«Гера» — новий роман Дженніфер Сейнт. Уривок. Видавництво Yakaboo Publishing
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
Пристрасть, відвертість, тілесність: уривок із роману «Насіння кмину» Христини Лукащук
«Гера» — новий роман Дженніфер Сейнт, авторки гучної «Аріадни», у якому на перший план виходить не просто богиня, а жінка, що кидає виклик вічному порядку. Вона допомагає скинути батька-деспота, стає царицею неба — і виявляє, що влада не гарантує свободи.
Книжка вийшла у видавництві Yakaboo Publishing, яке відкриває в Україні всю серію переосмислених міфів. Після «Гери» очікуємо ще «Електру» та «Аталанту». А просто зараз — уривок із історії, де божественне й людське вплітаються в вибір, який змінює все.
Та зрештою Гера чує звук. Слабкий, приглушений спів. Голос настільки тихий, що майже розчиняється в повітрі, але його змінює інший, а потім ще один. Жінка чує манливі уривки й намагається зосередитися сильніше, забуваючи про те, що поруч із нею стоїть Зевс. Вона чує благальні побожні голоси, що промовляють: «Геро, царице» і «Гера, бездоганна дружина».
Вони прославляють її красу. Благають її милості. Називають її нареченою Громовержця і царицею всіх богинь.
І коли вона прислухається уважніше, вихоплюючи окремі слова з потоку голосів, що злилися воєдино, то чує, про що вони просять.
«Прошу тебе, осяй своєю усмішкою день мого весілля і принеси мені щастя. Навчи мене бути гарною дружиною, щоб мій чоловік був до мене добрим. О Геро, нехай чоловік, за якого я вийду заміж, буде спокійним і лагідним. Благослови наш шлюб дітьми, щоб мені було кого любити».
Вона розплющує очі. Зевс дивиться на неї з цікавістю і задоволенням.
— Усі вони жінки, — каже Гера. — Просять мене про свої весілля та чоловіків.
— Вони вшановують тебе на кожній шлюбній церемонії, — стверджує Зевс. — Дружини мають вівтарі на твою честь у своїх домівках. Кожна дівчина здіймає очі до Гери, цариці всіх наречених, і сподівається, що ти пошлеш їй доброго чоловіка і подаруєш шлюб, такий само славний, як і твій власний.
Вона кліпає.
— Бачиш, як вони тебе шанують? — запитує Зевс.
— Вони смертні. — Богиня знизує плечима.
— Хіба це має значення?
Гера довго мовчить, а потім не втримується і запитує:
— А на моїх вівтарях вони теж спалюють жертвоприношення?
— Звичайно. Подивись на людське весілля, глянь на худобу, яку вони ведуть на забій на знак пошани до тебе. Поглянь на дим, що здіймається до небес, на дари, які вони приносять Гері, богині шлюбу.
Жінка хмуриться.
— Хіба тобі це не подобається? — запитує її Зевс. Він уважно за нею спостерігає.
— Вони мене так називають?
— Ти і є нею, — каже він. — Це титул, який я тобі вручаю. Ким ще ти можеш бути?
Гера починає говорити й раптом замовкає. «Колись, — думає вона, — на це питання було так багато відповідей».
— Ти будеш розпоряджатися весіллями безсмертних, — продовжує чоловік. — Боги проситимуть твого благословення на шлюб, а ти вирішуватимеш, чи давати його. На землі дружини молитимуться до тебе, як вони вже це роблять, ти можеш слухати їх чи ні. Вони все одно продовжать просити твого благословення.
Для неї це образа, загорнута в пошану. Вона останньою з усіх олімпійців отримує свою царину. І тоді як Зевс царює на небесах, їй дістається ось це. Нагадування про те, що незалежно від того, ким вона була раніше, в очах світу Гера — лише його дружина.
Він ковзає пальцем по її підборіддю, повертаючи її обличчя до себе, щоб поцілувати. Гера все ще чує тихий гомін голосів, що здіймаються вгору, вона дозволяє їм себе огорнути, ніби їм під силу підхопити її та віднести кудись далеко. Його рука ковзає по її потилиці, пальці занурюються у волосся, на спині відчувається тепло іншої руки.
У своїй свідомості вона вивільняє для цього окремий простір. Його дотики, досвідчені й упевнені, не такі вже й неприємні, не такі вже й страшні, щоб їх потрібно було терпіти. Ніколи більше не буде так, як першого разу, коли він узяв її силою. Тепер вона штовхає його на низьку канапу біля кам’яної стіни, розстібає брошку, що утримує її сукню на плечі, і відчуває переможний трепет від безпорадного бажання, яке бачить у його очах. У тронному залі, перед іншими богами, Зевс завжди зберігає самовладання.
Але Гера знає, як зробити його слабким.
Вона ніколи не дозволяє собі згадувати коханців, які були в неї до нього. Не хоче думати про час, коли йшлося лише про задоволення і нічого більше, про легкий розрахунок замість складної гри, яку вона не може дозволити собі програти. Коли вона виходила за нього заміж, то знала, що більше ніколи не буде інших, що буде лише
Зевс. Чоловік притискає її до себе, його шкіра палає на її власній, бездоганній і безсмертній, а жінка намагається очистити свій розум. Вона дозволяє своєму гніву розгорітися пристрастю, відчайдушною і сильною, доки все довкола не охопить полум’я.
Пізніше, коли він від неї йде, Гера підводиться і спирається на підвіконня. Осяяна сріблястим світлом, вона знову слухає молитви.
Попри свою зневагу до творінь Зевса, вона відчуває щось втішне в їхній відданості. Її накриває хвиля поклоніння, і Гера відчуває свою могутність. Зевс думає, що взяв над нею гору. Він зробив її богинею шлюбу, вважаючи, що вона не більше ніж слухняна дружина.
Але він навіть не здогадується, якої помилки припустився, зробивши її своїм ворогом і підпустивши так близько.
