художнього вираження письменника підкреслює Д. С. Лихачов: «Художній час тісно зв'язаний з жанром твору, з художнім методом, з літературними уявленнями, з літературними напрямами».

Літературознавець Б. Л. Сучков, полемізуючи з Роже Гароді на предмет Кафкової творчості, зазначає, що французький дослідник вважає творчість Франца Кафки міфотворчою, тому що письменник досить виразно, з великою експресивністю зображав подробиці повсякденного життя, його драматичні і трагічні ситуації, в яких опинялись його герої, відштовхувався від реального світу і створював у своїх творах особливий світ, який мав неповну аналогію з світом реальним. Ця неповна аналогія з реальним світом допускає довільне трактування художнього світу Кафки, полеміку щодо універсалізму Кафкових пророцтв. Б. Сушков, пояснюючи умови формування життя Кафки-митця, вказує на дрібнобуржуазність, що пронизувала родинний побут і стосунки всередині родини Кафки і тим самим обмежений кругозір Франца. Таким чином, «знаючи» корені Кафки, - на думку Б. Л. Сучкова, - можна відкинути як необгрунтовану легенду про універсалізм Кафки, про придатність його узагальнень на всі часи і на всі соціальні системи... Він сам ніде і ніколи не претендував на універсальність власної творчості і тих настроїв, які жили в його душі».

Зважаючи на тему даного дослідження, таке тлумачення притчевого характеру Кафкової спадщини наводить на роздуми. В першу чергу нас цікавить, який тип суспільства мав на увазі Кафка у своєму романі «Замок» Замок в однойменному творі очолює граф, однак власницьких відносин у романі немає, існує тільки гігантський бюрократичний апарат. У зв'язку з цим можна твердити, що це - показ не буржуазного, а лицарського суспільства взагалі. В такому разі правильною буде теза про універсалізм Кафкового художнього світу. А щодо пророцтва Кафки, на яке він ніколи не претендував і прагнув знищити плоди своєї праці, то воно зовсім не залежало від волі письменника, головним експертом творів якого стала сама історія, зв'язку з якою він уникав.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1992. – Вип. 104. – С. 162-169.

Біографія

Твори

Критика