Наталія Шевель. Таємниць смарагдове намисто

Історія з життя

     Витонченість і благородство поєдналися у вдачі Тамари. Приховавий, дещо примхливий, характер. Незвичне, як для неї, загадкове мовчання. Звичайно, як і кожна жінка, любить поговорити. Але про своє життя, здебільшого, тепер мовчить. Таїть в собі, а думки ніби нанизуються самі у разок намиста. 

    Відболено, що пережито. Чекала чоловіка з відрядження. Не раз запитувала, вдивляючись в дорогу: "Що прийдешній день принесе?" Довгі розлуки й дощами не змити. Лише в нових зустрічах вбачала щастя. "Таємне, - вважала, - забере з собою у вічність. Нехай буде з нею. Ніхто не дізнається". Бо щось здоров'я останнім часом її підводить. Немов намистинки перебирала в незрадливій пам' яті всі приїзди і від'їзди чоловіка. Згадувала всі подробиці, немов нанизувала їх у намисто. Чомусь, уявляла його смарагдовим. Особливо  сподобався коштовний камінь - незвичайний смарагд. Ще приваблював колір, з відтінком зеленого. Тоді в уяві, будь-якої пори року, оживала природа. Зеленіло. Розцвітало. Розкіш, краса. Таким гарним було життя Тамари  для людей. Життя, як вони вважали, забезпечене, без обмежень. Адже, все в родини є. От тільки не було у серці жінки спокою. Плекала оманливі почуття, немов напів прозорі смарагдові сльози. У думках був справжній спалах уявних протиріч самій собі. То було відчуття отих холодних смарагдових горошин. Колір гарний, але холодний, від якого віє відчудженням.

     Ні, вона не буде з'ясовувати стосунків. Нехай буде так, як є. Для чого руйнувати те, що було колись щастям? Виростили дітей. Діждалися онуків. Адже оті припущення для неї таємниці. Ніхто ніколи про них не дізнається. Тамара  тільки щасливо посміхнеться, радіючи зустрічі з чоловіком. Приїхав додому. Тут його люблять і чекають. 

    А свої бажані й небажані думки  жінка буде нанизувати в таємниць смарагдове намисто. В оте крихке і таке жадане щастя.