Мистецтво Лорі Ларуссо: Химерні картини про споживацтво та відходи
Цікавлячись тим, як суспільство споживання сприймає їжу та зображення, Лорі Ларуссо створює дедалі химерніший світ, керований прагненням володіти.
ЛУЇСВІЛЬ, Кентуккі — Вперше я побачив картини Лорі Ларуссо у 2004 році, коли вона була студенткою магістратури в Інституті мистецтв Меріленда (MICA), а я завершував свій останній семестр викладання. Перед від’їздом я зробив дещо незвичне для себе: придбав дві її роботи. На одній — танучий шоколадний ріжок із дитячим обличчям, перевернутий на тарілці, на іншій — два кокосові торти з глазур’ю на тлі вершкового білого полотна. Ці картини вражали не лише майстерністю молодої художниці, але й тим, як Ларуссо органічно поєднувала соковиті, пласкі, немодульовані ділянки акрилової фарби з темами споживацтва, марнотратства, насолоди та дозвілля, створюючи графічно чіткі зображення антропоморфних десертів.
Після MICA я підтримував зв’язок із Ларуссо, стежив за нею у Facebook та Instagram, але побачив її роботи наживо лише у 2023 році, коли відвідав Луїсвіль, куди вона переїхала викладати. У місті вона здобула визнання, і під час візиту я оглянув її настінну інсталяцію «Пастиш добрих намірів та інших вечірок» (2019), виставлену в холі Музею сучасного мистецтва KMAC. Їжа залишається наскрізною темою її творчості протягом двох десятиліть, але очевидно, що Ларуссо експериментувала з новими формами, вдосконалюючи свою майстерність.
Цього лютого, повернувшись до Луїсвіля на Конференцію з літератури та культури, я затримався на день, щоб відвідати студію Ларуссо. За ранок я побачив три серії робіт: дві завершені та одну в процесі створення для її першої музейної виставки «Парадокс достатку», що відкриється 26 серпня в Музеї образотворчих мистецтв Арканзасу. Споглядаючи, як Ларуссо майстерно оперує кольорами, поєднуючи це з давньою зацікавленістю темами споживацтва й відходів, я пригадав, скільки цікавого мистецтва бачив у різних містах як поет і як мало з цього потрапляє на узбережжя Америки.
Картина «Бурбон із льодом на червоному» (2025) ілюструє формальну вправність Ларуссо у роботі з кольором, що є однією з ключових рис її мистецтва. На червоному тлі, відкидаючи бордову тінь, циліндрична склянка складається з переплетених червоних, рожевих, бордових, коричневих і бежевих форм, прикрашених дрібними білими акцентами. «Бурбон із льодом на червоному» — це водночас тактильна й оптична поверхня, що балансує між абстракцією та реалізмом, не схиляючись до жодного. Ця та інші картини серії нагадують рядок із поеми Джона Ешбері «Найшвидше полагоджено»: «ніби сидіння на паркані, зведене до естетичного ідеалу».
У серії «Ваза з жіночим обличчям» (1–14) (2024) Ларуссо зображує квіти у розписаних керамічних вазах, створених американською керамісткою Бетті Лу Ніколс, яка наприкінці 1940-х почала виготовляти вази у формі голів кінозірок за своїм кухонним столом. Ці керамічні карикатури стали настільки популярними, що Ніколс найняла два десятки працівників, а їхні копії заполонили ринок, доки мода не згасла у 1960-х.
Ніколс дотримувалася шаблону: кожне обличчя мало великі чорні вії, що приховували опущені очі, та яскраво нафарбовані губи. У картинах Ларуссо букети, що здіймаються з пишних зачісок чи прикрашених капелюхами голів, подекуди розквітають, а подекуди в’януть чи висихають. Уособлюючи євроамериканський ідеал краси й гламуру, ці обличчя змальовані з відомих голлівудських актрис, таких як Ріта Гейворт, Ава Гарднер, Джейн Менсфілд і Мерилін Монро.
Формально, як і у склянках із бурбоном, квіти Ларуссо — це дослідження кольорових співвідношень. Але картини з вазами також відображають її зацікавлення владними відносинами між жінками й чоловіками, чоловічим поглядом і тим, як суспільне уявлення про вишуканість спонукає споживача прагнути володіти об’єктом, змодельованим за образом кінозірки — по суті, фантазійної постаті.
Ларуссо — соціально й політично свідома художниця, але вона ніколи не проголошує своїх намірів. Її осмислення тем — від адаптації диких тварин до людських середовищ із легкодоступною їжею до способів, якими ми прикрашаємо їжу, — може бути кумедним і тривожним, як-от у інсталяції «Пастиш добрих намірів та інших вечірок», де стебла броколі викладені у формі гігантського пуделя з пишною зачіскою.
За останні 20 років Ларуссо дедалі глибше занурюється в те, як суспільство споживацтва перетворює їжу та образи на замінники й сурогати. У невпинному й нагальному дослідженні цієї теми вона зображує дедалі химерніший світ, пронизаний фальшивими обіцянками.
У картині «Звалище» (2025) Ларуссо малює мертвого оленя, з розпоротого живота якого висипається купа сміття. Використовуючи стриманий підхід, вона створює разюче, гротескне поєднання, що викликає сміх і жах водночас. Придивившись до сміття, можна розгледіти клавіатуру комп’ютера, пластикову виделку, кришку від кавової чашки, загорнутий у пластик льодяник, коробку від серветок, вафлю, тюбик помади та кросівок із жуйкою, що розтягнулася на підошві. Оскільки одні предмети читаються легше за інші, погляд постійно перефокусовується. Ларуссо перевертає кліше про споживання природи людиною, показуючи, як олень ненавмисно поглинає людське сміття.
Так само в «Переїданні та очищенні» (2025) зображена купа предметів, нагромаджених під вертикально поставленим візком для покупок. На вершині трикутної купи — розірваний плюшевий ведмедик, із якого висипаються ключі, упаковка презервативів, викрутка та гроші. Серед інших речей — вирізаний гарбуз, чашка кави на винос, кавник, робочі рукавиці та контейнер для панчіх. Це щойно куплені товари чи сміття? Звертаючи увагу на упаковку, Ларуссо натякає, що в циклі споживацтва й відходів, притаманному кожній цивілізації, капіталізм перевертає цей зв’язок, викидаючи відходи, міцніші за те, що споживає.
Джон Яу
