Михайло Старицький
Михайло Старицький|
(1840-1904) Творча спадщина Старицького, уособлюючи проблемно-тематичні та естетично-виражальні шукання літератури другої половини XIX ст., стала єднальною ланкою між традиціями художнього мислення шевченківської доби і новою естетичною свідомістю межі XIX і XX століть. Поет завжди відчував себе однодумцем молоді. А пізніше, набувши досвіду письменника і театрального діяча, щедро ділився ним з молодими. Збереглося чимало документальних свідчень про те, як Старицький допомагав початківцям набути знань і майстерності (листи до Б. Грінченка), підтримував мистецьку молодь морально й матеріально. Для М. Старицького тема інтелігенції та її зв’язку з народом, історичної місії в українському суспільному поступі була цілком питомою і якщо не головною, то однією з таких. Новаторство Старицького виявилося у створенні образу героя-інтелігента, розширенні жанрової системи лірики, збагаченні образотворчих прийомів та засобів і самої поетичної лексики. Письменник-громадянин намагається зрозуміти й художньо осмислити причину тяжкої долі України - географічно вигідно розташованої, з багатою землею й надрами, працьовитими людьми. Своїми творами Старицький ніби гортає сторінки історії України, спиняючи увагу на найважливіших, доленосних для України подіях, постатях, обставинах. Загалом поетична домінанта лірики Старицького – доля України. Образ рідного краю є центральним, розкривається він всебічно, а генетично пов’язаний з фольклором та шевченківським образом. Значний масив лірики Старицького пов’язаний з темою слов’янського єднання, з визначенням місця України в колі слов’янських народів. У поезії Старицького слов’янська тема, зумовлена національно-визвольним рухом болгарів і сербів, викликає інтерес тим, що ті події розкриваються через українську художню призму. Популярні твори Критика
|
Поділитися