Невідомі твори Еріка Саті: прем’єра через сто років після його смерті
Якщо запитати, кого з французьких композиторів кінця дев’ятнадцятого чи початку двадцятого століття наша редакція любить найбільше, багато хто одразу згадає Еріка Саті. Проте найчастіше на думку спадають лише його найвідоміші твори — «Гімнопедії» та, можливо, «Гносієнни». Мало хто знає, що ці композиції були створені протягом кількох років його творчості, між кінцем 1880-х і початком 1890-х. Вони становлять лише невелику частину спадщини Саті, яка охоплює безліч інструментальних і вокальних творів, а також музику для театральних постановок, написану від 1886 року до його смерті в 1925-му. Цьогоріч, до сторіччя цієї дати, світ відзначає випуск альбому з раніше невідомими творами композитора.
Як пише Далья Альберґе в «The Guardian», «двадцять сім творів Еріка Саті, яких раніше ніхто не чув — від грайливих кабаре до мінімалістичних ноктюрнів» були «ретельно зібрані із сотень маленьких нотаток», більшість із яких композитор писав у богемних бістро Монмартра в Парижі, де він працював піаністом.
Відкриття цих творів стало можливим завдяки зусиллям двох композиторів, Джеймса Ная та Сато Мацуї, які відшукали втрачені рукописи в різних архівах, зокрема в Національній бібліотеці Франції. Ці твори записав піаніст Александр Тарауд, і тепер їх можна почути в альбомі «Satie: Discoveries», доступному в плейлисті на YouTube, посилання на який є у верхній частині статті.
Александр Тарауд, відомий у Франції та за її межами, давно захоплюється творчістю свого видатного співвітчизника. Ще в 2009 році він організував «День Саті» в паризькому Сіте де ля Мюзік, а того ж року записав твори Саті 1915 року — «Передостанні думки». Колись ці композиції вважали другорядними навіть шанувальники композитора, але згодом вони здобули визнання і стали одними з найчастіше виконуваних пізніх творів Саті. У новому альбомі «Satie: Discoveries», що складається з 27 коротких творів, Тарауд зіткнувся з унікальним викликом: не створити нову інтерпретацію, а виконати ці твори вперше в історії, залишивши наступному століттю піаністів простір для власних прочитань.
