Козацька республіка очима Вольтера: унікальність Запорозької Січі
У XVIII столітті, коли Європа захлиналася від абсолютизму монархій, Франсуа-Марі Аруе, більш відомий як Вольтер, шукав приклади свободи, які могли б надихнути його ідеї просвітництва. У своїх працях він звернув увагу на далекий край на сході Європи — Україну, де козаки, волелюбний народ, створили унікальну форму самоврядування. Його захоплення козаками, зокрема їхньою Запорозькою Січчю та постаттю гетьмана Івана Мазепи, стало не просто історичним спостереженням, а символом боротьби за свободу проти деспотичних імперій. У своїй праці «Історія Карла XII» (1731) Вольтер описав козаків як народ, що прагне незалежності, і їхня історія стала для нього прикладом того, як людський дух може протистояти тиранії. Ця стаття розкриває, чому козаки так вразили філософа, як їхня боротьба відгукнулася в його ідеях і чому їхній приклад залишається актуальним сьогодні.
Козацька республіка: острів свободи в оточенні імперій
Вольтер, як палкий прихильник ідеї природних прав, був вражений організацією Запорозької Січі, яку він називав «республікою». У час, коли Європа була поділена між абсолютними монархіями, де воля народу часто ігнорувалася, козаки створили суспільство, яке обирало своїх лідерів і жило за принципами самоврядування. У своїй праці Вольтер писав: «Козаки живуть у республіці, незалежні від будь-якого монарха, і самі обирають свого керівника». Ця фраза відображає його захоплення демократичними принципами, які рідко зустрічалися в тогочасному світі.
Запорозька Січ була унікальним явищем. Козаки не лише захищали свої землі від зовнішніх ворогів, але й створили систему, де рішення ухвалювалися колективно. Вибори гетьмана чи кошового отамана відбувалися через загальні збори, що нагадувало ранні форми демократії. Вольтер, який критикував абсолютизм французьких королів, бачив у цьому приклад того, як народ може керувати собою без деспотичного правителя. Для нього Січ була не просто військовим табором, а символом політичної свободи, що протистояла імперським амбіціям Московії, Польщі та Османської імперії.
Ця козацька демократія, однак, не була ідеальною. Вольтер розумів, що козаки часто змушені були шукати союзників серед сильніших держав, що обмежувало їхню незалежність. Проте саме їхня здатність зберігати власну ідентичність і самоврядування в умовах постійної загрози вражала філософа. Він бачив у козаках не лише воїнів, а й політичних мислителів, які на практиці втілювали ідеї, близькі до його власних.
Іван Мазепа: гетьман, що кинув виклик імперії
Одним із ключових образів, які захоплювали Вольтера, був гетьман Іван Мазепа. У «Історії Карла XII» Вольтер описує Мазепу як «людину великого розуму», яка прагнула зробити Україну незалежною. Мазепа, що спочатку був союзником Петра I, у 1708 році перейшов на бік шведського короля Карла XII, намагаючись використати Північну війну для звільнення України від московського впливу. Для Вольтера цей крок був не зрадою, як його подавала московська пропаганда, а актом політичної сміливості.
Мазепа вразив Вольтера своєю освіченістю та стратегічним мисленням. Гетьман, який, окрім давньої латини, знав ще кілька мов, мав європейську освіту і листувався з провідними діячами свого часу, був для філософа прикладом лідера, який поєднував інтелект із прагненням свободи. Вольтер бачив у Мазепі не просто військового ватажка, а політичного візіонера, який намагався вирвати свій народ із лещат імперського гніту. Його союз із Карлом XII, попри поразку в Полтавській битві 1709 року, став для Вольтера символом боротьби за незалежність.
Ця історія мала для Вольтера особливе значення, адже він сам виступав проти тиранії у Франції. Мазепа, який кинув виклик могутній Московії, став для нього прикладом того, як одна людина може змінити хід історії. Навіть після поразки Мазепи Вольтер не засуджував його, а підкреслював його мужність і прагнення до свободи, що робило гетьмана героїчною постаттю в очах філософа.
Трагедія України: між молотом і ковадлом
Вольтер глибоко розумів трагедію України, яка опинилася між кількома імперіями. У своїй праці він писав: «Україна завжди прагнула бути вільною; але, будучи оточеною Московією, Османською імперією та Польщею, вона була змушена шукати собі покровителя». Ця фраза відображає його співчуття народу, який змушений був балансувати між могутніми сусідами, щоб вижити. Для Вольтера Україна була прикладом країни, що прагне свободи, але постійно стикається з обмеженнями, накладеними геополітичними реаліями.
Козаки, за словами Вольтера, спочатку шукали захисту в Польщі, але вона «поводилася з ними як із підданими». Згодом, звернувшись до Московії, вони зіткнулися з ще більшим гнобленням, адже «Московія правила ними як рабами». Ця боротьба за виживання, за збереження власної ідентичності, робила історію України в очах Вольтера трагічною, але водночас героїчною. Він бачив у козаках народ, який не здається, попри всі труднощі.
Ця трагедія мала для Вольтера універсальний характер. Вона ілюструвала його ідеї про те, як деспотичні режими пригнічують прагнення народів до свободи. Козаки, які створювали власну республіку й боролися за незалежність, стали для нього прикладом того, як людський дух може протистояти навіть найсильнішим імперіям. Цей образ України як країни, що бореться за свою свободу, став одним із перших у європейській інтелектуальній традиції.
Козаки як символ просвітницьких ідеалів
Для Вольтера козацтво були не просто історичним явищем, а втіленням його просвітницьких ідеалів. У XVIII столітті, коли Європа була поглинена абсолютизмом, ідея народного самоврядування була революційною. Козацька республіка, де лідерів обирали на загальних зборах, а рішення ухвалювалися колективно, була для нього прикладом того, як суспільство може функціонувати без деспотичного правителя. Ця модель контрастувала з монархічною Францією, де вся влада зосереджувалася в руках короля.
Вольтер також захоплювався козацькою культурою, яка поєднувала військову доблесть із прагненням справедливості. Козаки, на його думку, були не лише воїнами, а й носіями ідеї свободи, яка не підкорялася зовнішнім силам. Їхня здатність створювати власні закони й жити за ними, не залежачи від монархів, робила їх унікальними в очах філософа. Ця ідея резонувала з його поглядами на природне право, де кожен народ має право сам визначати свою долю.
Козацький приклад також став для Вольтера аргументом у його боротьбі проти релігійного фанатизму та деспотії. У той час, коли католицька церква у Франції підтримувала абсолютну владу короля, козаки демонстрували, що суспільство може бути справедливим і вільним без релігійного чи монархічного гніту. Їхня історія стала для Вольтера доказом того, що свобода — це не абстрактна ідея, а реальна практика, яку можна втілити.
Вольтер і сучасність: чому козаки залишаються актуальними
Слова Вольтера про козаків і Україну не втратили своєї актуальності й сьогодні. Його захоплення козацькою свободою та боротьбою за незалежність резонує з сучасними прагненнями України до самовизначення. У XVIII столітті Вольтер одним із перших у Західній Європі визнав унікальність української ідентичності, описавши її як народ, що прагне свободи попри всі перешкоди. Його праці стали важливим кроком у формуванні європейського уявлення про Україну як окрему націю.
Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за свою незалежність і суверенітет, козацький дух, який так захоплював Вольтера, залишається символом стійкості та волелюбності. Ідеї самоврядування, демократії та опору імперським амбіціям, які Вольтер побачив у козаках, знаходять відгук у сучасних політичних рухах. Його слова нагадують нам, що боротьба за свободу — це універсальна цінність, яка перетинає кордони й епохи.
Вольтер, можливо, ніколи й не бачив українських степів чи запорозьких січей, але його перо увічнило їхній дух. Його захоплення козаками стало не лише історичним свідченням, а й закликом до всіх народів світу: свобода варта боротьби, навіть якщо шлях до неї тернистий. Козаки, які жили за принципами демократії та незалежності, залишаються для нас прикладом того, як можна протистояти тиранії та будувати справедливе суспільство.
