03-09-2014 Іван Манжура 1289

Іван Манжура. Вранці

Іван Манжура. Вранці

Ясна  світовая  зірка  —  височенько;  

Гасне  кругловидний  блідий  місяченько; 


Тихеє  озерце  спить,  не  зворухнеться,  

Понад  ним  покрівцем  сизий  туман  в'ється;  

Ранній  легкокрилий  вітерець  із  гаю  

Наче  з  ним  шуткує,  наче  заграває:  

То  зів'є  у  купу,  то  розвіє  чисто,  

То  одірве  клапоть  та  й  несе  кудись-то…  

То  із  очеретом  шепче  якусь  мову,  

Може,  про  що  злеє,  може,  про  розмову,  

Ту,  що  він  підслухав  десь-то  цеї  ночі,  

Як  зголів'я  тихо  обвівав  дівочі.  

Духом  сіножаті  паше  усе  свіжим,  

І  тобі  неначе  щось  серденько  ниже,  

Так  і  підмиває,  мов  на  крилах,  вгору…  

Знявся  б  та  й  полинув  по  тому  простору,  

Пошукав  би,  може,  чи  не  зуспів  краю,  

Де  сльози  людської  гіркої  немає.  

(1889)

 

 

 

   



Читайте также