Ніна Соколова. Моя мрія
2
Поділитися:
Вечоріло…. сонце немов купалося в морі, далеко край неба, червоне з темно - синім, наче в жмурки грало, то ховалося, то знову виднілося.
В Наталчиній кімнаті час від часу яскраві промені виблискували, як хвилі. Здавалося море зовсім поруч. Дівчинка любила спостерігати за хвилями, за зміною кольорів, які надихали створити, щось подібне.
Неподалік від вікна стіл, вона в кімнаті одна, батьки займались своїми справами. Допіру тато для картини приніс полотно. Це буде подарунок для Сашка, адже в нього скоро день народження. Відкривши шафу, дістає купу різнокольорових стрічок.
Ще з трьох років, мама заплітала коси колоском, які мали колір стиглої пшениці. Потім красиво закладала їх і вона здавалася, ще круглішою, гарнішою. Любила стояти перед люстерком і інколи просила придбати жовті і сині. Такі кольори їй подобалися більше. А одного разу, коли вже ходила в школу, навчалася в першому класі, заказала атласну білу. Мама запевняла, що капрон модно та Наталка не відступала. Завдяки посидючості дівчинки, мама навчила робити картини. В її кімнаті було дві, зроблені разом. На одній картині червоні і рожеві троянди, атласні квіти мали особливий блиск. На другій картині - у зеленій вазі жоржини бузкового кольору – це її майже самостійна робота. Руки настільки вміло підшивають стрічки, що ніде не видно жодної ниточки.
Із Сашком познайомилися на площадці, мешкав у другому під’їзді, на другому поверсі у п'ятій квартирі та це не завадило дружбі. Чорнявий хлопчик, серед інших дітей найгарніший на обличчі. Його карі оченята часом бентежили і вона вже хотіла зробити щось наперекір. Та все ж майже ніколи не сперечалися, він поступався.
На полотно, Наталочка уміло наводила штрихи мабутньої картини. Раптом двері постукали,
- Ти уроки зробила?
- Так матусю, маю одну ідею, Сашкові дванадцять років, вирішила йому зробити подарунок.
Нічого не сказавши, мама привітно глянула і вийшла. Рухливість рук і стрічки прилягають до полотна. Вже є сонце й хмари, для чарівної небосині і хвиль підбирала, то голубі, то сині стрічки. Якщо глянути здалеку, здавалося море трохи штормило . Вдивлялася в своє ж творіння і трішки раділа. Клопітка праця займала багато часу та Наталка була наполеглива.
Ось вже закінчувалось літо. Школа… вона чекала цього дня, скучила за Сашком. Ще з першого класу за однією партою. Зазвичай вчителька намагалася їх розсадити та це лиш на кілька днів вдавалося зробити. Посміхалися один до одного і вже знову сиділи разом.
Картина вже майже закінчена.Та яхта, яку вона вирішила показати в морі, її чомусь визиває дивне відчуття, посміхнувшись, внизу підписала - Моя мрія.
Раптово до кімнати зайшов тато,
- Як справи доню?
Швидко, закривши спиною картину, обняла і ніжно до нього,
- В мене Сашкові майже готовий подарунок, не дивися!
-А ти, що не знаєш?! Вони завтра в Афганістан їдуть, тато ж лікар, там буде працювати.
Хвиля відчаю проникла в її душу,
- Та нічого, завтра привітаю. А там, нехай... тату, але ж він повернеться?
- Сподіваюся…. на жаль, там війна…
На сході вже ледь жевріло, Наталці не спалося. Ранок був сонячним та зовсім невесело, її не покидало відчуття тривоги. Гарно запакувала картину, вийшла з під`їзду, поглянула в гору, він стояв на балконі.
- Сашко! - махнула рукою.
- Заходь!
Наталка піднялась на другий поверх. Біля дверей стояли валізи.
- Я вітаю тебе!- почервонівши, віддала картину.
- Ой, дякую та ми ж чекаємо таксі.
- Та нічого, потім приїдеш, подивишся .
Трохи засоромившись, подякував вдруге, сигналило таксі.
Від будинку від`їжджає машина, понурений Сашко помахав рукою.
Час плинув… мабуть не було такого дня, щоб не згадувала Сашка. Ось вже останній рік в школі, скоро Новий рік, а там і випуск.
В цьому році снігу насипало, як ніколи, а тепер ще ожеледиця. Наталка поверталася зі школи, до другого під’їзду під’їхало таксі. За кілька секунд, біля машини, стояв стрункий, молодий хлопець.
- Олександре,- гукнув чоловічий голос…
Наталка, оглянувшись, немов завмерла та ненароком послизнулася, падала. Раптово відчуває, як її її хтось підхопив.
Це був Сашко... ці очі, саме ці карі очі, які вона завжди пам`ятала, чекала зустрічі.
- Наталко!?
Зашарілася, відчувала, що червоніє, серце ледь не вискакувало,
- Я.
Трохи соромлячись її погляду, провів додому.
Сашкова сім’я нарешті була вдома. Разом з батьком затіяли ремонт, все робили самі. Переїжджаючи з міста в місто, життя всього навчило.
Ось, вже в руках тримав подарунок, який колись принесла Наталка, роздивлявся його, повісив на стіну. О! Які ми
були діти- подумав, як гарно, майстерно зроблено. Та тільки тепер він помітив, що картина була підписана. Згадалося дитинство… поспішив до дверей.
- Сину ти куди? - запитала мама.
- Я зараз…
Стояв перед давно знайомими дверима та не наважувався подзвонити, якесь відчуття відповідальності і трохи страху зупинило його. А можливо в неї хтось є….
Прийшовши до школи, присів за одну парту з Наталкою Без перешкод дивився на неї, на її коси і все намагався заглянути в смарагдові очі. Вона, як розквітла квітка, тільки так можна назвати. Круглолиця, щічки немов пелюстки рожевої троянди,
-Ти що сама сидиш?
-Так! Тебе ж не було…...
Новий рік святкували весело, адже були разом. Кілька раз хотів запросити до танцю, але щось із середини зупиняло. На заваді відчуття холодного поту, злегка трусяться руки. Що це? Адже з іншими дівчатами такого не було, там все просто, навіть поводився зухвало.
Весна ... в школі останній дзвоник. Згодом її навчання вУнівері. Сашко ж навчався в мореходці. Часом зустрічав із занять, по дорозі розповідав про життя в Афганістані.
Приходячи додому все підходив до подарунка. Знову і знову дивився на літери, задумувався.
Збігли роки. Закінчилось навчання, Наталка вже доросла, отримала диплом терапевта. Коли привітав, перший поцілунок в щічку. Все ще соромлячись, запросив на побачення. Він теж відчував себе щасливим, адже вже отримав звання капітана. Цього дня, Олександр чекав її з букетом червоних троянд, хвилювався, здалеку побачив і вже посміхався. Теплі, ніжні погляди, взявшись за руки, прямують по причалу. Морські хвилі лагідно покачують яхту. Назва «Моя мрія», золотисто - рожево виблискує на сонці. За декілька хвилин, Наталка і Олександр відпливали в щасливу подорож. Мріючи, що ця подорож стане початком нового життя.
