Ніна Соколова. Він і вона
Літній, погожий день схиляється донизу, край неба червоний. Поспішно, біленькі хмари доганяли сонце, немов пухнастою хустиною, на сон покривали його. Промені, час від часу моргали поміж дерев і знову губилися. Нарешті останні заховалися і небо потемніло.
Удвох, йшли взявшись за руки. Вона несла невеличкий приймач, з якого лунала музика. Він тримав через плече сумку з речами, ніяковіючи, трохи не рішуче дивився на неї та вже давно, в його очах мерехтіли вогники кохання.
Далеко позаду залишилося село, оминули пагорб, спускалися до річки. Шовкова висока трава лоскотала ноги, бо вже зняли капці, йшли босоніж, усміхаючись один до одного, немов малі діти.
Ще не встигло зовсім стемніти, як на небі тарілкою з`явився блідий місяць, кидав своє проміння в воду, вона з ним немов загравала, переливалася змішаними смарагдовими та кораловим відтінками. Підходили до великого ставу, очерет, зілля та висока, густа трава немов охороняли його. На ходу роздяглися, покидали свої речі, шубовснули у воду.
-Ой, як гарно, - зауважила вона. Він виринув з води, сміливо підплив і вже ніжно обіймав, легенько притиснув до себе. Аж ось і вуста.... такі жадані. Вони разом вже п`ять років, щоразу поцілунки поцілунки здаються солодшими. Він підхопив її на руки, як пір`їнку, поніс на берег.
Ніжно і звабливо шепотіла ніч, переливається мінливий місяць. Здавалося, спостерігав за ними, а зорі все ясніше і ясніше світили, немов перемигувалися між собою. Десь близько чути стрибунця, а далі, по другу сторону ставка, часом
гучно, а часом тихіше жаби заводили пісні.
Він з пристрастю, зваблював її до поцілунку і цілував знову, і знову. Вона тонула в його теплих обіймах, горнулася, розтавала, як роса на сонці. Їм здалося, що на цьому березі їхнє щастя. То ж їх тут тільки двоє, він і вона. І все мовчки, до їхнього світлого кохання не треба ніяких слів.
Світанок… одна за одною гаснуть зорі. Місяць плине до обрію, блакитне небо наче оперелося рожевим поясом. Сонце посилає перші яскраві промені. Сонячне сяйво миготить, танцює, нарешті визирає золотом.
Заворожуюча, легка, тиха, ніжна музика, лунає з приймача, то хрипіла, а то зненацька чути чисто, голосніше.
Затамувавши подих, вона ледь- ледь обійняла його і посміхаючись встає. В її руках хустка, на фоні сходу сонця і прозорої води, яка виблискує, як фея танцює перед ним. Він дивиться і завмирав від її рухів. Зачаровує… довгі коси ледве приховують пружні груди. Купальник обтягує красиве тіло, підкреслюючи стрункий стан.
Раптово замовкає музика … тиша і її образ. Що довкола, він більше нічого не помітив, птахом летить до неї. Вона, вже цілувала в чоло, очі. Він п’є медові уста, припадає до прихованих грудей. Загорівся вогонь кохання.
В гаю, лагідно співає пташка. Вона відкриває очі, зазирає на нього. Він спав немов Геракл, мужній, красивий, чорнявий. Коханий, я навіки твоя.
Трави, немов у кришталі, вмиті срібною росою, яка блистить, іскриться на сонці. По - під пагорб, стрічкою тягнеться посадка, вже звідти чулося щебетання пташок, радісно зустрічали сонячний ранок.
Яка насололода, подумала вона, теплі сонячні промені привітно світили в обличчя. Примружуючи очі, сміливо, з розгону, кинулася в річку, від задоволення, з грудей виривається,
- А – а – а – а - а…
Зненацька, з переляку, жаби хлюпнули у воду, в очереті закричала качка. Неподалік з кущів, здіймаються горобці.
Здивовано, відкрив очі, немов русалка, вона стояла у воді. На його обличчі розпливлася посмішка, очі сяють щастям. Та за кілька секунд, він стоїть поруч з нею. Тримаючи за руки, ніжно дивиться, немов дякує за її любов, за ті щасливі миті, що подарувала вона. Гладить чоло, вустами торкнувся до світло - русявого волосся, губиться в ньому. Гаряче притискається, розсіває поцілунки по шиї, пухкеньких грудях.
Над широким ставом линув веселий сміх, як малі діти, граються, борюкаються, насолоджувалися теплою водою. Він ледь доторкнувся її, ніжно взяв плече, притягнув ближче. Довго дивився в закохані, щасливі очі, неначе щось там шукав. Його погляд раптово стає сумним і тривожним,
- Нам треба повертатися. Наш час дуже швидко збіг та вже пора йти.
Той рай, річка, ставок, в якому вони були, залишився позаду. Взявшись за руки, піднялися на пагорб, дорогою прямують до села.
Ішли мовчки, кожен з думками. Час неначе летів, не вгледіли, як наблизилися до села.
- Через годину автобус, почекай, я заскочу додому, візьму рюкзак та документи.
Трохи схвильований, він забіг до хати, похапцем взяв в руки рюкзак, в кишеню сорочки ховає документи,
- Мамо, тату я вже є, за пів години автобус… я пішов.
Зморені, виснажені думками, перед ним стояли батьки.
- Тож я не воювати йду, ще відслужити треба, може якраз закінчиться,- сказав, обіймаючи і цілуючи.
На подвір’ї, вона привіталася з батьками.
Її давно, вони сприймали за невістку. Коли взялися за руки, батьки вслід перехрестили їх і витирали непрохані сльози, що котилися немов горошини.
Всю дорогу йшли мовчки. Та крадькома, все ж хвилюючі погляди. Ніжними дотиками рук, бентежили, зупинялися, завмирали в солодкому поцілунку.
По трасі видніється автобус. За кілька секунд, неподалік, біля дорожнього знаку, загальмував. З автобуса, поспішаючи вийшов капітан, представився, показав свої документи та перевірив його паспорт.
- Ну все прощайтесь, - пролунав голос.
В автобусі, хлопців не багато, з цікавістю визирали у вікна. Злегка почервонівши, соромлячись, вона відійшла в сторону, голос тремтів,
-Щасливо, пиши, я буду чекати ….
Набираючи швидкість, автобус від’їжджає, вже за пару хвилин, зник з поля зору.
З думками, вона повертається додому, заспокоює себе, все буде добре. На душі
тепло, ніби пригріває сонце, зовсім не шкодує, раділа, що ця ніч була їхня. Але воєнні дії все ж викликали тривогу, не давали спокою. Та нічого, будувала плани, адже скоро присяга, обов`язково поїду до нього. Втішала себе, може дасть Бог, якраз закінчиться, ця страшна, гібридна війна.
2016р
