Не повернутися у літо. Наталія Шевель

Історія з життя

       Літо натягувало пружні струни, сповиваючи немов дитину зелені трави і польові  квіти. У повітрі відчувався його молодецький запал. Люди  зібралися  біля однієї з водойм, адже сьогодні особливе свято - Івана Купала. Не один рік у селі поширюються традиції купальського обряду. Особливо  любить приходити молодь. Вільно, просторо, зелено. Роздолля таємничої ночі. А ще як пустити вінки на воду, подумавши про судженого або промовити таке жадане ім'я, загадавши бажання, щоб бути з ним вдвох. І очікувати, чекати… Так, як чекає на Михайла Лариса.  Навчається у місті. А ще співає в хорі. Була задіяна у величне дійство. Так гарно виконувала купальські пісні, що аж заслухаєшся. Тільки подумала: " Що то юність, скрізь встигаю". Тож Лариса співала, танцювала разом з дівчатами. Виконувала пісню і сама. Михайло і дивився на  дівчину. Лариса зразу його помітила. Ще звернула увагу, що Михайло прийшов не сам. Біля нього стояв чорнявий юнак, який був Ларисі незнайомий. Після виступу, (а обрядові гуляння були якраз в розпалі), Михайло поспішав підійти до Лариси. Забрав і нового знайомого. А він очей з дівчини не зводив… 

   Тільки - но підійшовши Андрій поспішив промовити:

-Ви так гарно співали! 

-Справді, дякую, - вигукнула дівчина, з цікавістю розглядаючи незнайомця.

-Андрій, Лариса, - поспішив представити Михайло. 

     Андрій швидко  потиснув і поцілував дівчині руку. Лариса зніяковіло посміхнулася. Михайло підозріло подивився. Що то значить молодість. Гуляли цілу ніч. І через вогнище стрибали, і вінки дівчата  пускали на воду. От тільки Ларисин віночок спочатку плив  посередині. Дівчина спостерігала і зрозуміла, що ніяких змін у її житті не буде. Принаймні, з Михайлом. Адже вона, пускаючи вінка на воду, промовила його ім'я. Та все таки вінок прибився до берега. Та і через вогонь Мишко не мав ніякого бажання разом з нею стрибати. А так просто  стояв і спостерігав за іншими парубками і дівчатами. Грала музика. Молодь танцювала. Ларису спочатку запросив новий знайомий Андрій, бачачи що ніхто її не запрошує. Зрозуміло, Андрій не звернув увагу на те, як скривився Михайло, бо він був захоплений знайомством з дівчиною. Михайло теж запрошував Ларису танцювати. Але дівчина шукала очима Андрія, думаючи: "Оце з таким, як Андрій я зустрічалася б. Нікого іншого мені не треба". Відчувала ніби якесь полегшення, розчарування через Михайла. Яке, і сама не могла пояснити. Знову Андрій опинився поряд з дівчиною. Лариса бачила, яким захоплюючим поглядом дивився він  на неї. Говорив з нею,заглядаючи в очі, називаючи її дівчиною своєї  мрії. А Михайло лише спокійно спостерігав. Лариса не стала допитуватися ні в одного, ні в іншого про те, які вони знайомі. Адже Михайло ніколи не називав його імені. 

    Андрій стояв коло Лариси і жартував, запитуючи її:

-То ти теж квітку папороті підеш шукати? 

- Тільки з тобою, - пошепки відповіла дівчина. 

  Хлопець пильно на неї подивився і міцно стиснув руку. Так і стояли і не помітили, як знову підійшов Михайло. Лариса вирішила, що якщо Андрій забажає її провести додому, то й піде з ним. Знала, що він - повна протилежність мовчазному Михайлу, з яким стосунки ніяк не складалися. А от Андрій їй неабияк сподобався. 

        На ранок музика затихла. Молодь почала розходитися. Лариса і не сумнівалася, що її додому проведе Андрій. Дійсно, останній повільний танець танцювала з ним. Хлопець запросив її, випередивши Михайла, можна сказати, з-під його носа дівчину  забрав. Так сталося, що після купальської ночі в такий особливий ранок, Ларису проводили обидва парубки. Андрій йшов поряд, міцно тримаючи її за руку. А Михайло плентався за ними. Андрій ніяк не міг зрозуміти його місію. Адже він вже не раз був у селі, то дорогу і сам знайшов би. Надворі було видно, як удень. Ніяких любощів Андрій собі не дозволив, а от про наступну зустріч домовився. Михайло нічого не чув, бо стояв осторонь і тільки гукав до нього:

-Йдемо додому. 

-Та йду вже, - нехотя казав Андрій. 

        Хлопці йшли разом. Михайло і словом не обмовився про стосунки з Ларисою. А от Андрій, навпаки, не міг наговоритися про дівчину. Тож той лише скрекотів зубами. Андрій ніяк потім не міг зрозуміти, чому ніхто його не попередив, що Лариса - дівчина Михайла. Адже не чужий він. Його брат одружений з сестрою Михайла. Певно, знали, що у нього є Оленка. Вони вже тривалий час разом. Але хлопець знав одне: з-за такої, дівчини, як Лариса, він і Олену кине. Тож так Андрій спочатку нічого не дізнався. Сподівся на побачення. Але коли невістці обмовився, то та навіть не вислухавши, застерегла:

-Не смій втручатися. Вони пара. 

 Андрій мало не зніяковів, вигукнувши:

-Та яка пара. Щось я нічого не розумію. 

- Мати хочуть Ларису за невістку, тож кажу тобі не лізь, - сказала  ніби відрубала жінка. 

    Довго думав Андрій, чи йти, чи  не йти йому до клубу. Адже не стримався і мав розмову з Мишком. Почув важкі для себе слова: " Ти що не зрозумів, Лариса - моя дівчина. Я планую з нею одружитися".

-Тож треба попереджати, - злісно промовив Андрій, розуміючи, що йому більше з Ларисою не повернутися в літо, в таке жадане, трепетне, літо його мрії. 

   Не міг дочекатися вихідних.  Все таки Андрій осмілився і  підійшов до Лариси. Дівчина неабияк зраділа. Але хлопець розлючено промовив:

-Ви хоча б попереджайте про свої плани і  зустрічі. Мені Михайло розповів… 

Лариса не дала йому договорити, вигукнувши у відчаї:

-Та ми з ним і не зустрічаємося як слід. 

-Не знаю, мені сказали, що ти з ним - пара, - продовжував говорити Андрій. - Але як би там не було,  я між вами не стану. 

  Сказав, ніби відрубав слова, розвернувся і пішов. Лариса стояла розгублена. Вона розуміла, що їй вже з Андрієм не повернутися в літо. Більше ніколи не відчути його жагучої руки в своїй, як тієї трепетної ночі. Думала, що, можливо, побачивши прихильність іншого, Михайло буде більш сміливим в своїх почуттях. Та де там, здавалося, він на  декілька днів зовсім про неї забув. Несподівано зустрілися. Лариса вже не могла винести отієї його загадкової мовчанки, тож насмілившись, почала розмову:

-От для чого ти сказав Андрію неправду про нас? 

-А що щось не так. Я щось не так сказав? - допитувався Михайло, ховаючи очі. 

-Та все не так. Що ти собі дозволяєш. І сам не гам, і другому не дам, - не могла стриматися, тож сказала, що думає, вголос. 

-Взагалі то у нього є дівчина. Він давно, ще з школи з нею. Вона його з армії дочекалася, - говорив Михайло, а Ларисі аж стало не по собі. 

-Тож тримайся від нього подалі. Він тобі аж ніяк не треба, - зі злом сказав парубок. 

-А тобі я треба? -  запитала Лариса і, не чекаючи відповіді, бо знала, що її не буде, побігла чимдужч додому.

  Серце вистукувало. Молода душа страждала, розривалася навпіл. Але що дівчина могла вдіяти? Тільки могла жити своїм життям. 

       Швидко промайнули літні дні. Михайло приходив, не приходив, часто посилаючись на зайнятість. 

-Мовчазний, працьовитий хлопець, йому не до гуляння, - говорила  мати доньці, а в Лариси було лише розчарування. Мовчки зітхала: "Дівчата парами повертаюся з клубу, а я більше сама, чим з Михайлом". Почалося знову навчання. Тож додому не на всі вихідні приїздила. Отак і рік минув. Невідомо, скільки ще тривали б  такі цікаві стосунки, але в місті, де навчалася, з Ларисою познайомився  Валерій, який їй нагадував чимось  Андрія. А от чим був подібний, Лариса і сама до пуття не могла зрозуміти. Так для дівчини закінчилася самотність при кавалеру. Михайлу прямо сказала, що не розуміла їхніх стосунків і більше не збирається нічого чекати. Через декілька місяців приїхав у село Андрій перевідати родичів. Дізнався новини, від яких був не в захваті. З'ясувалося, що Михайло не зустрічається з Ларисою. Дівчина виходить  заміж за іншого.  Вже засватана. Та і Михайло тепер часу не гає: то з однією, то з іншою. "Дивно, - думав Андрій, а у Лариси з Михайлом так і не склалося. Якби знав, що так буде, нізащо  не відпустив би її. А то вся рідня вмовляла, щоб не ставав між ними".

       Літнього вечора хлопець все таки пішов до клубу. Мав єдине бажання: побачити Ларису і побажати їй щастя. Заходити не наважувався, тож попросив знайомого погукати дівчину. Не знав, чи є вона, чи, можливо, вдома. Ні на що не сподівався, а тільки чекав. А потім очам не повірив, вийшла Лариса сама, а наречений залишився з друзями. Тож зустріч була несподіваною і миттєвою. Лариса як глянула, хто її так хоче бачити, мало не зомліла, але опанувала себе, промовивши коротке:

-Привіт. 

-Привіт, дівчинко моєї мрії, якій не здійснитися, - ніжно відповів Андрій, потиснувши їй  руку, а далі продовжував говорити:

- Якби знав, що ви не будете разом, ніколи  не відступив би. А то повірив Михайлу. Тож прийшов подивитися на тебе востаннє. Бо ти засватана, і я теж засватаний. І тепер нічого вже не змінити. Тож бажаю тобі тільки щастя. Ти його заслуговуєш. 

    Останні слова хлопець промовив з сумом і хвилюванням. Лариса не стрималася і запитала:

-Весілля з Оленою. 

-Так, - тихо промовив, але я не знаю, як я з нею житиму. Декілька разів запідозрив її невірність. Тож більше не можу окремо жити. Нехай краще буде на очах. 

-Значить ти її кохаєш, як пробачаєш,- сказала по-дружньому Лариса. 

-Та я вже і не знаю, кого я люблю, - відповів зніяковіло хлопець. 

      Вони, обоє  добре розуміли, що не повернутися разом  у літо, оте, запашне, медове, сповнене закоханості  й бажань. Оповите таємничістю, літо, в якому вже ніколи не бути  вдвох.