Джек Керуак

Джек Керуак

Т. Денисова

Молоді інтелектуали збунтувалися проти «корсетної» постеліотівської культури, конформістської ідеології, моралі. Вони ринули у вир «життя», нічим не обмеженого, розгульного і безцільного. У пошуках нової філософії, яка б сприяла звільненню, самореалізації особистості, надавала б сили для протистояння державі і водночас ніби стверджувала сенс буття, бітники звертаються до дзен-буддизму, антиків, американських трансценденталістів. І водночас — до найсучасніших музичних ритмів. Бітники невідривні від джазової музики (згадаймо елісонівську теорію джазу як демократичної структури).

Сам напрямок пошуку вказує на те, що бітники прагнуть відгородитися від політики, суспільства, їхніх норм і злочинів. Виразником і акумулятором ідей бітництва в прозі став Джек (Джин-Луї) Керуак (1922-1969). Саме він, як з пафосом писали його однодумці, був «З’єднуючим Принципом Істини, унікальною комбінацією елементів». Талановитий письменник зосереджувався на особистості в її прямих контактах з дійсністю. Для дослідників творчості Керуака важила безпосередність свідоцтва, «сира пам’ять», як він сам визначав цю рису.

Перу Керуака належать романи, вірші, есе, автобіографічна книжка «Самотній мандрівник», «Книга мрій». Кожний із творів є ніби фрагментом біографії письменника, а всі разом складають певне закінчене ціле. В передмові до одного з останніх своїх романів «Біг-Сур» (1962) Керуак пише: «Мої твори складають одну розлогу книгу, на зразок прустівської, відрізняючись від неї тим, що мої спогади написано на бігу, а не напередодні смерті...» Вони — «лише частина всієї роботи, яку я називаю “Легендою Дюлюоза”. На схилі життя я маю намір зібрати все це до купи і створити власний пантеон єдиних імен, залишити полицю книжок і померти щасливим». Письменник не дожив до старості і цих своїх намірів не здійснив.

Герой Керуака тікає від суспільства. Американські літературознавці доводять, що цей образ є загалом традиційним для Америки. Тільки мандри сучасних бродяг суттєво відрізняються від традиційних американських блукань, бо це, переважно, подорож вглиб власного “я”. Для героїв Уїтмена почуття самотності не було обтяжливим чи хворобливим, вони відчували свою єдність зі світом, навколишньою землею. А для героїв Керуака самотність — головне почуття, вони шукають можливості втекти від обов’язків, навіть від роздумів про навколишній світ, але водночас і від невлаштованості власної особистості.

Зміст романів Керуака загалом вкладається в кілька рядків. Хоча герої весь час перебувають у русі, дія тут фактично відсутня, або з героєм діється завжди те ж саме: дорога, зустрічі, гульбища, музика... Однаковим є й розподіл ролей між головними діючими особами: протагоніст-оповідач, особа, наближена до автора. А другий герой — це майже завжди людина, за якою оповідач спостерігає.

Найцікавіший образ роману «На дорозі» — син п’яниці-індіанця Дін Моріарті, що спеціалізувався на угоні машин, відсидів у в’язниці і безнастанно намагається втекти від життя. Цей персонаж — єдина активна особа, що розбурхує застій нерухомого духовного життя, — виявляється псевдогероєм: він просто тікає від тих проблем, якими інші переймаються.

Дін Моріарті присутній майже в усіх романах письменника. Адже автор ставиться до бітників як до сучасних йому американських героїв — хай вони герої «нічних жахів», та все ж таки герої, що «не скорилися, не здалися, великі герої Америки, з якими я подорожував і потрапляв до в’язниці... Рембо і Верлени Америки, хлопчаки з Таймс Сквер».

Відійшовши від бітництва, що вже пішло на спад, Керуак в останніх романах «мандрує життям самотньо, поза часом і простором, більше схожий на Беббіта, ніж на бітника». Передчасна смерть в 1969 році обірвала рух «самотнього мандрівника» (так назвав письменник свою автобіографічну книгу).

Зі смертю Керуака бітництво (принаймні, в прозі) виявилося вичерпаним. Але контркультура, першим речником якої воно було, лише набирала сили.

Л-ра: Вікно в світ. – 1999. – № 5. – С. 61-63.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также