Проект «Wordyssey». П’ята країна, п’ятий перекладач: Рафаель-Хосе Діас, Тенеріфе, Канарські острови.

Проект вордисея пятая страна

Проект «Wordyssey» триває, й 5 українських віршів продовжують свою мандрівку. Німецький перекладач, критик та журналіст Андреас Третнер тримав у секреті наступний пункт прямування поез.


Серед варіантів були 6-сть країн абсолютно різних континентів планети. І от, вже відома наступна країна та наступний перекладач. 

Посеред спекотного літа вірші вирушили у мінливі води Атлантичного океану, на тепле, тропічне узбережжя о-ву Санта-Крус-де-Тенеріфе, найбільшого з семи Канарських островів. За переклад віршів іспанською взявся філолог, поет та перекладач - Рафаель-Хосе Діас.

Рафаель-Хосе Діас (Rafael-José Díaz, Санта-Крус-де-Тенеріфе, 1971) навчався на факультеті іспанської філології в університеті Ла-Лагуна та вивчав іспанську в університетах Єни і Лейпцігу. Між 1993 і 1994 він керував журналом Paradiso. Автор поетичних збірок «Пісня на порозі» (ісп. – «El canto en el umbral», 1997), «Поклик в першому снігу» («Llamada en la primera nieve», 2000), «Полонені повіки» («Los párpados cautivos», 2003), за яку він отримав Поетичну премію Томаса Моралеса (Tomás Morales Poetry Award), «Житла безсонного» («Moradas del insomne», 2005), «Перед затемненням» («Antes del eclipse», 2007) і «За своє ім'я» («Detrás de tu nombre», 2009). У 2007 році він опублікував книгу «Тріск» ( фр. – «Le Crépitement»), яка містить добірку його віршів в перекладі французською. Рафаель-Хосе Діас також публікував уривки зі своїх щоденників, найбільш помітною з цих публікацій має назву "Сніг (сивина), могили" ("La nieve, los sepulcros", 2005). Також Рафаель-Хосе Діас є перекладачем творів таких письменників, як Артур Шопенгауер (Arthur Schopenhauer), Герман Брох (Hermann Broch), Філіп Жакоте (Philippe Jaccottet), Гюстав Рауд (Gustave Roud), П'єр Клоссовськи (Pierre Klossowski), Жак Ансет (Jacques Ancet), Фабіо Пустерла (Fabio Pusterla), Рамон Ширау (Ramón Xirau) та Вільям Кліф (William Cliff). Нещодавно була опублікована книга «Маршрути та ритуали» («Rutas у rituales»), що містить добірку есе, які було написано між 1993 і 2003 роками.

Єдиний коментар, що дав Рафаель-Хосе Діас: «Ці п'ять віршів дуже гарні. Настільки, що я волію не писати про них жодних коментарів. Моєї англійської для того буде просто не достатньо.»

Тож поспішаємо познайомити вас із самими перекладами:

Маріанна Кіяновська — українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець. Член Національної спілки письменників України. 1997 року закінчила філологічний факультет Львівського університету. Координатор Львівського осередку Асоціації українських письменників.

MARIJANA KIJANOVSKA

DÍPTICO (dedicado a Milosz)

si la ciudad donde todo empezó

fuera solo una ciudad


lugar y

no punto de partida

no un montón de fotografías

de rostros y gente sin rostro

si el viento, si la nieve

si aceitunas y limones

si café y vino

si todo esto que, sin excepción,

esconde la mitad del libro

no dejara manchas

por ejemplo en la piel o en el pavimento

mientras nosotros arrojamos sombras

si lo pasado solo hubiera pasado

o más que pasado

más que esto

entonces el poeta sería solo un poeta

o más que un poeta

más que tan solo quien

subió y bajó

arriba y abajo

arriba y abajo

y así sucesivamente

la muerte como un sol entre las líneas

como también detrás


y un pájaro sensato

no estaría en el nido ni en la jaula

ni en la barba ni en el ojo

ni en la mano ni en la boca

sino en algún lugar dentro

en lo interior

hacia lo más íntimo

caminante

incapaz de volar

echaría a volar, se posaría

y así sucesivamente

Сергій Жадан — український письменник, перекладач та громадський діяч. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України, учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

SERHIJ ZHADAN

AMOR HASTA LA MUERTE

¿Recuerdas aquella casa sospechosa?

Vivían allí zombis desesperados.

Primero aquel subir y bajar, dormir entre sillas

y en bañeras, unas cuantas miserables noches de hotel,

y ahora tu mano en el ladrillo desnudo,

su calor, su grosor,

auténtico ladrillo de adobe.

¿Recuerdas al viejo? Nos lo encontramos en la escalera.

Arrimado a la pared, para que pudiéramos pasar,

rígido como un muerto, mirándonos desconfiado con sus ojos saltones.

Siguiendo cada uno de tus movimientos,

cegado por el resplandor

de tus tobillos de porcelana, relucientes

en las columnas de luz y polvo,

por la dulzura de tus rodillas difusoras de calor.

El policía que nos visitó entonces era desconfiado e incrédulo

cuando preguntó: “¿Cómo es posible? ¡Un mes! ¡Un mes entero!

¿Entonces no se dieron cuenta de su desaparición? ¿De que no aparecía? ¿Un mes entero?”

“No, de verdad”, me excusé, “fue el mes más hermoso de mi vida.”

“¿Y el olor?”, insistió el policía. “¿No les extrañó el olor?”

“No, ¿por qué?”, objeté, “a veces la vida no huele de otro modo.”

“¿Saben que murió en la cama? ¿Justo encima de su cabeza? Chupado por el colchón,

estirado en el suelo. No faltó mucho para que les goteara por el techo.”

Ante la ventana empezó entonces un verano indescriptible,

la radio trajo amargas noticias

y, aunque yo hubiera sido capaz de morir, la muerte me hubiera sorprendido escuchando noticias.

Cogiste mi corazón cuando quería pararse y volviste a llenarlo de esperanza

para que empezara de nuevo a latir bajo tus manos.

¿Qué dice quien se vuelve para mirarte?

¿Qué puede decir quien te ve?

Amarte hasta la muerte.

Te amaré hasta la muerte.

A la que asistiremos para poder levantarnos

o abismarnos en las tinieblas de los túneles y grutas.

Continúa, zombi, castañetea con los huesos,

celebra la muerte, tócala

con tu destartalado banjo.

Canta lo que conoces mejor que nadie.

El tiempo no nos domina, nuestro canto lo ahuyenta.

Dichoso se derrama en el hueco de la mano el amor

con el que a diario regamos las flores

de nuestras tumbas.

Богдана Матіяш — поетеса, редактор, літературний критик. Навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». 2004 року закінчила магістерську програму «Філологія. Історія, теорія літератури та компаративістика». У 2004-2008 рр. була аспіранткою кафедри філології. Добірка віршів «Твоя любов проста й усміхнена» увійшла в антологію «Метаморфози. Десять українських поетів останніх десяти років». Перекладає з польської й білоруської мов. Редактор видавництва та часопису «Критика». Представник київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). У 2010 році отримала нагороду від Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за збірку «розмови з Богом»

BOHDANA MATIJASZ 

***

los que aman se añoran mira qué bellos son

tímidos como la primera luz de la aurora

y confiados como palomas

los que aman mira qué generosos son

y con qué complacencia aceptan lo que les sale al paso

mira esas manos llenas de tesoros

esa piel esos ojos la clara alegría

en la feliz sonrisa la calma

tan pacíficos como un ligero viento de verano

los que aman son como delfines

que saltan sobre el agua cándidos traviesos

cien veces esparcen los anillos de olas

difundiendo la luz en torno a sí

nos enseñan a dar las gracias por lo que existe y por lo que no existe

nos enseñan suavemente y con confianza a acercarnos a los demás

y a retirarnos sin rodeos

como al atardecer poco a poco la luz se apaga el pájaro enmudece

como el agua de la tierra fluye y vuelve a brotar

Остап Сливинський — український поет, перекладач та літературознавець. У 2000 році закінчив Львівський університет, після чого чотири роки навчався в аспірантурі при кафедрі слов'янської філології. 2007 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Феномен мовчання в художньому тексті (на матеріалі болгарської прози 60-90-х років ХХ століття)». Співупорядник перекладної українсько-білоруської поетичної антології «Зв'язокрозрив».

OSTAP SLYVYNSKYJ

ALGO AHÍ DELANTE ESTABA SIEMPRE EN LA LUZ

Algo ahí delante estaba siempre en la luz —

y no era un jalón,

ni una señal de extravío,

ni un ardor de fuego, ni una baliza,

la vivienda de nadie,

tampoco la caza o la guerra de nadie

que pueda durar en este país,

ni hombre ni animal,

ni un árbol seco

que cayera en su propio purgatorio,

indestructible como el alma en el cuerpo luminoso, ni

invitación ni insinuación, no,

algo

solidario con nosotros los que no tenemos salida,

algo desconsolado si somos inconsolables,

resignado en la medida en que nos resignamos a la pérdida.

Sordo a los mutuos ruegos y súplicas,

tanto en la guerra como en la paz,

no por ello menos intranquilo si

nuestro silencio dura demasiado.

Igualmente luminoso

para los pequeños príncipes continentales y para aquellos

a quienes estos persiguen escaleras abajo.

Miopes y prudentes

como viejas madres.

Y ninguna esperanza, esto

ocurre a veces,

no hay ninguna esperanza,

así es.

 Олег Лишега — український поет, драматург та перекладач. Перша його книжка під назвою «Великий міст» з'явилася у 1989 році, а вже через рік вийшла друком збірка «Оповідок давнього Китаю». У 1997—1998 роках Лишега відвідав Пенсильванський університет, отримавши стипендію Фулбрайта. Лишега — перший український поет, якого було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад.

OLEH LISEHA  

CANCIÓN 555

Antes de que sea demasiado tarde: ¡atraviesa el hielo con la cabeza!

Antes de que sea demasiado tarde: ¡atraviesa el hielo con la cabeza!

¡Pasa a través, escápate!

¡Para que el mundo maravilloso vuelva a encontrarte!

La carpa es justo lo contrario,

se esfuerza en lo profundo, se zambulle aquí y allá.

La carpa está ahí

para ser capturada tarde o temprano.

Pero tú eres un hombre y no perteneces al buitrón.

Las carpas son otra cosa: durante siglos en cardúmenes.

Sumergirse en bancos de arena, oscuras y asustadizas,

para volver a emerger en el otro final.

Y nuestro tiempo, ¿no nada persiguiéndose desde toda la eternidad?

Una aleta roza la otra… ¡se ha marchado!

¿Te sientes abandonado? ¡Pero eres un hombre!

No te acobardes: siempre saldrás de apuros.

Antes de que sea demasiado tarde: ¡atraviesa el hielo con la cabeza!

¡Oh tú, ilimitado, quebrado, maravilloso mundo nuevo! 

Прим.: вірші українською ви можете знайти за ось цим посиланням: http://litfest.ru/news/2012-12-17-2401

Тим часом українські вірші стрімко лишають тропічні береги Канарських островів,

й вирушають у нелегкий шлях до наступної країни,

де на них вже чекає новий перекладач!) 

01 липня, 2013 року.

Бортовий журнал проекту «Wordyssey».

Проект «Wordyssey». Четверта країна, четвертий перекладач...

Проект «Wordyssey». Друга країна, другий перекладач: Іштван Ковач...

Проект «Wordyssey». Перша країна, перший перекладач: Богдан...

Стартує культурно-перекладацький проект під назвою Wordyssey.



Ключевые слова: Проект Wordyssey,Пята країна,пятий перекладач,Рафаель Хосе Діас,Тенеріфе,Канарські острови,Проект вордисея,пятая страна вордисей

Читайте также