Наталія Гуран. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Він посуває важкий наплічник, поїзд смикається і я сідаю, майже падаю поруч.
З наплічника звисає якийсь ремінець. Випаде чи ні.
Навпроти жінка з оберемком пахучих півників і жасмину теж падає на сидіння. Треба якось сказати, чи показати. Але оці жести, хочеться, щоб природні. Не щось вимучене, штучне, а щиро, та я його навіть перед дзеркалом не показувала. І мають же бути кордони.
Вуха почервоніли. А я ж нічого ще не казала. Зрадники.
Прислухається до оголошень, мабуть не киянин. Мружить очі, колючі, сірі. Розглядає схему метро - точно не киянин. А може давно не їздив, або нервується і розглядає все підряд, щоб відволіктися.
Уважний, трохи схвильований, теребить обмотану синім скотчем ручку наплічника. Помітив би вже.
Мабуть щойно від барбера, борода аж поблискує. Я татові підстригала бороду, йому теж личила борода, жорстка, аж машинка тупилася. 50 вже є, а може й нема.
Помітив чи ні?
Їхала зупинку, тож мала 2 хвилини, щоб сказати, чи не. Колись так рахувала час поїздки від Хрещатику до Академу, 10 зупинок - 20 хвилин.
Поїзд вже гальмує і я інерційно нахиляюсь до його плеча. Перша плюс, як і в мене.
- У вас така борода красива…
Зашарівся і посміхається своїми доглянутими вусами. Очі іскристі і теж посміхаються, - Дякую.
- Дякую вам за службу!
- Станція Лук’янівська. Поїзд прямує до станції Дорогожичі. Не затримуйтеся біля дверей, проходьте далі до вагону!
Виходжу, не озираючись. На вулиці засліплює вже сміливе, травневе сонце. Посміхаюся, звідкілясь набігають сльози. Бережи його, Господи!
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe
