Уривок із книги «Нормальні пацани» Тома Вулфа. Видавництво «Бородатий Тамарин»
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «Бородатий Тамарин» нещодавно вийшла друком культова книга «Нормальні пацани» Тома Вулфа, уривок із якої пропонуємо вам прочитати.
Алан Шепард нарешті отримав змогу полетіти 5 травня. Його заштовхали в капсулу нагорі ракети «Редстоун» за годину до світанку, чекаючи на вікно для запуску якраз після сходу сонця. Але, як і в ситуації з мавпою, перегрів інвертора спричинив затримку в 4 години. Сонце тим часом підбилося високо, і на східному узбережжі люди почали звично вмикати радіо й телевізори, крутячи тумблери в пошуку, чим полоскотати нерви. Яке напруження! Астронавт сидить на вершечку ракети, готуючись розлетітись на шмаття.
У Каліфорнії, де ще було рано, патрульні бачили дивне видовище. Без жодної на те зримої причини водії, цілі юрби, мов зачаровані, зупинялися на узбіччі. Патрульні не відразу зрозуміли, що й до чого, бо не мали AM-приймачів. Решта ж люду розуміла. Усі так хвилювалися через відлік на мисі Канаверал, так жадібно прагнули знати, що станеться зі смертним Аланом Шепардом, коли запустять ракету, що це було занадто. Навіть водіння перенапружувало нервову систему. Люди зупинялися, додавали звуку й завмирали, очікуючи вибуху, що перемеле самотнього добровольця на фарш.
Здавалося, шанс вижити в того крихітного чоловічка на кінчику гігантського білого набою був не більшим ніж один з десяти. Протягом трьох тижнів після великого тріумфу радянців з польотом Гагаріна США переслідувала невдача за невдачею. Спочатку Штати відправили маріонеткову армію кубинських вигнанців повалити радянський маріонетковий режим на Кубі й зазнали страшного приниження, відомого як Операція в Затоці Свиней. Звісно, ця подія не стосувалася безпосередньо космічних перегонів, а втім, лише посилила відчуття, що зараз не час корчити героїв і тягатися з радянцями. Сумна правда в тому, що наші хлопці завжди партачать.
За 8 днів, 25 травня, НАСА провело ще одне випробування «Атласа». Ракета мала вивести на орбіту манекен астронавта, але збилася з курсу, і її довелось підірвати за 40 секунд після старту. Вибух ледь не змів Ґаса Ґріссома, який прямував за ракетою на F-106. За три дні після того, 28 травня, ще одна ракета з капсулою «Меркурій», так званий «Маленький Джо», теж шугонула чортзна-куди й місію мусили припинити за 33 секунди. Обидва рази випробовували систему «Меркурій-Атлас», яку використовуватимуть для орбітальних польотів. Вона геть не стосувалася системи «Меркурій-Редстоун», на якій летітиме Шепард, але ніхто не хотів розбирати ті нюанси. Головне, що наші ракети завжди вибухають, а хлопці партачать.
Отож, уранці 5 травня тисячі, мільйони зупинялися на узбіччях, паралізовані драмою. Це був найсмертельніший пекельний трюк в історії трансляції, патріотичний трюк, божевільно-кривавий трюк, нерозривно пов’язаний з долею всієї країни. Люди були самі не свої.
Які думки вирують у голові в того хлопця? Бідний хлопець, бідна дружина... Тоді диктор сказав, що Шепардова дружина Луїз спостерігає за відліком по телевізору зі своєї домівки у Вірджинія-Біч, штат Вірджинія. Бідна жінка, тільки уявіть, як їй! І так далі, й тому подібне. Безстрашний хлопчина! Ще й досі не відмовився!
Шепарда ж наразі непокоїло лиш одне відчуття; воно пронизувало все його тіло, від мозку до таза, і невпинно наростало — бажання помочитися. Це вам не смішки. Він витримав 120 повних симуляцій свого польоту, симуляцій, що охоплювали найменші деталі: удосвіта його будив офіційний лікар астронавтів, доктор Вільям Даґлас, проводив медичний огляд, тоді на Шепарда припасовували всі можливі біодатчики, пхали йому в пряму кишку термометр, одягали скафандр, чіпляли кисневу систему та переговорний пристрій, везли на стартовий майданчик, «заштовхували», так би мовити, астронавта в капсулу, задраювали люк, і всяке таке. Навіть висмоктували з капсули повітря й наповнювали її чистим киснем. Шепард один за одним проходив симульовані польоти й аварійні припинення в самій капсулі, наче колись у процедурному тренажері.
Три дні тому симулювали навіть настрій вирішального польоту. Спершу планували запустити Шепарда в космос 2 травня, однак погодні умови виявились такі, що запуск став дуже малоймовірним. Зворотний же відлік однаково оголосили, й напередодні гаданого польоту Шепард повечеряв у помешканнях для екіпажу в компанії товаришів, а вранці доктор Даґлас навшпиньки прокрався до його дверей і розбудив, щоб він поснідав перед запуском стейком із беконом та яєчнею — власне, Шепард пройшов усе, аж до фургона й поїздки на стартовий майданчик, і вже справді вірив, що ось вона, саме та мить. І аж тоді запуск відклали через негоду. Тоді ж НАСА оголосило, що першим у космос полетить Шепард, що це його одягали у скафандр і що це він чекав у Ангарі S. Отож Шепард прожив навіть хвилювання перед запуском. А втім, у всіх тих складних симуляціях ніхто не передбачив проблеми, з якою він стикнувся тепер.
Сечовий дедалі збільшувався, а капсула зменшувалась, і діватися було нікуди. Бляшанку виготовили якомога тіснішою, аби мінімізувати вагу апарата. Щойно туди втрамбували всі резервуари, трубки, дроти, панелі приладів, радіозв’язок і всяке таке, плюс рятівний парашут для астронавта, простору лишилося, мов у футлярі, для ніг і торса й трошки більше для рук. «Засовували» астронавта — влучне формулювання. Сидіння було точним відбитком Шепардових спини та ніг (на «Ленглі» з кожного астронавта зробили гіпсовий зліпок). Він перебував у кріслі, але лежав на спині — це наче сидіти в тіснющому спортивному авто, яке поставили під кутом, передком до неба.
