Слово і шрифт

Іван Величковський. Критика. Слово і шрифт

ОЛЕНА ТКАЧЕНКО

У XVII-XVIII ст. на Україні великої популярності набула курйозна поезія. Визначальна ознака цього літературного жанру — поєднання художнього слова з іншими видами мистецтва.

Синтезуючи в одному творі окремі елементи різних видів мистецтв або використовуючи їх як "будівельний матеріал", бароковий поет створював багатогранну естетичну площину.

В епоху Бароко вже існувало друкарське мистецтво та його складова — мистецтво шрифту. Висока культура творення та оформлення рукописних книжок на Україні сприяли швидкому розвитку поліграфії. Уже в середні віки творці книг видозмінювали та прикрашали текст, виділяючи в ньому окремі літери.

Теорія і практика курйозного віршування дозволяли залучати мистецтво шрифту в літературний твір не лише для його оздоблення, а й для створення додаткових естетичних і смислових рівнів у тексті, а також для суто практичних цілей — наприклад, щоб "закодовувати" ім'я автора чи особи, якій присвячувався вірш. Шрифтові курйозні вірші — це твори, художню специфіку яких створюють вигадливі комбінації шрифтів.

До цього підвиду належать акровірш, вірш-лабіринт, онограматичний вірш, кефалономастичний вірш, "єдиногласний" вірш тощо.

Автори курйозних творів блискуче володіли мистецтвом шрифту. Багато з них мали досвід роботи в друкарнях. Наприклад, автор збірки курйозних віршів "Млеко" Іван Величковський тривалий час працював у чернігівській друкарні. Збірка цього поета є рукописною, але цілком вірогідно, що Величковський підготував її для видання друком і задля протекції в цій справі "офірував" митрополиту Варлааму Ясинському. Цей релігійний діяч був вельми впливовою особою і як Лаврський архімандрит розпоряджався тамтешньою друкарнею. Тому Величковський міг сподіватися на видання своєї "во честь и славу славной владычици нашеи богородицы и присно деви Маріи" складеної збірки. У передмові до "Млека" автор пише про те, що його спонукало взятися за написання "штучок поетицкіх": "я, яко истинный сын Малороссыйской отчизны нашеи, болеючи на то сєрдцєм, иж в Малой нашой Россіи до сих час таковых нь от кого тыпом выданых нє оглядаю трудов... умыслем... нькоторые значньйшыє штучки поєтицкіє русским языком выразити..."

З огляду на це деякі дослідники вважали Величковського українським "першопрохідцем" у царині курйозної поезії, оскільки, за його ж власними словами, інших таких праць на Україні не було. Але ж Величковський писав, що не бачить лише "таковых тыпом выданых трудов", тобто таких друкованих творів. Це означає, що на час укладання збірки {1691 р.) вже існувала традиція вітчизняного курйозного віршування. Про це свідчать рукописні твори (насамперед шкільні поетики).

З іншого боку, протиставлення власної, поки що рукописної, збірки відсутності друкованої курйозної поезії засвідчує впевненість або принаймні надію Величковського на видання своєї книжки, оскільки в протилежному випадку його збірка нічого б не змінила в наявному стані речей.

Якщо в Україні, за свідченням Івана Величковського, ще не було друкованих книжок зі "штучками поетицкіми", то в Москві в 1680 та 1681 рр. вийшли друком дві книжки вихідця з України Симеона Полоцького — "Псалтирі у віршах" і "Повість про Варлаама і Йосафа", в яких є по сторінці зі шрифтовими курйозними віршами-лабіринтами. Російський дослідник друкарства Олексій Сидоров, очевидно, через брак інформації про курйозне віршування, називає лабіринти Полоцького "набірною грою", прикладаючи до літературного твору суто друкарський термін. Вчений зазначає, що це перші подібні зразки в російській друкарській практиці.

Отже, переважна більшість українських курйозних віршів написана від руки, але коли йдеться про шрифтові курйозні зразки, їхній рукописний характер не заважає вбачати в них перші спроби "друкарських" експериментів зі шрифтами.

Перші друкарі намагалися створити книжки подібні до рукописних. Внаслідок цього тривалий час існував лише один вид шрифту, який нагадував рукописне письмо. На Україні в XVII ст. це був напівустав. Усі відомі на той час шрифти, наприклад, розповсюджені в друкарнях Москви ("микитинський", "йосипівський", великий та малий "євангельські", "біблійний", "дрібно-біблійний" тощо), були "варіантами все тієї ж напівуставної кирилиці, названими за іменами майстрів, які їх різали, або за книгою, в якій вони були вперше застосовані.

В одному зі своїх курйозних творів — "єдиногласному" вірші — Іван Величковський пропонує несподіване шрифтове рішення: в середині окремих літер розміщуються інші літери, а всі разом вони складаються в літературний текст.

Цей "винахід" Івана Величковського має давнє коріння, його початки сягають візантійської культури, яка частково була перенесена на український ґрунт. На мозаїках давньоруських соборів (наприклад, у церкві Архангела Михаїла) часто розміщувалися грецькі написи з іменами апостолів чи святих. У таких випадках перед іменем малювалося коло, всередині якого писалася грецька літера "альфа". Подібні написи дуже нагадують окремі елементи "єдиногласного" вірша Величковського. Як і в творі поета, коло означало грецьку літеру "омікрон", а разом з літерою "альфа" було еквівалентне слову "святий".

Звичайно ж, Іван Величковський не міг не знати про цю традицію. З одиничної можливості подібного написання український поет вивів закономірність, яку і використав, створюючи свій вірш. Ця закономірність полягає в необхідності дібрати для вірша такі слова, в яких зголосних звуків був би лише "О". Іван Величковський знаходить такі слова: "Слово плотоносно много плодоносно".

Існувала і слов'янська традиція написання літер у колі: дев'ять перших літер абетки, обведені колом, позначали числа від 10 000 — "теми" (слово походить від назви числа 10 000 — "тьма"). Ця традиція також могла спонукати Величковського до творення подібних візуальних образів.

Сторінка з "єдиногласним" віршем є однією з найкращих у збірці "Млеко". Напрочуд вдала композиція та кольорове вирішення (поєднання цинобри з чорним чорнилом), цікава форма літер та їхнє незвичне поєднання створюють враження естетичної довершеності вірша.

СлОвО плОтОнОснО МнОгО плОдОнОснО

(На жаль, сучасний передрук твору не дуже вдалий, оскільки руйнує естетичну своєрідність вірша.)

Упорядники книжки Величковського, в якій розміщений цей передрук, у даному випадку виходили не з точки зору художньої вартості твору, а з визначення, яке дав йому автор: "Єдиногласный єст вьрш, в котсром кождая силлаба єдиною гласною лЬтєрсю замыкається". Розходження теорії і практики поезії було звичайним явищем для Бароко. В конкретному випадку Величковський вказав лише на метод підбору тексту, який би підходив для оформлення подібним чином, а не суть самого вірша.

"Винахід" Івана Величковського продовжує жити у роботах сучасних графіків. Подібний прийом застосовує відомий німецький художник Альберт Капр у одній зі своїх гравюр, що складається з тексту у вигляді піраміди, в якому літера "Е" розміщується всередині літери "О", в іншому випадку — "Е" в "У".

До шрифтових курйозних віршів належить такий популярний у барокових поетів жанр, як акровірш. У майстрів курйозної поезії досить рідко зустрічаються "класичні" акровірші, в яких початкові літери кожного рядка складаються в слова. Для них вони були занадто звичайними, простими. Натомість прихильники курйозної поезії подають вірші, в текстах яких можна знайти по два, три чи більше додаткових смислів. Наприклад, "прЬсЬкаємый вЬрш" Івана Величковського.

У цьому вірші з великих літер складаються слова "Ісус", "Христос", "Мати", "Діва", з виділених кольором літер — "Марія", "Діва", "Марія".

Серед акровіршів українські барокові поети розрізняли власне акровірш (в ньому виділялися початкові літери рядків), мезовірш (середні літери) та телевірш (останні). Іноді ці всі види поєднувалися в одному творі. Наприклад, вірш з поетики Митрофана Довгалевського "Сад поетичний".

В акровіршах виділені розміром чи кольором літери створюють незвичні, "вільні" візерунки, які виявляють у цих творах ще одну, додаткову естетичну реальність, пов'язану вже не з поетичністю слова, а з його візуальною красою.

Особливе місце серед шрифтових курйозних віршів займає буквений лабіринт: окремі слова чи цілі речення в ньому "розбиваються" на букви-"атоми", з яких можна створити будь-які комбінації.

Виникнення вірша-лабіринту пов'язане з лабіринтами-будовами — сакральними об'єктами стародавніх містичних культів. Деякі з поетичних лабіринтів ще досі зберігають свій зв'язок з магією, наприклад, вірш АВRACADABRA, який писався у вигляді перевернутого трикутника. Микола Петров називає цей твір чародійною піснею відьом і зазначає, що спочатку вона поширилася на Сході, а в Росію перейшла із середньовічної Європи. Дослідник пише: "Ця чародійна пісня відьом співається, — говорять досвідчені в демонології, — при польоті відьом на Лису гору, Чародії запевняють, що наче б то при кожному звуці вилітає по одному духу з пекла".

Сучасність, як слушно зазначає дослідник барокової культури Анатолій Макаров, демістифікувала курйозне віршування. А багато "демонічних" виразів і слів навіть перейшло в дитячий фольклор, як, наприклад, вже згадана магічна формула АВRACADABRA.

Українські поети, які творили вірші-лабіринти, дуже тонко відчували естетику шрифту. Наприклад, Митрофан Довгалевський не лише "розпорошує" на літери текст: "Анно, владарко землі, довгії роки царюй", а й "будує" особливий малюнок з літер — ніби проводить діагональ з великих літер "А" — основу візерунка, підшуковує інші букви, які виділяються з-поміж інших. Поет досить вдало розв'язує цю проблему, коли залучає до тексту слова з "довгими" літерами — l, t, і, g. Ці букви виокремлюють елементи слів і тим самим створюють вигадливий візерунок. Вдалою знахідкою Довгалевського є об'єднання в одній клітинці двох літер диграфа "ае", які поряд з великою літерою "А" і "t" особливо виділяються в лабіринті "Анно, владарко землі..." Подібний прийом "довгих" літер як основи шрифтового візерунка застосовує Довгалевський і у вірші "Славна царице російська.,.." У ньому зображення формують літери і, t, R та b.

Пояснити любов барокових поетів до шрифтових курйозних віршів можна словами сучасного кубинського поета Дієго Елісео, який пише: "...Коли я побачив уперше каталог друкарні, ...я зрозумів: переді мною не просто зведення шрифтів та віньєток, а цілий магічний інструментарій... Краса була не лише в образах, цінність яких часом невелика, а в тому, як вони збирались у малюнок, щоразу народжуючи загадку. І я не міг утриматися від того, щоб не придумати відгадки, та й хто утримався б від цієї своєрідної гри, де малюнок супроводжується текстом, який одночасно ілюструє його і сам ілюстрований ним: так ведуть бесіду в порожньому залі два дзеркала..."

Поєднуючи в одному творі два мистецтва — літературу й мистецтво шрифту, бароковий поет відкривав не лише прихований потенціал писаного слова, а й нові естетичні обрії.

Джерело: Дивослово. – 1998. - №10 – С. 54-55.

Біографія

Популярні твори:

  • Твори у PDF (Вірші до Лазаря Барановича, Вірші до Івана Самойловича, Дзиґар цілий і напівдзиґарик, Автор до читальника, Вірші на герб Ясинських, Вірші під зображенням богородиці, Минути, Квадрантес, Орація до найяснійшого новопосвяченого митрополита, Молоко, Вірші на герб митрополита Варлаама Ясинського, Луна, Рак літеральний, Рак словесний, Рак всуперечслівний, Четверогранний, Згідний, Порядний непорядок, Суголосний, Абетковий, Акростихиси, Програма, анаграма, епиграма, Багатоперемінний, Лабиринт 1,2,3,4, Стовп, Пересічний, Остання штучка)

Критика



Ключевые слова: критика,іван величковський,иван величковский,скачать бесплатно,скачать текст,українське бароко,украинское барроко,шрифт,курйозна поезія,давня українська література

Читайте также