Особливості мовної своєрідності творчого доробку Івана Тобілевича

Іван Карпенко-Карий. Критика. Особливості мовної своєрідності творчого доробку Івана Тобілевича

С. М. Бронза

Особливості мовної своєрідності творчого доробку Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)

У статті висвітлено питання зображально-виражальних засобів літературного доробку І. Тобілевича (Карпенка-Карого). Показано, як драматург влучно використовує конкретно-чуттєві поняття, назви побутових реалій, сталі словосполуки з метою розкриття характерів герої своїх п’єс, відтворення їх психології та змалювання ситуацій. Крім того, автор вживає прислів’я та приказки; народно-пісенні елементи; прізвища, утворені від слів, які вживаються в простонародній мову, розмовному стилі.

Ключові слова: драматургія, мова, мовлення, зображальновиражальні засоби.

Бронза С. Н. Особенности языкового своеобразия творческого наследия Ивана Тобилевича (Карпенка-Карого)

В статье освещены вопросы изобразительно-выразительных средств литературного наследия И. Тобилевича (Карпенко-Карого). Показано, как драматург метко использует конкретно-чувственные понятия, названия бытовых реалий, устойчивые словосочетания с целью раскрытия характеров герои своих пьес, воспроизведение их психологии и изображения ситуаций. Кроме того, автор употребляет пословицы и поговорки; народно-песенные элементы, фамилии, образованные от слов, которые используются в простонародной речи, разговорном стиле.

Ключевые слова: драматургия, язык, речь, изобразительновыразительные средства.

Bronza S. N. The Peculiarities of Language Identity of the Creative Heritage of Ivan Tobilevich (Karpenko-Kary)

The article is touched upon the issues of expressive and descriptive means of the literary heritage of I. Tobilevich (Karpenko-Kary). In the article is showed how the playwright aptly uses specific and sensual concepts, titles of everyday realities, steady word-combinations with a view to disclosing the characters of heroes its plays and reproducing their psychologies, representation of situations. Besides, the author uses proverbs and sayings, the elements of folk songs, the surnames, educated from the words, which are used in vulgar speech, in conversational style.

In the context of works of I. Tobilevich (Karpenko-Kary) is presented the folk and poetical allocution, which are introduced in speech of heroes as lyric so and negative shades. The plot achieves the informational and dynamical development. The playwright uses different types of phraseologisms, which figuratively express concepts, concretize them, attaches different of phenomenon's an expressive shades and create rhythmical and melodic drawing of drama. The article is intended for elementary school teachers, philologists, historians. They can to focus on classics, to diversify their lessons, to hold the touch with the past, traditions and customs, to transmit to future generation their own experience and to improve on language and speech.

Key words: dramaturgy, language, speech, expressive and descriptive means.

Літературна й мовна творчість Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) була відображенням потреб часу та прагнень українського народу. Продовжуючи традиції світових драматургів початку ХІХ століття, письменник намагався вишукати ті виражальні засоби української мови, які повною мірою надали б його персонажам самобутності та оригінальності.

У листі (кінець лютого 1899 року) до сина Назара Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий) писав, що дома (на Хуторі Надія) він працюватиме над новою п’єсою «Сава Чалий», але «…одна біда, що я мало маю часу для літературної праці… Писать же я повинен, бо маю про що, а я все одкладаю... Літературна моя праця, хоч, може, вона й не дуже гарна, а все ж для такої бідної літератури, як українська література, була б корисна» [1, с. 245]. Тож, дбаючи про розбудову літературної мови письменник добирав різні лексичні варіанти для вираження мови дійових осіб, вміло використовув емоційно забарвлені імена та прізвища, влучно вживав народнопісенні елементи, прислів’я та приказки у своїй творчості.

Питання зображально-виражальних засобів літературного доробку Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) досліджувалося С. Чорнієм, В. Вієвським, О. Бабенком, В. Дятчуком, Н. Журавльовою, П Сорокою, В. Сахновським-Панкеєвим та ін. Так, С. Чорній наголошував, що «у Карпенка-Карого треба вчитися барвистої народної мови, драматургічної майстерності та глибини психологічної аналізи героїв» [7, с. 4]. Про поетику комедійної творчості І. Тобілевича (Карпенка-Карого) студіював В. Вієвський: «Карпенко-Карий показав себе знавцем комічних надбань української народної мови, користувався її усталеними зразками і створював нові варіанти несумісностей, нові комічні моделі, поєднання слів» чим і досягав художньої майстерності «на основі злиття фольклорного і авторського, бо їх підґрунтям є сміхова культура українського народу, гумористичний колорит якого пронизує весь комізм, створений драматургом» [1, с. 20]. В. Дятчук наголошув, що відчуття художнього слова, естетика відображення дійсності притаманні І. Тобілевичу (Карпенку-Карому) і як письменникові, і як пропагандисту українського слова з його стилістичними можливостями, «чим і засвідчується багатство образно-виражальних засобів української мови кінця ХІХ – початку ХХ століття» [2, 32]. Вживання традиційних фольклорно-пісенних засобів у творчості «видатного майстра слова», – зауважує Н. Журавльова, – «сприяє ще більшому увиразненню мовлення дійових осіб» [3, с. 34]. Продовжуючи традиції своїх попередників І. Тобілевич (Карпенко-Карий), – як зазначає П. Сорока, – «вміло використовував емоційно забарвлені прізвища», [6, с. 88] які, як правило, несуть відповідну характеристику героя, здебільшого – негативну.

Отож, метою нашого дослідження є проаналізувати, якими виражальними засобами української мови користувався І. Тобілевич (Карпенко-Карий), щоб надати своїм персонажам самобутності та оригінальності, й цим самим показати красу та передати колорит рідної мови.

Ще в Єлисаветградський період, коли майбутній письменник працював на державній службі, у газеті «Елисаветградский вест ник» він вів колонку «Театральные заметки». Вже тоді на сторінках «Театральных заметок» статті пронизувалися притаманними для автора лексичними формами, термінологією (наприклад, протиставлення «художникаартиста» і «актора»), часто й дотепно використовувався український фольклор, (наприклад, «охоту Бог дав, а таланту нема», «на безлюдии, как говорится, Фома человек», «як сорока на тину»). За словами В. Сахновського-Панкеєва, – «страницы «Театральных заметок» пестрят народными поговорками и пословицами» [5, с. 360]), як і його епістолярій та творчий доробок.

У своїх творах І. Тобілевич (Карпенко-Карий) уміло використовував назви конкретно-чуттєвих понять, побутових реалій, просторічні елементи, сталі словосполуки, аби надати дійовим особам яскравої індивідуальності, відтворити їх психологію, глибше розкрити характери різних верств населення. За словами В. Дятчука: «В основному драматург опирається на апарат конкретно-побутової лексики (коней розпрягти, скотину порать, гроші, воли, земелька, корови, батоги, реміняки, борщ, каша та ін.), часто послуговується словами емоційно-експресивного характеру (прахвости, стара, красти, жерти, набрехати та ін.), а також сталими виразами, які збагачують образний світ п’єси (Бог дасть, нехай Бог милує; піт ллє; пил припада; цоб, половий, цабе, перістий; дьогтем смердить, як від мазаниці; думок, як піску у морі; хоч цапа скачи; бодай я сонця не побачив; нехай сказиться тощо)» [2, с. 32 – 33].

Майстерно використовував Іван Карпович специфічну термінологію, стиль офіційних указів, жаргонові слова для характеристики і комедійного загострення образів чиновників, сільських писарів, старшин, факторів та інших. Писар Омельян (Бурлака), наприклад, часто вживає такі слова, як «хворма», «безпремінно», «всеконечно», «скопленіє одписки», «статистика», «ісправник», «непремєнний член», «волость запечатали», «арештант», «цинкуляр» і т. ін. Чиновник Націєвський замість того, щоб сказати Марисі «Поцілуймося», – каже їй: «А тепер заключім наш розговор поцілуєм»… Бонавентура сипле французькими слівцями. Відставний «унтер» Гупаленко часто вживає військові вислови, хоч і веде розмову, ніяк не пов’язану з військовими справами.

Мова героїв драматичних творів І. Тобілевича (Карпенка-Карого) ніби вимережана народними приказками, прислів’ями, народною фразеологією. Для прикладу наведемо тільки деякі приказки, що їх наприклад, вживає Герасим Калитка: «Лупи та дай»; «До душі, та не до кишені», «Обіцянкацяцянка, а дурневі радість» тощо. З уст народу почерпнув драматург і такі вислови, як: «Щоб він і тріски з двору не брав», «за нею сліпма упадають», «і кліпай тоді очима перед людьми», «отака ловись», «кісткою в горлі стану», «замазаний, як та ганчірка, що каглу затикають», «загилив мене по потилиці», «не будь тим, що моркву риє» («Розумний і дурень»); «Гай, гай! Та ще й зелененький» (Мартин Боруля); «руками об поли бить», «візьми в обидві жмені» («Сто тисяч») тощо.

Певної експресії в мову героїв творів І. Тобілевича (КарпенкаКарого) вносять народнопоетичні звертання: голубко, голубонько, зіронько, дружинонько, ластівочко, лебідонько, голубчику, серденько, соколе, рибонько та інші. Але ці звертання у певному контексті можуть набувати і негативного відтінку. Наприклад: «Герцель: Стривай, голубонько! Сьогодні силою візьму тебе, хоч би ти небом захилилась!» («Бондарівна»). Впевненість у своїй правоті та ненависть бурлаки до волосного старшини звучать у слові «голубчику» в зверненні до Михайла Михайловича: «Бурлака: Не сховаєшся, голубчику, від мене! Побачимо, як ти Олексу в москалі віддаси; я й до справника і до губернатора доступлюсь» («Бурлака»).

Таким чином учителі (філологи, історики, початкових класів) повинні орієнтуватися на класиків, для того, щоб урізноманітнювати свої уроки, тримати зв'язок з минулим, традиціями та звичаями з метою передачі набутого майбутнім поколінням та вдосконалення мови й власного мовлення.

Список використаної літератури

1. Вієвський В. М. Поетика комедійної творчості І. КарпенкаКарого / В. М. Вієвський. – Кіровоград, 1995, – 95 с.

2. Дятчук В. В. Особливості мови п’єс І. Карпенка-Карого / В. В. Дятчук // І. КарпенкоКарий. 150-річчя від дня народження. Матеріали всеукраїнської міжвузівської наукової конференції 22-23 вересня 1995 року. – Кіровоград, – 1995. – 104 с.

3. Журавльова Н. М. Народнопісенне слово у п’єсах І. К. Карпенка-Карого / Н. М. Журавльова // І. Карпенко-Карий. 150-річчя від дня народження. Матеріали всеукраїнської міжвузівської наукової конференції 22-23 вересня 1995 року. – Кіровоград, – 1995. – 104 с.

4. І. Карпенко-Карий (І.К. Тобілевич). Твори. Т. 3.– К.: Державне видавництво художньої літератури. – 1961. – 460 с.

5. СахновськийПанкеєв В.О. І.К. Карпенко-Карий – театральний критик / В. О. Сахновський-Панкеєв // Наукові записки Ленінградського державного науково-дослідного інституту театру і музики. Т. 1. Сектор театру. – Ленінград, – 1958. – 349 – 370 с.

6. Сорока П. І. Роль ономастики у творчості І. Карпенка-Карого / П. І. Сорока // І. КарпенкоКарий. 150-річчя від дня народження. Матеріали всеукраїнської міжвузівської наукової конференції 22-23 вересня 1995 року. – Кіровоград, – 1995. – 104 с.

7. Чорній Степан. Карпенко-Карий і театр. Мюнхен-Нью-Йорк, – 1978. – 176 с.

Стаття надійшла до редакції 02.03.2013 р.
Прийнято до друку 26.04.2013 р.
Рецензент – д. філолог. н., проф. Клочек Г. Д.



Ключевые слова: Іван Карпенко Карий,Критика,творчість,Критична стаття,Читати онлайн,рецензія,поезія,скачати безкоштовно,реферат,бесплатно,аналіз,укр література,культура,творчість карпенка карого,Іван Тобілевич,Иван Тобилевич,особливості,Іван Карпович Тобілевич

Читайте также