Доктор Елла Гокінс перетворює стародавні артефакти на їстівні шедеври
Академічні дослідження часто здаються вузькоспеціалізованими та важкими для сприйняття, але доктор Елла Гокінс знайшла спосіб зробити свої наукові пошуки близькими широкій аудиторії. Мисткиня та історикиня дизайну з Бірмінгема втілює свої зацікавлення театральними постановками Шекспіра, костюмами та матеріальною культурою у вигляді їстівних творінь.
Гокінс випікає печиво, яке прикрашає королівською глазур’ю. Її декорування набуває академічного відтінку: за допомогою тоненьких пензликів та мініпроєктора вона переносить на печиво зображення вишуканих квіткових орнаментів Вільяма Морріса або прибережні пейзажі з англійської кераміки делфтського стилю. Оздоблення одного печива може тривати від двох до чотирьох годин залежно від складності дизайну. Не дивно, що найдрібніші каліграфічні написи та портрети вимагають найбільше зусиль.
Свою кулінарно-мистецьку подорож Гокінс розпочала близько десяти років тому, коли вивчала дизайн костюмів на бакалавраті в Університеті Ворика. Тоді вона вирішила спекти кекси, натхненні шекспірівськими постановками, які розглядала її група. «Це був веселий спосіб підсумувати різні стилі дизайну, які ми вивчали протягом року», — розповідає вона виданню Colossal і додає:
«Я продовжувала прикрашати торти та печиво, натхненні дизайном костюмів, під час роботи над докторською дисертацією (переважно як частування для слухачів моїх лекцій або подарунки для дизайнерів, з якими я проводила інтерв’ю). Згодом я розширила тематику і присвятила багато часу створенню печива, що відтворює інші артефакти, щоб зайняти себе під час пандемії».
Відтоді Гокінс опублікувала наукову книгу на цю тему й нині працює старшою викладачкою у Королівському валлійському коледжі музики та драми. Водночас вона продовжує перетворювати артефакти та цінні об’єкти з музейних колекцій на апетитні полотна.
Одна з її робіт — набір печива, створений у співпраці з музеєм «Котедж Мілтона», де Джон Мілтон завершив свою епічну поему «Утрачений рай». У центрі колекції — делікатно виконаний портрет із хрестоподібним штрихуванням, що нагадує фронтиспис видання. Набір також містить типографічні заголовки та символи, які виглядають так, ніби їх щойно дістали зі сторінок книги XVII століття.
Гокінс зазирає ще глибше в історію, відтворюючи стародавню Грецію через колекцію керамічних уламків, натхненну експонатами Ашмолівського музею. Печиво має вигнуту поверхню, що імітує форму посудини, а його нерівні краї прикрашені фрагментами різних мотивів і фігур. Для цього вона застосувала техніку сграфіто, відому ще з епохи Відродження, коли верхній шар глазурі подряпують, щоб відкрити нижній.
Для створення ефекту зістареної поверхні Гокінс спочатку наносить блідо-коричнево-сіру основу, а потім використовує спеціальний інструмент, щоб видряпати тріщини та візерунки на глазурі. Ці подряпини вона заповнює сумішшю горілки та чорного харчового барвника, що імітує бруд і зношеність. (Варто переглянути відео цього процесу).
Окрім кількох екземплярів, збережених для лекцій та подій, Гокінс запевняє, що решта її печива з’їдається. Більше про її творчість можна дізнатися на її вебсайті та в Instagram.
